Справа № 754/947/20 Головуючий в суді І інстанції Трусова Т.О.
Провадження № 22ц-824/5359/20 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
04 червня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Мельника Я.С.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Поливач Л.Д.,
за участі секретаря Гановської А.М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року про відмову у забезпеченні позову у справі за заявою ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_6 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_12 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_5 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_7 про забезпечення позову до подачі позовної заяви,
У січні 2020 року заявники звернулися із заявою, в якій просили вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 85,4 кв.м., яка складається з відповідних приміщень загальною площею 51,2 кв.м. та місць загального користування загальною площею 34,2 кв.м., та заборони будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо вищезазначених приміщень.
Заява мотивована тим, що заявники мають намір звернутися із позовом про виселення ОСОБА_50 та ОСОБА_51 з допоміжних нежитлових приміщень, які, на їхню думку, були незаконно ними зайняті та переплановані у житлові з порушенням норм чинного законодавства. Вказують, що їм стало відомо про намір ОСОБА_50 та ОСОБА_51 приватизувати спірні приміщення та відчужити їх, через що вони змушені звернутися до суду із заявою про забезпечення позову, оскільки невжиття таких заходів, на їхню думку, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року у задоволенні заяви відмовлено.
Не погоджуючись із цією ухвалою, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подали апеляційну скаргу, в якій просять її скасувати та постановити нову про задоволення заяви, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
У обґрунтування доводів апеляційної скарги зокрема зазначають, що місцевим судом не було враховано тих обставин, що відповідачі самовільно вселилися у спірні приміщення без ордеру та незаконно користуються нежитловими допоміжними приміщеннями будинку, на що вони як співвласники будинку згоди не давали, і відповідачі мають намір приватизувати спірні приміщення та відчужити найближчим часом, а тому, на їхню думку, невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання можливого рішення суду, через що вважають оскаржувану ухвалу незаконною.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі судового рішення визнано за ОСОБА_50 та ОСОБА_51 право користування квартирою АДРЕСА_1 загальною площею 85,4 кв .м . та місць загального користування загальною площею 34,2 кв .м. та зобов'язано Деснянську районну у м. Києві державну адміністрацію видати на їхнє ім'я ордер на проживання у цій квартирі, при цьому посилання позивачів на те, що відповідачі лише мають намір приватизувати цю квартиру та відчужити її в майбутньому, не підтверджені належними і допустимими доказами, через що підстав для застосування заходів забезпечення позову немає.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, у січні 2020 року заявники звернулися до суду із заявою про забезпечення їх майбутнього позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 85,4 кв.м., яка складається з приміщень загальною площею 51,2 кв.м. (№ 29 площею 22,9 кв.м., № 28 площею 12,3 кв.м., № 30 площею 7,0 кв.м., № 31 площею 9,0 кв.м.) та місць загального користування загальною площею 34,2 кв.м. (№ 27 - коридор площею 15,6 кв.м., № 35 - коридор площею 2,4 кв.м., № 32 - тамбур площею 1,9 кв.м., № 33 - санвузол площею 3,4 кв.м., № 34 - санвузол площею 1,1 кв.м., № 36 - душова площею 1,5 кв.м., № 37 - кухня площею 7,0 кв.м.) та заборони будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо вищезазначених приміщень.
Зі змісту заяви зокрема вбачається, що заявники мають намір звернутися до суду із позовом про виселення ОСОБА_50 та ОСОБА_51 з допоміжних нежитлових приміщень, які, на їхню думку, були ними зайняті незаконно та переплановані у житлові з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, без згоди мешканців будинку, та у зв'язку з тим, що заявникам стало відомо про намір відповідачів приватизувати спірні приміщення та відчужити їх, просили суд вжити зазначені заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутись до суду.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Таким чином, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд насамперед має дослідити, чи існує небезпека (ризик) ускладнення можливості виконання рішення суду, чи є така небезпека реальною. Суд оцінює необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв'язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються. При цьому єдиними передбаченими законом підставами для застосування заходів забезпечення позову є ризик ускладнення виконання чи неможливості виконання рішення суду у справі та ефективного захисту прав або інтересів позивача.
Згідно з ч.3, ч.10 ст.150 цього Кодексу заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абз.1 п.4, абз.3 п.5 постанови №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що заявником не було наведено належних і достатніх доводів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні приміщення, а також не надано належних, достатніх і допустимих доказів того, що існує реальна можливість ускладнення виконання рішення суду, а також не довели співмірність заходів забезпечення позову, які просять вжити заявники, зі змістом позовних вимог та предмету спору, а саме посилання заявників на можливе отримання у власність відповідачами спірних приміщень та їхнє подальше відчуження в майбутньому ґрунтується виключно на припущеннях та не може бути достатньою підставою для вжиття таких заходів забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково послався на наявність судового рішення про визнання за відповідачами права користування на спірні приміщення та помилково виходив з того, що даний спір уже був предметом розгляду суду між цими ж сторонами, що, на думку апелянтів, свідчить про необґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів відхиляє, оскільки ці доводи не спростовують обґрунтованих висновків місцевого суду про відсутність належних підстав для вжиття заходів забезпечення позову, які просили застосувати заявники.
Інші доводи апеляційної скарги повторюють доводи заяви про забезпечення позову та були предметом розгляду суду першої інстанції, через що не можуть бути підставами для скасування ухвали місцевого суду.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, через що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: