Апеляційне провадження № 22-ц/824/7019/2020
Справа 754/8449/17
Іменем України
10 червня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув впорядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Деснянського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Лісовської О.В. в м. Київ 30 січня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В червні 2017 року позивач АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості, просив стягнути із ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 13142,90 грн. та судові витрати.
Заявлені вимоги мотивував тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 04 вересня 2009 року відповідач отримала кредит в розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п. п. 3.2, 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою" та "Тарифами банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua/terms/pages/70, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Копії витягу з Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою додаються до позовної заяви. При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Одночасно п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни Тарифів та інших невід'ємних частин договору. Таким чином, розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписок по картковому рахунку на умовах, зазначених в п 4.9 Умов та правил надання банківських послуг і п. 5.8 Правил користування платіжною карткою. Відповідно до п. 6.3 до обов'язків позичальника відноситься отримання виписки про стан картрахунків та про здійснені операції по картрахункам.
Однак у порушення умов договору свої зобов'язання відповідач не виконала, внаслідок чого станом на 31 травня 2017 має заборгованість в розмірі 13142,90 грн., з яких 1231,77 грн. - заборгованість за кредитом, 8647,57 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2399,61 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи - 250 грн. фіксована частина, 613,95 грн. - процентна складова.
Відповідач ОСОБА_1 після державної реєстрації шлюбу 24 червня 2015 року змінила прізвище на ОСОБА_1 (а. с. 53).
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року позов АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення.
Позивач АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що висновок суду про пропуск строку позовної давності позивачем є помилковим, оскільки останній самостійний платіж відповідачем здійснено 27 лютого 2015 року в сумі 100 грн. через термінал самообслуговування, а з позовом банк звернувся до суду 27 червня 2017 року. В інші дати відповідачем також здійснювалися платежі, перериваючи позовну давність.
Зазначав, що в тексті анкети-заяви сторони погодили розмір відсоткової ставки 3 % річних та розмір штрафу при порушенні зобов'язань 250 грн. + 5 % від суми позову. А також 04 вересня 2008 року відповідачем було підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду", в якій зазначено базову відсоткову ставку за користування кредитом, розмір щомісячних платежів у розмірі 7 % від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів, порядок нарахування пені, розмір штрафів при порушенні термінів платежів. Тобто сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору.
Посилався на практику Верховного Суду у справі № 750/6058/17-ц, постанова від 04 грудня 2019 року, та у справі № 572/1169/17, постанова від 23 грудня 2019 року і зазначав, що має право на стягнення відсотківта неустойки з відповідача.
Від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просила залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що банк пропустив строк позовної давності для звернення із позовом, оскільки інформація, зазначена позивачем в апеляційній скарзі щодо начебто самостійного платежу відповідача 27 лютого 2015 року в сумі 100 грн. через термінал самообслуговування, а також у інші дати, не має свого підтвердження в якості доказів в першій інстанції. Оспорення платежів, чи здійснено внесення коштів нею особисто чи іншою особою з її згоди на рахунок відповідача не є предметом позову, а отже не може бути доказом визнання боргу відповідачем.
Стосовно доводів апеляційної скарги, що сторонами при укладенні кредитного договору було досягнуто усі істотні умови договору, зазначала, що у заяві позичальника від 04 вересня 2008 року процентна ставка не зазначена, так само і не визначено у заяві-анкеті, підписаній сторонами, строку повернення кредиту (користування ним). Крім того, у цій заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також того, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
Посилалася на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17, Верховним Судом України в постанові від 11 березня 2015 року, провадження 6-16цс15, вказувала, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. Крім того, укладений між сторонами договір не містить і строку повернення кредиту (користування ним). За таких обставин, відсутність належних та допустимих доказів по суті заявлених позовних вимог не надає можливості встановити, чи взагалі здійснювалось кредитування відповідача та на яких умовах, отже відсутні й підстави для застосування правових наслідків порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що на а. с. 6 міститься складена від імені ОСОБА_1 копія анкети-заяви від 04 вересня 2008 року про бажання оформити на своє ім'я кредитну картку (верхня частина анкети, зворот а. с. 6). За змістом анкети-заяви, ОСОБА_1 підтвердила, що вона ознайомлена і згодна з Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які банк надав їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Своїм підписом вона підтвердила факт отримання інформації про умови кредитування в ПриватБанку, а також його місцезнаходження. Вона згодна з тим, що дана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами і правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між нею і банком договір про надання банківських послуг.
У полі "Кредитну картку і ПІН отримав" проставлена дата 04 вересня 2008 року і підпис відповідача.
В розділі 5 "Банківські послуги" анкети-заяви позичальнику запропоновано обрати тип картки (відмічено "Кредитка Універсальна, 30 днів пільгового періоду", суму кредитного ліміту (проставлено 5000 грн.), вибір валюти - гривня, базова процентна ставка по кредиту на місяць на залишок заборгованості (проставлено 3 %).
