Справа № 826/7777/18 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В.
04 червня 2020 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
за участю секретаря Островської О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту - 17.01.2020) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , Товариство з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» про визнання протиправним та скасування наказу, про визнання протиправним та скасування наказу,-
Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» звернулося з позовом до суду, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року №729/5 прийнятий за результатами розгляду колективної скарги зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2018 року №6454-33/18.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2020 року клопотання про закриття провадження у справі задоволено. Закрито провадження в адміністративній справі №826/7777/18.
Суд першої інстанції виходив з того, що виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою ТОВ Агрофірма «Матюші» з наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року №729/5 прийнятим за результатами розгляду колективної скарги зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2018 року №6454-33/18, яким скасовані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача. Вказав, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати таку ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що предметом перевірки в даній справі є дотримання Міністерством юстиції України як суб'єктом владних повноважень, під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій, при цьому позовні вимоги не є похідними від приватно правових вимог. Вказує, що позивач жодних вимог щодо майна або майнових прав не заявляв, а незаконність оскаржуваного наказу відповідача обґрунтовується саме порушенням, допущеними під час його прийняття.
ТОВ «Шамраївський цукровий завод» подано відзив, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є правомірним, судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, підстав для задоволення апеляційної скарги не має. Зазначає, що фактично апелянт звернувся до суду не з метою оскарження владних рішень органу державної влади при реалізації ним своїх функцій (публічно-правовий спір), а з метою захисту свого цивільного права на користування земельними ділянками - права оренди (приватноправовий спір, який виникає із цивільних правовідносин).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» займається вирощуванням зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур в Білоцерківському районі Київської області на власних та орендованих у фізичних та юридичних осіб земельних ділянках.
28 лютого 2018 року від імені одночасно 29 орендодавців Товариства, а саме: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та ОСОБА_29 , до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України була подана скарга щодо скасування рішень про державну реєстрацію прав оренди ТОВ Агрофірма «Матюші» на належні Скаржникам 29 земельних ділянок у селі Матюші Білоцерківського району Київської області за TOB Агрофірма «Матюші», прийнятих протягом 2014-2017 року.
Скарга зареєстрована у Міністерстві юстиції України 28.02.2018 року за №6454-33/18.
07 березня 2018 року під час засідання Комісії адвокатом Мазуром В.В. від імені частини скаржників були подані доповнення до скарги, в яких, серед іншого, просили додатково скасувати прийняті державним реєстратором Комунального підприємства «Пріоритет» Бартко Т.М. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 лютого 2018 року № 39848042, від 05 березня 2018 року № 40006368, від 03 березня 2018 року № 39972871, від 02 березня 2018 року № 39954749, від 06 березня 2018 року № 40014480, від 05 березня 2018 року № 4005849, від 02 березня 2018 року № 39962548, від 03 березня 2018 року № 39985143, від 05 березня 2018 року № 40001513, від 06 березня 2018 року № 40026665, від 03 березня 2018 року № 39974794, від 05 березня 2018 року № 40007011, від 06 березня 2018 року № 40010100, від 03 березня 2018 року № 39977827, від 05 березня 2018 року № 39995606, від 06 березня 2018 року № 40027771, від 05 березня 2018 року № 39999979, від 05 березня 2018 року № 59997231.
Скарга вмотивована тим, що скаржники з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно дізналися, що щодо їхніх земельних ділянок зареєстровано право оренди за ТОВ Агрофірма «Матюші». При цьому, Скаржники стверджували, що вони не підписували договори оренди земельних ділянок з TOB Агрофірма «Матюші» і не подавали державним реєстраторам документи на державну реєстрацію прав оренди на свої земельні ділянки за ним, з огляду на що вважають рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію прав оренди на їхні земельні ділянки за ТОВ Агрофірма «Матюші» незаконними.
В подальшому, 15.03.2018, керуючись висновком Комісії, Міністерством юстиції України прийнято наказ №729/5, яким скасовано усі оскаржувані рішення державних реєстраторів.
Так, у позовній заяві позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 15.03.2018 №729/5
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що хоча формально предметом спору є визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року №729/5, фактично позов заявлено з метою захисту цивільного права, що свідчить про приватноправовий характер спору та його непідсудність адміністративному суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.
Частина 1 статті 2 КАС України регламентує необхідність справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Зі змісту п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України випливає, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб'єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних (публічно-владних) управлінських функцій.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Наведеними положеннями процесуального закону окреслюється перелік повноважень адміністративного суду при вирішенні питання про правомірність рішень, дій чи бездіяльності осіб, яким делеговані повноваження зі здійснення владних (публічно-владних) управлінських функцій. Викладене, на переконання судової колегії, підтверджує відсутність в адміністративних судів правових підстав для вирішення питань про право у межах оскарження таких дій, рішень чи бездіяльності.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово підкреслював, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою позивача з наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року №729/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень».
Враховуючи предмет та підставу позовної заяви колегія суддів приходить до висновку, що основна мета позовної заяви - це здійснити захист права позивача на земельні ділянки, які були у його користуванні.
Наведене свідчить про те, що фактично позивач звернувся до суду не з метою оскарження владних рішень органу державної влади при реалізації ним своїх функцій (публічно-правовий спір), а з метою захисту свого цивільного права на користування земельними ділянками - права оренди (приватноправовий спір, який виникає із цивільних правовідносин).
Як вбачається з і змісту позовної заяви, позивачем обраний спосіб захисту своїх цивільних прав (права користування/оренди) шляхом скасування незаконного рішення суб'єкта владних повноважень.
При цьому, як неодноразово зазначає позивач у своїй позовній заяві, відновленню та захисту підлягають його права на земельні ділянки (право оренди).
Суд звертає увагу, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи наведене та те, що позивач оскаржує спірний наказ не з підстав дотримання відповідачем процедурних питань його прийняття, а виключно з підстав захисту цивільного права (права користування земельними ділянками), колегія суддів дійшла висновку, що даний спір не має ознак публічно-правового спору.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такий спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів зауважує, що хоча формально предметом спору є скасування спірного наказу, фактично позов заявлено з метою захисту цивільного права, що свідчить про приватноправовий характер спору та його непідсудність адміністративному суду.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №826/6372/18.
Слід вказати, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчої-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб'єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства.
Таку правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №396/2550/17, від 17.04.2018 у справі №815/6956/15, від 04.04.2018 у справі №817/1048/16, від 18.04.2018 у справі №804/1001/16, від 04.09.2018 у справі №915/127/18.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18 січня 2019 року у справі №823/460/16 зазначив, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів. Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Також, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 лютого 2019 року у справі №П/811/1884/17 зазначив, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів. Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №826/26802/15 зазначила «Крім того, на підставі оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, яке, на думку позивачки, прийнято внаслідок допущення держреєстратором протиправних дій, у третіх осіб виникло речове право, правомірність набуття якого також оспорюється позивачем. Водночас, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що скасування рішень державного реєстратора з проведення реєстраційних дій обов'язково будуть впливати на майнові права тієї особи, щодо якої ці реєстраційні дії буде скасовано, оскільки питання правомірності укладення та належності виконання цивільно-правових угод, на підставі яких здійснено реєстрацію, обов'язково постане перед судом, який буде вирішувати цей спір».
Така правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 821/592/16.
Таким чином, проаналізувавши вказані обставини у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Приписи п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України визначають, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Отже, з огляду на зміст та юридичну природу обставин, зазначених у позовній заяві, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що цю адміністративну справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, у зв'язку з чим, наявні достатні правові підстави для закриття провадження у даній справі.
Керуючись ст. ст. 238, 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 січня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 09.06.2020.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
В.О. Аліменко
Н.В. Безименна