11 червня 2020 року справа № 580/1226/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Черкаській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
10.04.2020 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Черкаській області (18000, м.Черкаси, вул. Хрещатик, буд.235; код ЄДРПОУ 39392109) (далі - відповідач) про: визнання протиправною та скасування вимоги від 06.02.2019 №Ф-61338-17-У про стягнення боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄВ) у сумі 18276,72грн.; зобов'язання відповідача здійснити коригування в картці платника ЄВ, шляхом виключення з неї відомостей про наявність у позивача боргу зі сплати ЄВ у сумі 18276,72грн.
В обґрунтування позивач зазначив, що спірна вимога прийнята з порушенням вимог податкового законодавства. Зазначає, що з 2008 року не здійснює підприємницьку діяльність, доходу від неї не отримує. Отже, об'єкт оподаткування відсутній. У період 2014-2019 року був найманим працівником і ЄВ за нього сплачував роботодавець, що відповідає меті його сплати. Посилався на рішення Верховного Суду у справі №440/2149/19. Оскільки відповідач здійснив подвійне нарахування ЄВ як фізичній особі-підприємцю та найманому працівнику, спірна вимога є незаконною. Тому просив задовольнити позов.
Ухвалою суду від 15.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження. Також встановлено відповідачу строк, тривалістю десять днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі, для надання відзиву на позовну заяву та доказів, повідомлено про строки для надання клопотань про розгляд справи з викликом у судове засідання. Згідно з даними розписки та рекомендованого повідомлення вказану ухвалу відповідач отримав 22.04.2020, а позивач - 28.04.2020.
08.05.2020 позивач надав суду відзив на позов, в якому просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі. Зазначив, що нормами чинного законодавства визначений обов'язок фізичної особи-підприємця сплачувати ЄВ у розмірі, не менше мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу та факту працевлаштування найманим працівником. Тому за 2017-2018 роки йому нараховано ЄВ та прийнято спірну вимогу.
Оскільки від сторін не надійшли суду клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням їх представників, з огляду на відсутність необхідності виклику та допиту свідків та призначення експертизи, суд вирішив справу розглянути без проведення судового засідання та виклику сторін (у письмовому провадженні).
Оцінивши доводи сторін, дослідивши долучені письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю, з огляду на таке.
Суд встановив, що 06.02.2019 відповідач прийняв вимогу №Ф-61338-17-У, якою зобов'язав позивача сплатити борг з ЄВ у сумі 18276,72грн. Докази належного та своєчасного її вручення позивачу відсутні.
Оцінюючи спірну вимогу суд врахував, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основним нормативно-правовим актом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч.2 ст. 2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначаються порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік ЄВ, його повноваження та відповідальність; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до ч.4 ст.8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати ЄВ визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з пунктами 1, 4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:
роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
На підставі п.3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI ЄВ нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
Пунктом 3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI передбачено, що ЄВ нараховується для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому його сума не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з ч.5 ст. 8 Закону №2464-VI ЄВ для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Для вирішення спору суд врахував на підставі ч.5 ст.242 КАС України висновки Верховного Суду (далі - ВС) у постанові від 04.12.2019 №440/2149/19 у подібних правовідносинах щодо скасування податкової вимоги зі сплати ЄВ, який нарахований особі, як фізичній особі-підприємцю за період його працевлаштування найманим працівником.
ВС у зазначеному рішенні вказав, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано. Необхідними умовами для сплати особою ЄВ є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування. Проте за будь-яких умов розмір ЄВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір ЄВ не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Тому метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, і фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність і доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору ЄВ на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
ВС у згаданому рішенні шляхом системного тлумачення наведених норм права сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
ВС підкреслив на необхідності перевірки судами обставин нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі, не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
З даних облікової картки позивача суд встановив, що недоїмка з ЄВ у розмірі 18276,72грн., яка увійшла в спірну вимогу, виникла у позивача за період 2017 - 2018 роки, тобто у період, коли позивач був найманим працівником, а ЄВ за нього сплачував роботодавець, як податковий агент.
Зокрема, з долученого до матеріалів справи реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) стосовно позивача суд встановив, що за період 2017-2018 роки ТОВ «Майстерня реклами «План Б» сплатило ЄВ у повному обсязі.
Водночас даними облікової картки позивача підтверджено, що звітів про отримання доходу за вищевказаний період позивач контролюючому органу подавав, а ЄВ йому донарахований у розмірі мінімального страхового внеску за відповідний період.
Жодного доказу отримання у зазначеному періоді позивачем доходу від здійснення підприємницької діяльності відповідач суду не надав.
На підставі ч.4 ст.25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до пунктів 2-4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства Фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки). Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Оскільки, що відповідач нарахував позивачу ЄВ у період, коли він був найманим працівником і за нього сплачений ЄВ роботодавцем, а докази одночасного отримання доходів позивачем, як фізичної особою-підприємцем, суду не надані, відповідач не довів, що у спірних правовідносинах діяв з дотриманням порядку та меж, встановлених законом.
Врахувавши вищевказані висновки ВС, суд дійшов висновку, що спірна вимога є протиправною і підлягає скасуванню у повному обсязі, а позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи обґрунтованість позовних вимог та керуючись ст.139 КАС України, суд дійшов висновку, що понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору відповідно до квитанції від 08.04.2020 №0.0.1670624157.1 на суму 840,80 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на його користь у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 138-139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС в Черкаській області (код ЄДРПОУ 39392109) від 06.02.2019 №Ф-61338-17-У про сплату ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску в сумі 18276,72грн.
2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Черкаській області (код ЄДРПОУ 39392109) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в сумі 840,80грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з складення повного його тексту. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зазначений строк продовжується на строк дії такого карантину.
Суддя А.М. Бабич
Рішення ухвалене, складене у повному обсязі та підписане 11.06.2020.