Іменем України
11 червня 2020 року
Київ
справа №П/811/19/17
адміністративне провадження №К/9901/37536/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2017 (колегія судів: О.В. Головко, Т.І. Ясенова, А.В. Суховаров) у справі № П/811/19/17 за позовом Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з податку на додану вартість,-
Олександрійська ОДПІ Головного управління ДФС у Кіровоградській області у січні 2017 року звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України податкову заборгованість з податку на додану вартість у сумі 27826,84 грн., який в добровільному порядку не погашений.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року позов задоволено частково, стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України податкову заборгованість з податку на додану вартість у сумі 18485,45 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що податковим органом не обґрунтовано підстави для початку нарахування пені з 30.10.2011 (дата визначення основного зобов'язання), адже фактично податкове повідомлення-рішення № 0000621117 від 11.06.2013 (яким визначено основне зобов'язання) стало узгодженим лише 06.11.2014, після винесення ухвали судом апеляційної інстанції. За висновками суду першої інстанції нарахування пені повинно було розпочатися з 11.02.2015, дати винесення податкової вимоги, а не з дати виникнення такого податкового боргу - 2011 рік.
Натомість суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції постановою від 01.06.2017 скасував. Позов Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області задовольнив. Стягнув з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України податкову заборгованість з податку на додану вартість у сумі 27826,84 грн.
Мотивуючи рішення, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, згідно із яким нарахування пені здійснюється не з моменту узгодження податкового зобов'язання або винесення податкової вимоги, а саме з дня настання граничного строку погашення податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вказується на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми матеріального права (п.п.129.1.2 п. 129.1 ст. 129 ПК України) в редакції, яка на момент виникнення спірних правовідносин не діяла, чим порушено статтю 58 Конституції України.
Відзиву від позивача на вказану касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходило.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи й правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами встановлено, що податковим органом на підставі висновків акту документальної позапланової невиїзної перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000621117 від 11.06.2013, яким ФОП ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 49529,79 грн. Вказане грошове зобов'язання є узгодженим, проте самостійно не сплачене платником податків, у зв'язку з чим податковим органом 15 лютого 2015 року ФОП ОСОБА_1 направлено податкову вимогу № 109-11 від 11.02.2015.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року у справі № П/811/1603/15, яка набрала законної сили 18.11.2015, вирішено стягнути з ФОП ОСОБА_1 в дохід державного бюджету України податковий борг з ПДВ у розмірі 48954,89 грн., яка була сплачена лише 21.09.2016.
У зв'язку із чим, позивачем на суму податкового зобов'язання з ПДВ була нарахована пеня, починаючи з 30.10.2011, тобто з дати настання строку погашення податкового зобов'язання, виявленого під час перевірки, та нараховувалася до 21.09.2016 (погашення боргу за основним зобов'язанням).
Згідно із даними інтегрованої картки платника податків станом на 2016 рік за відповідачем обліковується податковий борг, що складається з пені в сумі 27826,84 грн., нарахованої з ПДВ (розрахунок наявний в матеріалах справи), що стало підставою для звернення позивача до суду із позовом про його стягнення.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги відповідача, Верховний Суд вважає за необхідне зазначати, що спір у даній справі виник щодо періоду нарахування пені за умови донарахування суми грошового зобов'язання контролюючим органом.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пункту 57.2 статті 57 ПК України у разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків з причин, не пов'язаних з порушенням податкового законодавства, такий платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в цьому Кодексі та в статті 297 Митного кодексу України, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.
Частиною першою пункту 57.3 статті 57 ПК України встановлено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Згідно з пунктом 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54,3.1. 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Тобто по завершенню вказаного 10-денного строку, якщо у податкового органу не буде відомостей (документально підтверджених) щодо сплати або оскарження визначеного грошового зобов'язання, то контролюючий орган зобов'язаний розпочати заходи, спрямовані на забезпечення сплати платником податків цього зобов'язання, зокрема сформувати податкову вимогу.
Пунктом 129.1 статті 129 ПК України (у редакції, чинній до 01.01.2017) встановлено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.
Нарахування пені розпочинається:
а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов'язання платником податків - після спливу 90 днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного цим Кодексом;
б) при нарахуванні суми грошового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.
Тобто, зазначені норми права встановлювали застосування фінансової санкції до платників податків у вигляді нарахування пені за весь період заниження податкового зобов'язання на суму такого заниження, оскільки платник весь період, коли він не декларував та не сплачував податки, користувався коштами, які він повинен був сплатити до бюджету.
Вказана правова позиція аналогічна висновкам Верховного Суду, які були висловлені у постанові від 14.05.2020, справа №822/3190/17, адміністративне провадження №К/9901/52462/18.
З урахуванням наведеного, та враховуючи те, що податковий борг в частині нарахованої пені виник у відповідача станом на 2016 рік, тому нарахування пені з початку виникнення податкового зобов'язання, визначеного податковим органом відповідає наведеним приписам податкового законодавства, як то правильно встановлено судом апеляційної інстанції.
Доводи відповідача, що судом апеляційної інстанції була застосована норма ПК України в не вірній, більш пізнішій, після 2017 року, редакції, не відповідає дійсності. Суд апеляційної інстанції, вирішуючи даний спір, застосував приписи п.п. 129.1.2 п. 129.1 ст. 129 ПК України, в редакції саме до 2017 року, тоді як позивач посилаючись на вказану норму цитує положення застосованих Судом в цій постанові, а саме п.п.129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПК України.
Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2017 - без змін.
2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.П. Юрченко
І.А. Васильєва
С.С. Пасічник ,
Судді Верховного Суду