вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" червня 2020 р. Справа№ 910/6823/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дідиченко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Руденко М.А.
при секретарі: Пересенчук Я.Д.
за участю представників сторін:
від позивача: Братищенко Ю.О.;
від відповідача: Сахевич Н.І.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України"
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 року (повний текст складено 12.12.2019)
у справі №910/6823/19 (суддя Курдельчук І.Д.)
за позовом Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс",
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України",
про стягнення 209 698,86 грн, -
Короткий зміст позовних вимог
Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" про стягнення 209 698,86 грн. заборгованості за договором від 01.02.2009 №209-09.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 року позовні вимоги задоволено повністю.
Стягнуто з відповідача на користь позивача 209 698,86 грн. заборгованості, 3 145,48 грн. судового збору та 10 600,00 грн. витрат на правничу допомогу.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині оплати послуг у розмірі 209 698,86 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 року по справі №910/6823/19 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а саме рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що позивачем не надано жодного доказу направлення та отримання відповідачем рахунків-фактур відповідно до умов договору, а долучені до позовної заяви докази, зокрема копія договору, довідки розрахунку заборгованості та гарантійні листи не можуть бути доказами підтвердження факту заборгованості. Також, за твердженням апелянта, з 09.08.2018 він був позбавлений доступу до приміщень та обладнання, що використовується у його статутній діяльності, а з 11.10.2018 внаслідок пошкодження магістральних телекомунікаційних мереж, відповідач повністю припинив надання послуг споживачам та користування обладнанням і комунікаціями.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу передачі судової справи між суддями від 25.02.2020 року, справу №910/6823/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. - головуюча суддя; судді - Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/6823/19 та призначено справу до розгляду на 01.04.2020.
На підставі рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 та відповідно до положень статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215 та від 25.03.2020 № 239, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, з 12.03.2020 по 24.04.2020 на всій території України встановлено карантин.
Також, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 338-р, з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров'я щодо визнання розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України було встановлено на всій території України режим надзвичайної ситуації до 24 квітня 2020 року.
З огляду на вказані обставини, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2020 учасників справи повідомлено про те, що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 року по справі №910/6823/19 01.04.2020 не відбулось; запропоновано сторонам подати до суду апеляційної інстанції заяви про розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 року по справі №910/6823/19 у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; у випадку не реалізації сторонами їхнього права на подачу відповідної заяви про розгляд справи за їхньої відсутності, про дату і час судового засідання учасники справи будуть повідомлені додатково.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 року по справі №910/6823/19 призначено на 03.06.2020.
Позиції представників сторін
23.03.2020 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Також, у відзиві на апеляційну скаргу позивач просив покласти на відповідача судові витрати на правничу допомогу у сумі 4 500,00 грн.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Між Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" (користувач) 01.02.2009 укладено Договір №209-09, відповідно до умов якого підприємство, керуючись п. 6, 7 ст. 31 Закону України "Про телекомунікації", надає користувачу в платне користування внутрішні стояки слабих струмів з місцями для розміщення відповідного сертифікованого телекомунікаційного обладнання в будинках, згідно з додатком № 1 до цього договору.
Відповідно до п. 1.2. договору користувач користується внутрішніми стояками слабих струмів для надання мешканцям будинку, у відповідності з ліцензійними умовами діяльності користувача, телекомунікаційних послуг, оплачує Підприємству використання електроенергії обладнанням встановленим для виконання Договору, шляхом оплати грошовими коштами на розрахунковий рахунок Підприємства витрат на користування електроенергії.
Згідно з п. 2.1 договору підприємство зобов'язується надавати користувачу повний доступ до внутрішніх стояків слабих струмів для проведення профілактичних робіт; не від'єднувати від будинкової електромережі пристрої та обладнання, яке використовується для надання телекомунікаційних послуг.
Відповідно до п. 3.1 договору (в редакції додаткової угоди від 02.02.2015 № 2) користувач зобов'язується до 25-го числа кожного місяця сплачувати Підприємству грошові кошти за Договором в розмірі, визначеному у додатку № 1 та додатку № 2 до Договору. Перша оплата за цим договором на умовах попередньої оплати в розмірі місячного нарахування здійснюється організацією протягом 3-х банківських днів на підставі рахунку-фактури, яку організація отримує у підприємства.
Згідно з п. 3.2 договору (в редакції додаткової угоди від 02.02.2015 № 2) підприємство до 15 числа кожного поточного місяця здійснює нарахування попередньої оплати за цим договором за наступний розрахунковий період і надає (надсилає) організації до 20 числа поточного місяця рахунок-фактуру.
Відповідно до п. 6.1. договору він укладений терміном на 1 рік і діє з 01.02.2009.
