Справа № 420/2019/20
12 червня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області про визнання протиправним рішення Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області №1040/20 - VII від 21.11.2019 р. XX сесії VII скликання Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області “Про розгляд заяви ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства”, зобов'язання Окнянську селищну раду Окнянського району Одеської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га. для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер: 5123155100:01:004:0456, або інших вільних земельних ділянок із земель комунальної власності Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області.
Ухвалою суду від 13.04.2020р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначила, що 07.11.2019р. вона подала Окнянському селищному голові у Одеській області О.С.Белоус заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель запасу із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Окянської селищної ради Одеської області за межами нанесеного пункту у відповідності до п. «б» частини 1 статті 121 Земельного кодексу України за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 5123155100:01:004:0456. Позивач вказала, що до заяви було додано декілька варіантів графічних матеріалів, на яких зазначене бажане гашування та розмір бажаного місця розташування земельної ділянки орієнтовним розміром 2 га., а також копія паспорту та ідентифікаційного номеру заявника. 21.11.2019 р. Окнянська селищна рада прийняла рішення №1040/20 - VII, яким відмовила позивачу надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки загальною площею 2 га у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, відсутністю на графічних матеріалах зазначеного бажаного місця розташування земельної ділянки орієнтовним розміром 2 гектара. При цьому, як зазначила позивач, в рішеннях Окнянської селищної ради та в протоколі постійної комісії не обгрунтовано причин відмови, не вказано конкретно яка невідповідність місця розташування об'єкта законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, відсутнє посилання на закон і на нормативно - правовий акт. У зв'язку з викладеним, посилаючись на положення ст. 116, 121 Земельного кодексу України та посилаючись на те, що оскаржене ним рішення відповідача №15-3148/13-19-СГ не вмотивоване, не обґрунтоване та прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач повідомлявся про розгляд справи, відзив на позовну заяву до суду від Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області не надходив.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
08.11.2019р. ОСОБА_1 звернулась до голови Окнянської селищної ради об'єднаної територіальної громади Одеської області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель запасу із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Окнянської селищної ради об'єднаної територіальної громади Одеської області за межами с. Флери у відповідності із п. «б» ч.1 ст.121 Земельного кодексу України(а.с.23).
У переліку додатків до вказаної заяви позивачем зазначені: копія паспорту та ідентифікаціного коду; копія відомості документації із землеустрою, з позначенням місця розташування земельної ділянки, на території Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області(а.с.23).
Рішенням Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області від 21.11.2019р. №1040/20-VII відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,00га у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, відсутністю на графічних матеріалах зазначеного бажаного місця розташування земельної ділянки орієнтовним розміром 2,00га.(а.с.22).
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Відповідно до п. «б» ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст.118 Земельного кодексу України.
Відповідно до п. 6, 7, 8 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 -1 цього Кодексу.
Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, а саме, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Крім того, виходячи з приписів ст.ст.116, 118 ЗК України, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку, тобто, законодавством не заборонено отримання одночасно декількома особами дозволу на розроблення проекту землеустрою на одну і ту ж саму земельну ділянку.
Як вбачається з рішення Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області від 21.11.2019р. №1040/20-VII позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,00га у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, відсутністю на графічних матеріалах зазначеного бажаного місця розташування земельної ділянки орієнтовним розміром 2,00га
Відповідно до наданої ОСОБА_1 разом із заявою від 08.11.2019р. копії графічних матеріалів, заявником позначено бажане місце розташування земельної ділянки, на території Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області (а.с.9).
Щодо зазначеної відповідачем в рішенні від 21.11.2019р. невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, суд зазначає, що вказана підстава для відмови у наданні такого дозволу передбачена ст.116 Земельного кодексу України, однак вона є відсилочною, а саме при посиланні на нього має бути також зазначена норма іншого закону, яким невідповідає місце розташування об'єкта.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що рішення Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області №1040/20 - VII від 21.11.2019 р. XX сесії VII скликання Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області “Про розгляд заяви ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства”
прийнято необгрунтовано та підлягає визнанню протиправним.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Окнянську селищну раду Окнянського району Одеської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га. для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер: 5123155100:01:004:0456, або інших вільних земельних ділянок із земель комунальної власності Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області, суд зазначає наступне.
У рішенні від 31.07.2003 р.у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
При цьому, підстави для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є вичерпними і не потребують розширеного тлумачення, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Разом з цим, в оскаржуваному рішенні від 21.11.2019р. чітко не зазначено передбачених Земельним кодексом України підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як і не вказано належного обґрунтування їх наявності.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне зобов'язати Окнянську селищну раду Окнянського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.11.2019р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель запасу із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Окнянської селищної ради об'єднаної територіальної громади Одеської області за межами с. Флери та прийняти рішення по даній заяві з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
В прохальній частині позовних вимог ОСОБА_1 звернулась до суду із клопотанням про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань сплаченого судового збору та судові витрати на правову допомогу.
Приписами ч. 1, 3 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином, суд визначає розмір суми витрат на правничу допомогу, що має бути стягнута з відповідача на користь позивача згідно з умовами договору про подання професійної правничої допомоги та доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як вбачається з наданих до суду документів, 10.11.2019р. між адвокатом Опалько Олегом Миколайовичем та Коваль Оленою Валеріївною укладено договір про надання професійної правничої допомоги, відповідно до п.п. 1.1. якого адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами(а.с.13-14).
Також, між вказаними сторона договору укладено додаток -1 до договору від 10.11.2019р., із попереднім (орієнтовним) розрахунком сум судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести відповідно договору від 10.11.2019р.(а.с.15) та додаток -1 до позовної заяви від 18.12.2019р. із попереднім (орієнтовним) розрахунком сум судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи(а.с.63).
Однак, докази реального виконання вказаного договору, укладеного між адвокатом Опалько Олегом Миколайовичем та Коваль Оленою Валеріївною, до суду надано не було. Зокрема, не надано акт виконаних робіт та/або докази сплати наданих адвокатом послуг.
У зв'язку з викладеним, суд приходить висновку про відсутність доказів, які підтверджують отримання відповідної правничої допомоги та відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу.
Разом з тим, згідно квитанції від 09.04.2020р. позивачем сплачено судовий збір за подання вказаного адміністративного позову у розмірі 840,80грн.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та оскільки вимозі про зобов'язання відповідача вчинити певні дії передує вимога про встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача, судовий збір за другу вимогу позивача не стягувався, суд вважає за можливе стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір у сумі 840,40 грн.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області №1040/20 - VII від 21.11.2019 р. XX сесії VII скликання Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області “Про розгляд заяви ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства”.
Зобов'язати Окнянську селищну раду Окнянського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.11.2019р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель запасу із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Окнянської селищної ради об'єднаної територіальної громади Одеської області за межами с. Флери та прийняти рішення по даній заяві з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Окнянської селищної ради Окнянського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379924, Одеська область, Окнянський район, смт Окни, вул. Першотравнева 31) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 840, 80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра
.