09 червня 2020 року м. Київ
Унікальний номер справи № 756/12922/18
Апеляційне провадження 22-ц/824/4346/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Махлай Л.Д.,
суддів Кравець В.А., Мазурик О.Ф.
при секретарі Гойденко Д.В.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_2 на повторне заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Андрейчука Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
у жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з останнього 35 000 доларів США заборгованості за договором позики та три проценти річних від простроченої суми 10 339,59 грн.
В обґрунтування позову посилався на те, що 05.12.2017 ОСОБА_2 взяв у нього в борг грошові кошти у сумі 35 000,00 доларів США, надавши розписку про отримання грошових коштів у зазначеній сумі. Борг відповідач зобов'язався повернути у термін до 01.06.2018, проте грошові кошти не повернув.
Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03.04.2019 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики у сумі 35000,00 доларів США та три проценти річних від простроченої суми - 9 932,42 грн.
За заявою представника ОСОБА_2 ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 08.08.2019 заочне рішення скасоване, а справу призначено до розгляду в загальному порядку у загальному позовному провадженні.
Повторним заочним рішенням від 11.12.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 05.12.2017 у сумі 35 000,00 доларів США, три проценти річних від простроченої суми у розмірі 8 722,84 грн та судовий збір у сумі 8 810 грн.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не враховував, що з розписки не вбачається, що грошові кошти отримані в борг, а тому відсутні докази укладення договору позики. Суд не встановив дійсну правову природу правовідносин між сторонами. Той факт, що у розписці написано про зобов'язання повернути не має значення, оскільки не вказано, що саме підлягає поверненню. Суд неправильно застосував ч. 1 ст. 1046 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України та допустив неправильне тлумачення закону.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Відповідач та його представник у судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у їх відсутності, за правилами ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Вислухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, 05.12.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 (позикодавець) передав ОСОБА_2 (позичальник) грошові кошти у сумі 35 000,00 доларів США, на підтвердження чого відповідач надав розписку про отримання коштів у зазначеній сумі. У розписці вказано, що відповідач зобов'язується повернути кошти до 01.06.2018, проте отримані у борг кошти не повернуто.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами укладено договір позики на загальну суму 35 000 доларів США та відповідач не виконав зобов'язання щодо повернення цих коштів у визначений сторонами строк.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 1049 ЦК України передбачений обов'язок позичальника повернути позику, а саме: позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до положень ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Суд першої інстанції керуючись вимогами вищезазначених норм дійшов правильних висновків про те, що наявність розписки у позикодавця підтверджує як факт отримання відповідачем позики, так і факт того, що така позика не повернута.
Доводи відповідача про те, що у розписці не зазначено, що він має поверути саме грошові кошти у сумі 35 00 доларів США та, що суд не встановив дійсну правову природу правовідносин колегія суддів вважає надуманими, оскільки сам відповідач не зазначає про те, що між ним та позивачем існували будь - які інші правовідносини щодо суми коштів, про які вказано в розписці. А текст розписки від 05.12.2017, у якій зазначено, що відповідач взяв у позивача 35 000 доларів США, які зобов'язався повернути до 01.06.2018 не дає підстав для іншого тлумачення, аніж підтвердження факту укладення між сторонами договору позики.
Судом правильно встановлено, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із договорів позики, оскільки у розписці вказано про зобов'язання повернути грошові кошти, які отримані від позивача, а не будь - які інші кошти чи речі.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Оскільки грошові кошти не були повернуті у визначений ст. 1049 ЦК України строк, суд першої інстанції також дійшов правильних висновків про застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Розмір трьох процентів річних відповідач не спростував та своїх контрозрахунків не надавав.
Стягуючи борг у тій валюті, у якій він був наданий позивачем відповідачу суд правильно керувався ст. 524, 533 ЦК України та правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Повторне заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення постанови до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду з підстав, викладених у ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлений 10.06.2020.
Головуючий Л. Д. Махлай
Судді В. А. Кравець
О. Ф. Мазурик