ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
02 червня 2020 року м. Київ № 640/11713/20
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Патратій О.В., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали
Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбрелла»
до Міністерства юстиції України
третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва
Іващенко Н.В.
про скасування наказу № 1398/5 від 13.04.2020 та зобов'язання вчинити дії щодо
поновлення реєстраційних прав
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбрелла» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 13 квітня 2020 року №1398/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав»;
- зобов'язати Міністерство юстиції України вчинити дії щодо поновлення реєстраційних дій, скасованих на підставі наказу Міністерства юстиції України від 13 квітня 2020 року № 1398/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав».
Пунктом 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за цим позовом суд виходить з такого.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 свого рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 згаданої Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Згідно ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Водночас, помилковим є застосування статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 по справі № 914/2006/17.
Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом спору акт індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 по справі № 826/15263/18 (провадження № 11-222апп19).
Як вбачається з позовної заяви, позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.12.2006 між громадянкою України ОСОБА_1 та АКЦІОНЕРНИМ КОМЕРЦІЙНИМ ІННОВАЦІЙНИМ БАНКОМ «КРЕДИТПРОМБАНК» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 49.28/14/06-2, відповідно до якого Банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі.
В якості забезпечення виконання Боржником своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених кредитним договором № 49.28/14/06-2 від 22 грудня 2006 року, між Банком та Боржником був укладений договір іпотеки, предметом якого є належне Боржнику на праві власності нерухоме майно, а саме житлове приміщення (квартира), загальною площею 67.5. кв.м., що складається в 3 (трьох) кімнат та знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 (надалі - предмет іпотеки та/або Квартира № АДРЕСА_2 ).
Умови вищевказаного кредитного договору Боржником не були виконані у передбачені кредитним договором строки, окрім того, умови зазначеного договору систематично порушувалися останнім, а між Відповідачем та Банком у зв'язку з цим, тривали судові спори.
27.06.2019 між ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» укладено Договір відступлення права вимоги № 1526-К, відповідно до якого право грошової вимоги за оспорюваним договором перейшло до TOB «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ».
27.06.2019 року між TOB «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» та TOB «ФК «АМБРЕЛЛА» було укладено Договір про відступлення прав вимоги № 1526/1, відповідно до якого Новим Кредитором за оспорюваним договором, стало TOB «ФК «АМБРЕЛЛА».
12.09.2019 року за заявою TOB «ФК «АМБРЕЛЛА» приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Н.В. було винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 48640735.
Вказаним рішенням було здійснено перереєстрацію права власності на Квартиру АДРЕСА_2 , а саме право власності на вказану Квартиру АДРЕСА_2 було зареєстровано на ТОВ «Фінансова компанія Амбрелла».
Отже, за посилання позивача, право власності на нерухоме майно набуте на підставі договору іпотеки, право вимоги на яке позивач має право у зв'язку з укладенням зазначеного Договору про відступлення прав вимоги № 1526/1 від 27.06.2019. було реалізоване.
Як зазначає позивач, згодом, на його адресу надійшов лист від Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України, разом із копією скарги ОСОБА_2 В. від 18.11.2019 року на рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поданої в порядку ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який діє в інтересах ОСОБА_1 . На думку Боржника, під час проведення вказаних дій приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Н.В. не були дотримані вимоги законодавства України в зв'язку із чим Боржник просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12.09.2019 року (з відкриттям розділу), індексний номер: 48637690 яким було здійснено державну реєстрацію права власності на Квартиру АДРЕСА_2 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Амбрелла».
За результатами розгляду вказаної скарги, наказом Міністерства юстиції про скасування рішення про державну реєстрацію прав від 19.03.2020 року № 1043/5 вказану скаргу задоволено та скасовано рішення від 12.09.2020 року № 48640735 прийняте приватним нотаріусом Іващенко Н.В.
Таким чином, звертаючись з даним позовом TOB «ФК «АМБРЕЛЛА» вважає вказане рішення Міністерства юстиції України від 13 квітня 2020 року №1398/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав» прийняте не об'єктивно, незаконно та з порушенням норм матеріального права. Окрім того, вказане рішення грубо порушує майнові права Товариства, як законного власника майна.
Тобто, Міністерство юстиції України, приймаючи оскаржуване рішення переглянуло законність реєстраційної дії (права власності на нерухоме майно - Квартиру № АДРЕСА_2 ) на підставі договору іпотеки.
Таким чином, суд приходить до висновку, що спір про скасування рішення від 13 квітня 2020 року №1398/5 «Про скасування рішення про державну реєстрацію прав», індексний номер: 48637690, яким було здійснено державну реєстрацію права власності на Квартиру № АДРЕСА_2 за ТОВ «Фінансова компанія Амбрелла» має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно (Квартиру № АДРЕСА_2) іншою особою. Участь Міністерства юстиції України, як відповідача, (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
Крім того, як вбачається із матеріалів справи, позивач не був заявником (скаржником) до Міністерства юстиції України стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, а відтак, такий спір є спором про право цивільне незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 826/9341/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 807/137/18, а також у постанові Верховного Суду від 13 серпня 2019 року у справі №826/20205/16.
Схожа за змістом правова позиція, але щодо оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, викладена у висновках Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.04.2018 у справі № 817/1048/16, від 18.04.2018 у справі № 804/1001/16, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 по справі № 914/2006/17.
З огляду на зміст позовних вимог, фактичні обставини справи, судову практику, яка склалася за наслідками розгляду справи за подібних спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, та з огляду на суб'єктний склад має розглядатись за правилами господарського судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися "судом, встановлений законом".
Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Отже спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
На підставі вищенаведеного, керуючись пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.
2. Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати позивачу негайно.
3. Роз'яснити позивачу, що вирішення даного спору належить до юрисдикції господарських судів.
4. Попередити позивача, що позовні матеріали будуть йому повернуті супровідним листом рекомендованим поштовим відправленням із зворотною розпискою про їх одержання після спливу терміну для оскарження ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі.
5. У випадку оскарження ухвали позовні матеріли будуть скеровані до апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою.
Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржено.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею в порядку ст. 256 КАС України.
Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана в порядку, визначеному ст. 295-297 з урахуванням п. 15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя О.В. Патратій