3 червня 2020 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2
ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференцзв'язку з Державною установою «Сумський слідчий ізолятор» матеріали справи за клопотанням засудженого ОСОБА_5 про застосування положень ч. 5 ст. 72 КК України, за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 9 грудня 2019 року,
за участю сторін апеляційного провадження:
прокурора ОСОБА_6
засудженого ОСОБА_5
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 9 грудня 2019 року клопотання засудженого ОСОБА_5 про застосування до нього ч. 5 ст. 72 КК України повернуто засудженому та роз'яснено право на звернення з таким клопотанням до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання або який ухвалив вирок.
Зазначена ухвала мотивована тим, що ОСОБА_5 не відбуває покарання в умовах Київського слідчого ізолятору, ініційоване ним питання не віднесено до компетенції Шевченківського районного суду м. Києва, а отже розгляд його клопотання про застосування положень ч. 5 ст. 72 КК України належить до повноважень місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого він відбуває покарання, або суду, який ухвалив вирок.
Не погоджуючись з ухвалою суду, засуджений ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить скасувати ухвалу суду, постановити нову ухвалу, якою застосувати до нього положення ч. 5 ст. 72 КК України в редакції закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року, у відповідності до вказаного закону прийняти рішення про його звільнення.
В апеляційній скарзі засуджений посилається на те, що оскаржувана ухвала є незаконною, являє собою фактичною відмовою у доступі до правосуддя, постановлена з порушенням вимог ст. 370-372 КПК України, оскільки рішення суду не мотивоване належним чином.
Окрім того, засуджений посилається на те, що посилання в ухвалі на те, що слідчий ізолятор не є місцем відбування покарання суперечить судовій практиці, оскільки згідно з рішенням інших судів місцем відбуття покарання засудженим є його фактичне місцезнаходження, незалежного від того, чи є це місто слідчим ізолятором або виправною колонією. На даний час строк, проведений ним у місцях попереднього ув'язнення, разом із строком перебування у виправних колоніях, значно перевищує призначене йому покарання, і відмова у розгляді його клопотання про застосування до нього положень ч. 5 ст. 72 КК Украйни істотно погіршує його правовий стан, оскільки він повинен бути звільнений.
Також засуджений посилається на істотне порушення вимог ст. 412 КПК України під час постановлення ухвали, оскільки він не був викликаний до суду для розгляду, хоча клопотання про виклик до суду було.
У доповненнях до апеляційної скарги ОСОБА_5 зазначає про незаконність вироку, в т.ч. внаслідок порушення інстанційної та територіальної підсудності, те, що вирок був затверджений в порушення права на апеляційне оскарження; що постанова про обрання йому запобіжного заходу ухвалена з порушеннями, оскільки не була оголошена йому та не була вручена офіційно, і він не знав про вказане рішення та міг його оскаржити в апеляційному порядку; що вказаний вирок втратив законну силу після рішення ВССУ, яким повернуто заяву ОСОБА_7 про перегляд вироку від 28 грудня 2011 року за нововиявленими обставинами; що внаслідок перегляду вироку щодо нього протягом трьох років він перебував у попередньому ув'язненні, а також брав участь під час розгляду інших матеріалів, пов'язаних з його справою та вироком, і цей строк підлягає зарахуванню в порядку ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону від 26 листопада 2015 року. Просить зарахувати йому строк з 14 вересня 2015 року до 13 березня 2019 року як строк попереднього ув'язнення в строк виконання покарання відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону від 26 листопада 2015 року.
Заслухавши доповідь судді, позицію засудженого, який просив задовольнити апеляційну скаргу, думку прокурора про відмову у задоволенні апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали судового провадження, обговоривши та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з матеріалами справи засуджений ОСОБА_5 через адміністрацію Державної установи «Київський слідчий ізолятор» звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про застосування до нього положень ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року.
В обґрунтування свого прохання засуджений зазначив, що строк, проведений ним у місцях позбавлення волі у сукупності із строком, проведеним у місцях попереднього ув'язнення перевищує призначене йому покарання у виді 15 років позбавлення волі, а тому суд повинен розглянути його клопотання та звільнити з-під варти.
У зв'язку з тим, що на час звернення до Шевченківського районного суду м. Києва він перебував у ДУ «Київський слідчий ізолятор», просив перерахувати йому період попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 9 грудня 2019 року зазначене клопотання засудженого повернуто заявнику та роз'яснено, що розгляд вказаного питання віднесений до компетенції місцевого суду, який ухвалив вирок, або місцевого суду за місцем відбування засудженим призначеного покарання.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду.