Крім цього, позивачем надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 станом на 31 травня 2017 року (а. с. 3 - 5), копію довідки про умови кредитування з використанням картки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" (а. с. 7), роздруківку Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою (а. с. 8 - 13), паспорт відповідача в копії (а. с. 14), виписку по рахунку ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2008 року по 03 вересня 2019 року (а. с. 83 - 88), копії внутрішніх документів банку про внесення змін в договірну базу по платіжним карткам, споживчому кредитуванню і депозитні договори, а також порядок змін до тарифів по кредитним карткам (а. с. 89 - 101).
Згідно довідки АТ КБ "ПриватБанк" від 03 вересня 2019 року, клієнт ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н від 04 вересня 2008 року отримала картки № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , остання з них мала термін дії до вересня 2016 року (а. с. 102).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
Відмовляючи в задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із його недоведеності, одночасно застосувавши строки позовної давності.
У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14 судам роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Таким чином, підставами для відмови в позові у зв'язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.
Отже, позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.
За правилами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обгрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Відтак, одночасна відмова рішенням суду в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності і в зв'язку із його недоведеністю є помилковою.
Також судом першої інстанції визнано суперечливими подані позивачем докази на підтвердження позовних вимог із посиланням на те, що анкета-заява, на яку позивач посилається як на підставу відкриття карткового рахунку та отримання відповідачем кредиту, за своїм змістом цієї обставини не підтверджує, а поданий позивачем розрахунок заборгованості також не можна взяти до уваги, оскільки розмір заборгованості повинен бути доведений первинними документами, що підтверджують підстави виникнення таких грошових зобов'язань.
При цьому судом першої інстанції залишено поза увагою, що своїм підписом відповідач підтвердила отримання кредитної картки НОМЕР_1 та ПІН-коду (а. с. 6 зворот, номер картки зазначено внизу сторінки), що було б неможливим без відкриття карткового рахунку.
Апеляційний суд враховує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерських облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнта є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Крім того, судом першої інстанції не надано оцінки виписці з рахунку відповідача (а. с. 83 - 88), яка якраз є первинним документом, на відсутність якого у своєму рішенні помилково вказував суд першої інстанції.
На а. с. 83 (зворот) чітко вбачається, що 04 вересня 2008 року першою операцією на картці НОМЕР_1 є встановлення кредитного ліміту 5000 грн., а в подальшому здійснювалося зняття коштів з рахунку і його періодичне поповнення.
З урахуванням вищевикладеного висновки суду про відсутність належних та допустимих доказів, яка унеможливлює встановлення того, чи взагалі здійснювалось кредитування відповідача, не відповідають обставинам справи.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що у анкеті-заяві позичальника від 04 вересня 2008 року процентна ставка не зазначена, що вочевидь не відповідає обставинам справи, оскільки процентна ставка у розмірі 3 % на залишок заборгованості на місяць (36 % річних) погоджена сторонами у розділі 5 анкети-заяви разом із розміром кредитного ліміту 5000 грн. (а. с. 6 зворот).
Отже, рішення суду не може вважатися законним і обґрунтованим, оскільки ухвалене з порушенням норм процесуального права, в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, відтак рішення не може залишатися в силі і підлягає скасуванню.
Вирішуючи питання щодо підставності позову АТ КБ "ПриватБанк", апеляційний суд виходить із наступного.
Звертаючись досуду з позовом, ПАТ КБ «Приватбанк» вказує на те, що позичальник не виконує свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Обставини укладення кредитного договору між сторонами підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема анкетою-заявою з підписом відповідача про отримання кредитної картки, а також первинними документами - випискою з рахунку.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними длядоговорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі всім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові уразі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 04 вересня 2009 року зазначена процентна ставка в розмірі 3 % річних в місяць, або 36 % річних, однак в наданому позивачем розрахунку заборгованості ця ставка коливається від 30 % річних до 43,20 % річних за різні періоди.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитом, комісію, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядку нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Апеляційний суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (04 вересня 2008 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (29 червня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Апеляційний суд вважає, що довідка про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка міститься в матеріалах даної справи, не містить інформації, що дана довідка сформована відносно відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 04 вересня 2009 року шляхом підписання заяви-анкети, відтак відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань і комісії.
Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що 04 вересня 2008 року відповідачем підписано довідку про умови кредитування, в якій погоджено інші істотні умови договору.
З наведених підстав, апеляційний суд приходить до висновку про те, що банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов'язання зі сплати штрафів і пені за неналежне виконання зобов'язання, а також зі сплати комісії.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Отже, вимоги банку щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентам за користування кредитом, нарахованим із розрахунку більше, ніж 36 % річних, а також заборгованості за комісією у розмірі 2399,61 грн., а також штрафів - 250 грн. та 613,95 грн. не підлягали задоволенню у зв'язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 04 вересня 2008 року, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
Доводи позивача в апеляційній скарзі, що банк має право на стягнення неустойки із відповідача, в в тексті анкеті-заяви сторони погодили розмір штрафів при порушенні зобов'язання, не підтверджуються будь-якими доказами та відхиляються апеляційним судом.
Разом із тим, оскільки із доказів, наявних в матеріалах справи, вбачається, що кредитний договір між сторонами було укладено і відповідач отримувала за ним кредитні кошти, що підтверджується випискою з рахунку, у якій відображено рух коштів на кредитній картці, заборгованість за тілом кредиту та відсотків за користування кредитом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Упостанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
З позовом про визнання недійсним кредитного договору б/н від 04 вересня 2008 року ОСОБА_1 до суду не зверталася.
Крім того, з розрахунку заборгованості наданого банком, вбачається, що відповідач користувалась кредитними коштами та періодично здійснювала погашення кредиту. Доказів на спростування вказаного розрахунку ОСОБА_1 не надано, як не надано і доказів погашення заборгованості.
При цьому апеляційний суд приймає до уваги, що в заяві-анкеті від 04 вересня 2008 року ОСОБА_1 своїм підписом підтвердила отримання кредитної картки № НОМЕР_1 і ПІН-коду до неї.
За таких обставин не можна погодитися із доводами відзиву на апеляційну скаргу, що позивачем не доведено факту отримання кредиту та наявності заборгованості за тілом кредиту у відповідача. Такі доводи спростовуються матеріалами справи, зокрема анкетою-заявою б/н від 04 вересня 2008 року, яка в установленому законом порядку недійсною не визнана.
Доводи відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що договір від 04 вересня 2008 року не містить строку повернення кредиту, не спростовують його укладення і не є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання умов кредитного договору, оскільки за змістом частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Отже, оскільки тіло кредиту в розмірі 1231,77 грн. (яке складається із поточної заборгованості 1093,44 грн. та простроченої заборгованості 138,33 грн.) позичальником повернуто не було, банк отримав право на задоволення своїх вимог кредитора шляхом стягнення заборгованості за тілом кредиту в зазначеному розмірі та відсотки за користування кредитом в розмірі 36 % річних, розмір яких погоджено в анкеті-заяві і які згідно розрахунку заборгованості за період з 04 вересня 2008 року по 31 березня 2015 року складають 64,66 грн.
За період з 01 квітня 2015 року по 31 травня 2017 року позивачем безпідставно нараховані відсотки за користування кредитом в розмірі 43,20 % річних, що суперечить умовам кредитування, обумовленим сторонами у письмовому вигляді, а тому суд апеляційної інстанції, самостійно здійснивши перерахунок заборгованості за відсотками із розрахунку 36 % річних і даних поточної і простроченої заборгованості за кредитом, стягує із відповідача на користь позивача заборгованість за відсотками за вказаний період в розмірі 914,67 грн.
Загальний розмір заборгованості за відсотками в даному разі становитиме 64,66 + 914,67 грн. = 979,33 грн.
Відповідачем зроблено заяву про сплив позовної давності (а. с. 125 - 127), при розгляді якої апеляційний суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Верховний Суд України неодноразово робив висновки про те, що за договором, який визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінчення строку дії договору (зокрема у постановах: від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14; від 17 вересня 2014 року у справі № 6-95цс14; від 24 вересня 2014 року у справі № 6-103цс14, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-134цс14; від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15).
Такі ж правові висновки наводяться Верховним Судом в своїх постановах.
Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 03 вересня 2019 року, ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н від 04 вересня 2008 року отримала картки, остання з яких мала термін дії до вересня 2016 року (а. с. 102).
Як вбачається із виписки з рахунку ОСОБА_1 , рахунок кредитної картки систематично поповнювався в межах загальної позовної давності (а. с. 83 - 88).
Відтак, оскількп перебіг позовної давності переривався вчиненням відповідачем дій, що свідчать про визнання нею свого обов'язку (поповнення кредитної картки), а картка була перевипущена і діяла до вересня 2016 року, в той час як із позовом банк звернувся в червні 2017 року, заява про сплив позовної давності задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування в цій частині із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши заборгованість за тілом кредиту 1231,77 грн. та відсотки за користування кредитом із розрахунку 36 % річних на суму залишку заборгованості в розмірі 979,33 грн., а всього 2211,10 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову та апеляційної скарги пропорційно їх задоволенню в розмірі 680 грн.
Керуючись ст. ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 січня 2020 року скасувати та прийняти нову постанову.
Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (м. Київ вул. Грушевського 1-Д код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором б/н від 04 вересня 2008 року в розмірі 2211,10 грн. та судові витрати 680 грн.
В іншій частині позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді :