Справа № 420/2971/20
12 червня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 , визнання протиправним і скасування рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 від 28.01.2020р., зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести поновлення виплати пенсії з 01.11.2014р. відповідно до норм Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів та продовжити виплату пенсії довічно.
Ухвалою суду від 13.04.2020р. звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору; відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Ухвалою суду від 04.06.2020 р. витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 12.06.2020р. поновлено строк звернення ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в частині позовних про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести поновлення виплати пенсії з 01.11.2014р. по 30.09.2019р.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача у позовній заяві зазначив, що позивач звернулась до відповідача із заявою про поновлення їй пенсії, засвідчено нотаріально в державі Ізраїль та легалізовано печаткою апостиль у відповідності до Гаазької Конвенції, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 28.01.2020р. було відмовлено у поновленні пенсії позивача, у зв'язку з не дотриманням вимоги особистого звернення чи через законного представника. Представник позивача, посилаючись на рішення Конституційного Суду України №25-рн/2009 та те, що позивач була введена органами ПФУ в оману і була впевнена, що вона не має права на поновлення пенсії до моменту визначення механізму виплати пенсій в законодавстві України або до укладення міждержавної угоди, просить суд повністю, без обмеження будь яким строком зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести поновлення виплати пенсії, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів та продовжити виплату пенсії довічно.
29.04.2020р. до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , у якому представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі. Так, відповідач вказав, що згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання(реєстрації). Поряд з цим, представник відповідача зазначив, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані, однак спірні виплати пенсії позивачу нараховані не були.
12.06.2020р. до суду, на виконання вимог ухвали суду від 04.06.2020р., надійшла копія пенсійної справи ОСОБА_1 .
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Як вбачається з пенсійної справи ОСОБА_1 , з 12.07.2003 р. позивачу призначено пенсію за віком. З листопада 2014 року ОСОБА_1 припинено виплату пенсії, у зв'язку з виїздом за кордон до Ізраїлю на постійне проживання.
14.11.2019р. ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про поновлення пенсії з 01.11.2014р. (а.с.36-37).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 28.01.2020р. №448/03-18 «про відмову у поновленні пенсії за віком» адресованого ОСОБА_1 зазначено про відсутність законних підстав для розгляду та прийняття рішення по суті, посилаючись на Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1(а.с.40).
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Частиною 1 ст.46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11.12.2003 року N 1382-IV, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Гарантоване громадянам Конституцією України право на соціальний захист передбачене Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та Законом України “Про пенсійне забезпечення”, якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Відповідно до ч.3 та ч.4 ст.1 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Згідно п.2 ч.1 ст.49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 1 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000р. N 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991р. №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, у тому числі і пенсії.
Статтею 51 цього ж Закону передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не було укладено.
Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року п.2 ч.1 ст.49, друге речення ст.51 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
У зазначеному рішенні Конституційного Суду України вказано, що держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 19.05.2015 року по справі №21-168а-15 та від 08.12.2015 року по справі №645/2730/15-а.
Також, як зазначив Європейський суд з прав людини, у рішенні по справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.51 цього рішення).
У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною, суд дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону.
З цього часу органи пенсійного фонду мають підстави відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Суд зазначає, що відповідно до п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 року №22-1 (далі - Порядок № 22-1), заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Пунктом 1.7 Порядку №22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Як вбачається з матеріалів справи, повноважним представником позивача - Меламедом Вадимом Борисовичем в інтересах ОСОБА_1 до Пенсійного фонду було подано підписану нею особисто, посвідчену нотаріально та апостильовану заяву про поновлення виплати пенсії від 14.11.2019р., у якій викладено прохання поновити з 01.11.2014 р. виплату пенсії за віком.
Відповідно до п.2.8. Порядку №22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
У п.2.22 Порядку №22-1 зазначено, що документами, що засвідчують місце проживання особи, є паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання.
Згідно із п.4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Згідно із п.4.10 Порядку №22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про необхідність особистого подання позивачем заяви до Пенсійного фонду про поновлення виплати пенсії, адже пунктом 1.5 Порядку № 22-1 передбачено можливість подачі такої заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.
Також суд зазначає, що виходячи з правової, соціальної природи пенсії, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може бути пов'язано з такою умовою, як постійне проживання в Україні, а держава в свою чергу, у відповідності з конституційними принципами, зобов'язана гарантувати це право, незалежно від того, де проживає особо, котрій призначена пенсія - в Україні або за її межами.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 , визнання протиправним і скасування рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 від 28.01.2020р., є обґрунтованим та підлягають задоволенню.
Поряд з цим, оскільки суд прийшов висновку про безпідставність не поновлення ОСОБА_1 пенсії та, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час може бути подано без обмеження будь-яким строком, позовні вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.11.2014р., згідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про поновлення виплати пенсії, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів та продовжити виплату пенсії довічно, суд зазначає, що вказані вимоги не підлягають задоволенню, у зв'язку з передчасністю, оскільки поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 за вказаним рішення здійснено не було, а завданням адміністративного суду є захист порушених прав, а не можливо порушених в майбутньому прав позивача.
Згідно зі ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 від 28.01.2020р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, м.Одеса, вул. Канатна,83) провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з 01.11.2014р., згідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
У задоволенні іншої частини адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра
.