Згідно з матеріалами судового провадження вироком Апеляційного суду Сумської області від 28 грудня 2011 року ОСОБА_5 визнаний винним у вчиненні злочинів, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 194 КК України, та засуджений з відповідно до ст. 70 КПК України до 15 років позбавлення волі.
Цим же вироком засуджений ОСОБА_7 .
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2012 року зазначений вирок залишено без змін (ас. 40-46).
У подальшому ухвалою Кролевецького районного суду Сумської області від 29 серпня 2016 року залишена без задоволення заява засудженого ОСОБА_7 , яка була підтримана засудженим ОСОБА_5 , про перегляд вироку Апеляційного суду Сумської області від 28 грудня 2011 року за нововиявленими обставинами, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 29 серпня 2016 року (ас. 47-48).
Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 21 грудня 2017 року заяву ОСОБА_5 про перегляд вироку Апеляційного суду Сумської області від 28 грудня 2011 року за нововиявленими обставинами було залишено без задоволення, яка ухвалою Полтавського апеляційного суду від 13 березня 2019 року залишена без змін (ас. 51-53).
Як вбачається з супровідного листа Державної установи «Київський слідчий ізолятор» від 12 лютого 2020 року № Б-857 засуджений прибув із ДУ «Сумський слідчий ізолятор» на касаційний розгляд (ас. 11).
Засуджений ОСОБА_5 , звертаючись до суду із клопотанням про застосування до нього положень ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України від 26 листопада 2015 № 838-VIII), посилається на те, що він у ДУ «Київський слідчий ізолятор» відбуває покарання.
Проте, згідно положеннями ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення» слідчі ізолятори є установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт,
Однак, відповідно до ч. 2 ст. 11 КВК України установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи, слідчі ізолятори у випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 3 ст. 18 КВК України слідчі ізолятори виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені для роботи з господарського обслуговування.
Таким чином, засуджений ОСОБА_5 , який етапований ДУ «Сумський слідчий ізолятор» до ДУ «Київський слідчий ізолятор» для участі у касаційному розгляді провадження, не відбуває покарання в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор».
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що вирок щодо ОСОБА_5 набрав законної сили, а питання, які виникають під час та після виконання вироку, згідно з положеннями ст. 537, 539 КПК України вирішуються за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.
При цьому, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 539 КПК України до суду, який ухвалив вирок, подається клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53 Кримінального кодексу України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв'язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу.
Отже, враховуючи вищенаведені вимоги закону та обставини, клопотання засудженого, всупереч доводам апеляційної скарги останнього, відповідно до вимог ч. 2 ст. 539 КПК України, має вирішуватись місцевим судом у межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, а не Шевченківським районним судом м. Києва, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться ДУ «Київський слідчий ізолятор», оскільки вказана установа, в якій засуджений ОСОБА_5 тимчасово утримувався у зв'язку з його участю в розгляді провадження судом касаційної інстанції, відповідно до положень ч. 2 ст. 11 та ч. 3 ст. 18 КВК України, не є установою відбування покарання, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно зазначив у своїй ухвалі про те, що питання, яке порушує засуджений у своєму клопотанні, не підлягає вирішенню Шевченківським районним судом м. Києва, у зв'язку з чим суд обґрунтовано повернув клопотання останнього з роз'ясненням права та порядку повторного звернення до належного суду.
Що ж стосується посилання засудженого на те, що в порушення п. 3 ч. 2 ст. 412 КПК України, судовий розгляд було проведено без його участі, незважаючи на те, що у своєму клопотанні він вказував про таку необхідність, то колегія суддів вважає його безпідставним, оскільки суд не здійснював розгляд вказаного клопотання через те, що воно було подано до неналежного суду, у зв'язку з чим суддя виніс ухвалу про повернення клопотання, яка, відповідно до вимог закону, виноситься без виклику та участі сторін кримінального провадження, в тому числі засудженого.
Інші доводи апеляційної скарги, які стосуються, на думку засудженого ОСОБА_5 , незаконності вироку суду першої інстанції, який набрав законної сили, є необґрунтованими, оскільки зазначені питання не входять до компетенції суду першої та апеляційної інстанцій.
За обставин, встановлених під час апеляційного розгляду, колегія суддів доходить висновку про залишення апеляційної скарги засудженого ОСОБА_5 без задоволення, а оскаржуваної ухвали суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 9 грудня 2019 року, якою клопотання ОСОБА_5 про застосування до нього ч. 5 ст. 72 КК України повернуто особі, яка його подала, та роз'яснено право на звернення з таким клопотанням до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання або який ухвали вирок, - залишити без змін, апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
_____________________________ _______________________ _________________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3