Якщо за місяць до закінчення терміну дії цього Договору, жодна із сторін не заявить письмово іншій стороні про розірвання Договору або змінити умови Договору, то Договір вважається продовженим на новий термін і на тих же умовах (пункт 6.2 Договору).
Додатком № 1 до договору сторонами було погоджено розрахунок переліку будинків та вартості послуг за місяць, а додатком № 2 - розрахунок відшкодування витрат на використання електроенергії.
В подальшому, між сторонами укладались додаткові угоди, якими сторони вносили зміни у додаткові угоди № 1 та № 2 в частині оплати за користування внутрішніми стояками та переліку об'єктів, в яких надаються послуги.
В матеріалах справи містяться листи від 19.08.2016, від 10.11.2016 № 590, від 06.04.2017 № 820, від 08.08.2017 № 391, від 05.10.2017 № 522 і від 08.11.2017 № 490, в яких відповідач гарантував оплату фінансових зобов'язань відповідно до укладеного Договору.
В матеріалах справи також міститься претензія від 17.10.2018 № 110/005-1121, в якій позивач просив відповідача виконати свої зобов'язання щодо сплати заборгованості за договорами, в тому числі за Договором від 01.02.2009 №209-09 у розмірі 216 873,00 грн.
Відповідач залишив вказану претензію без належного реагування, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 6 ст. 31 Закону України "Про телекомунікації" суб'єкти господарювання, які здійснюють будівництво телекомунікаційних мереж загального користування, можуть установлювати в приміщеннях, що їм належать на правах найму, телекомунікаційне обладнання, використовувати дахи будинків і технічні приміщення для встановлення антен та необхідного обладнання на підставі договору з власником приміщення.
Згідно з ч. 7 ст. 31 Закону України "Про телекомунікації" порядок та умови використання діючих трубопроводів, кабельних каналів, колекторів, веж, антен та інших пристроїв особами, яким вони не належать, встановлюються договором з їх власником.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до п. 3.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 02.02.2015 № 2) користувач зобов'язується до 25-го числа кожного місяця сплачувати Підприємству грошові кошти за Договором в розмірі, визначеному у додатку № 1 та додатку № 2 до Договору.
Заборгованість відповідача за наданими послугами підтверджується зведеними щомісячними розрахунками втрат електроенергії, які здійснювалися за формулою: споживання електроенергії, згідно потужності обладнання по кожному об'єкту, помножений на діючий тариф НКРЕ станом на день розрахунку.
Колегія суддів, перевіривши нараховані щомісячні розміри платежів за період з липня 2016 по грудень 2018, з урахуванням тарифів, встановлених НКРЕКП за спірні періоди, дійшла до висновку щодо їх обґрунтованості.
При цьому, відповідач не заперечував з приводу наявності як самої заборгованості перед позивачем, так і її розміру, оскільки неодноразово визнавав її у своїх гарантійних листах, якими надавав позивачу гарантії щодо сплати цієї заборгованості.
Відповідачем не надано суду доказів, які б спростовували інформацію, викладену у вказаних додатках до Договору, зокрема, щодо кількості обладнання у будинках, довжини дроту, що експлуатувались у спірному періоді, та споживання електроенергії обладнанням помісячно.
З огляду на ненадання відповідачем доказів того, що у спірному періоді послуги, передбачені умовами договору, позивачем не надавались або надавались не у повному обсязі, в тому числі доказів демонтажу обладнання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем належним чином виконувались зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим відповідач, отримавши послуги, зобов'язаний був їх оплатити.
З приводу посилань відповідача (апелянта) на те, що позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження заборгованості, які є первинними документами в розумінні приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", а надані позивачем розрахунки заборгованості та листи про визнання боргу не можуть бути належними та достатніми доказамиадже самі по собі не підтверджують будь-яких прав та обов'язків сторін, є безпідставними та необґрунтованими.
Так, умовами Договору не передбачено складання та підписання будь-яких документів на підтвердження факту надання послуг у певний період (місяць), отже доказом надання послуг фактично є Договір з Додатками, який діяв протягом періоду надання послуг. В матеріалах справи відсутні заперечення відповідачем факту та якості наданих протягом спірного періоду послуг.
З приводу доводів відповідача (апелянта) про те, що за умовами Договору обов'язок з оплати відповідачем послуг виникає з моменту отримання від позивача відповідного рахунку-фактури, проте доказів як виставлення таких рахунків, так і направлення їх відповідачу та отримання суду надано не було, слід зазначити наступне.
Право відстрочення виконання відповідачем свого зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг через прострочення позивачем зобов'язання з виставлення рахунку - фактури на його оплату передбачене ч. 2 ст. 613 ЦК України, відповідно до якої, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Положеннями ч. 1 цієї статті визначено поняття прострочення кредитора, зокрема, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, встановлених договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Отже, необхідно встановити, чи виникли у відповідача труднощі в виконанні ним свого зобов'язання з оплати послуг внаслідок ненадання йому позивачем обумовленого Договором рахунку-фактури на його оплату.
Як встановлено матеріалами справи, вартість послуг погоджена сторонами у додатках до договору, та зобов'язання з оплати наданих послуг за договором у відповідача виникає не залежно від виставлення йому рахунків-фактур.
Більш того, рахунок-фактура за своїми ознаками не є первинним документом, а містить лише платіжні реквізити, тобто, носить інформаційний характер. Крім цього, ненадання рахунку-фактури, по своїй суті, не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні приписів Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунка-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити надані послуги.
Даної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18.
Отже, наявність у позивача договірного зобов'язання щодо надсилання на адресу відповідача рахунку-фактури, як умови оплати наданих позивачем послуг, не звільняє останнього від обов'язку виконати своє договірне зобов'язання з оплати наданих та спожитих послуг.
Також, апеляційним судом відхиляються доводи скаржника про те, що договір з додатком та додатковою угодою до нього не є допустимими доказами, з огляду на не засвідчення позивачем копій вказаних документів належним чином.
Колегією суддів досліджено вказані документи та встановлено, що їх копії засвідчено позивачем належним чином, а саме штампом підприємства позивача та підписом особи, яка здійснювала таке посвідчення, з проставлянням відповідної дати.
Отже, зазначені заперечення апелянта є безпідставними.
Посилання апелянта про те, що з 11 жовтня 2018 року ТОВ "Телесистеми України" повністю припинило надання послуг споживачам, а також використання свого обладнання та комунікацій, апеляційним судом відхиляються, як необґрунтовані, оскільки доказів звернення відповідача до позивача щодо неможливості виконання зобов'язань по Договору з наведених причин, матеріали справи не містять.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги у сумі 209 698,86 грн.
Крім того, судом першої інстанції з відповідача на користь позивача було стягнуто 10 600,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Зменшення витрат на правову допомогу можливе лише у разі наявності клопотання сторони про їх зменшення внаслідок неспівмірності (постанова Верховного Суду у справі №910/4881/18 від 18.12.2018).
Апелянтом ні у суді першої інстанції, ні в апеляційні скарзі не було висловлено своїх заперечень щодо неспіврозмірності витрат на правничу допомогу.
А тому, суд першої інстанції правомірно такі витрати поклав на відповідача.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач просив покласти на відповідача 4 500,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Згідно із статтею 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Таким чином, витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
На підтвердження наданих позивачем послуг у суді апеляційної інстанції адвокатом було надано договір № 3-20 від 08.01.2020 про надання правничої допомоги, укладеного між Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" (замовник) та Адвокатським об'єднанням «Шенлі» (виконавець).
Відповідно до п. 6.1. даного договору найменування, обсяг та загальна вартість послуг, наданих за звітний місяць зазначаються в актах виконаних робіт.
Колегія суддів відзначає, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
В той же час, адвокатом позивача не було надано до суду апеляційної інстанції акту виконаних робіт, який відповідно до умов договору є документальним підтвердженням погодження між замовником та виконавцем обсяг наданих і виконаних послуг з надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції у розмірі 4 500,00 грн. саме щодо розгляду справи № 910/6823/19.
А тому, оскільки представник позивача в порушення пп. 1, 2 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України та умов договору № 3-20 від 08.01.2020 не надав суду апеляційної інстанції доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, колегія суддів дійшла до висновку про відмову у задоволені клопотання позивача про покладення на відповідача 4 500,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У відзиві позивач зазначав, що послуга із складання та подання відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції буде зафіксована у акті виконаних робіт за березень 2020 року.
В той же час, позивач до закінчення судових дебатів під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції таких доказів не надав та не робив будь-яких заяв у відповідності до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України стосовно надання доказів щодо понесених ним витрат на правничу допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Зазначені обставини також виключають задоволення заявленого позивачем клопотання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу при розгляді апеляційної скарги у сумі 4 500,00 грн.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
За таких обставин, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості у сумі 209 698,86 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 року у справі № 910/6823/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни не вбачається.
Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесистеми України" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 року у справі № 910/6823/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 року у справі № 910/6823/19 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Скасувати зупинення дії рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 року у справі № 910/6823/19.
5. Матеріали справи № 910/6823/19 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складено 09.06.2020
Головуючий суддя М.А. Дідиченко
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Руденко