Справа № 278/3517/19
03 червня 2020 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., за участю секретаря судового засідання Безпалько В. В., розглянувши за правилами загального провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою.
Позивач зазначив, що є власником житлового приміщення, в якому зареєстрована відповідачка, але не проживає у ньому протягом чотирьох років. Факт реєстрації місця проживання відповідача у згаданому будинку обмежує позивача у здійсненні права користування та права розпоряджання цим майном.
У зв'язку з наведеним, позивач просить суд визнати відповідачку такою, що втратила право користування належним йому житловим приміщенням.
У судове засідання з'явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги.
З огляду на те, що в справі є достатньо матеріалів стосовно прав та взаємовідносин сторін, зі згоди позивача суд, на підставі наявних доказів, ухвалює заочне рішення.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Сторони з 24 липня 2010 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 30 вересня 2019 року, яке набрало законної сили 31 жовтня 2019 року (а.с. 20).
Позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 7), в якому зареєстрована відповідачка (а.с. 15).
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 підтвердила той факт, що відповідачка протягом чотирьох років не проживає у житловому будинку АДРЕСА_1 .
Відповідно до положень ст.ст. 55, 124 Конституції України, ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).
Частиною 1 ст. 383 ЦК України передбачене право власника житлового будинку, квартири використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Можливість встановлення права користування чужим майном (сервітут) щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом, передбачена також ч. 1 ст. 401 ЦК України.
Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку (ч.ч. 1, 2 ст. 403 ЦК України).
Частиною 2 ст. 406 ЦК України передбачено, що сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що непроживання відповідачки, яка не пов'язана спільним побутом з позивачем, у належному останньому житловому приміщенні протягом чотирьох років має істотне значення, оскільки здійснює перешкоди позивачу у здійсненні ним права користування та розпоряджання майном, у зв'язку з чим вважає за потрібне, визнати відповідачку такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Також суд, з огляду на положення ст. 141 ЦПК України, вважає за потрібне стягнути з відповідача на користь позивача 768,40 грн судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-83, 89, 141 ЦПК, ст. 391, ч. 2 ст. 406 ЦК України, суд -
Задовольнити позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Визнати ОСОБА_2 , 1965 року народження, такою, що втратила право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768,40 грн судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення в разі його пропуску з поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження в разі пропуску строку з поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 12 червня 2020 року.
Суддя О. М. Дубовік