вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" червня 2020 р. Справа№ 920/152/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Пашкіної С.А.
секретар судового засідання - Добрицька В.С.
учасники справи:
позивача не з'явився
відповідача з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Сумської області
від 06.04.2020
у справі № 920/152/20 (суддя Жерьобкіна Є.А.)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства Білопільської міської ради "Теплосервіс Білопілля"
про стягнення 8957 грн 51 коп. заборгованості,
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Комунального підприємства Білопільської міської ради "Теплосервіс Білопілля", в якому просить стягнути з відповідача на свою користь 8385 грн 75 коп. пені, 571 грн 76 коп. 3% річних відповідно до договору постачання природного газу № 3453/16-ТЕ-29 від 21.12.2015, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 06.04.2020 у справі №920/152/20 у задоволенні позову Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до відповідача Комунального підприємства Білопільської міської ради "Теплосервіс Білопілля" про стягнення 8957 грн 51 коп. заборгованості відмовлено. Витрати Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" по сплаті судового збору покладено на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції зазначав, що відповідачем до 30.11.2016 повністю оплачено поставлений у січні-квітні 2016 року природний газ. Нарахування пені та 3 % річних, виходячи з суми заборгованості за природний газ, яка була погашена до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є неправомірним.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд прийняти дану апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Сумської області від 06.04.2020 у справі №920/152/20 та відкрити апеляційне провадження. Рішення Господарського суду Сумської області від 06.04.2020 у справі №920/152/20 про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 8385,75 грн, 3% річних у сумі 571,76 грн - скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" щодо стягнення пені у розмірі 8385,75 грн, 3% річних у сумі 571,76 грн - задовольнити. Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 153,00 грн за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача у справі. Крім того, скаржник просив суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 06.04.2020 у справі №920/152/20.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги позивач указував, що суд першої інстанції відмовляючи у позові, посилався на ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", на думку скаржника застосування вищенаведеного Закону до спірних відносин є неправомірним, оскільки Законом передбачено чітке коло осіб, що мають право списання заборгованості та нарахувань, передбачений також і певний порядок списання заборгованості. Зокрема скаржник зазначає, що застосування ч. 3 ст. 7 Закону правомірне лише щодо підприємств та організацій, включених до реєстру. Позивач зазначав, що матеріали справи не містять вищеперерахованих документів, щодо включення підприємства відповідача до реєстру та відповідної ліцензії на виробництво теплової енергії.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Буравльов С.І., Пашкіна С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №920/152/20 за скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", розгляд справи призначено на 02.06.2020.
У судове засідання, яке відбулось 02.06.2020 не з'явились представники учасників справи, в матеріалах наявні докази, що всі учасники були повідомленні про час, місце та дату судового засідання належним чином.
Відповідач своїм правом не скористався, відзиву на апеляційну скаргу суду апеляційної інстанції не надав.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Отже, після проведення колегією суддів наради, головуючий суддя оголосив вступну та резолютивну частини постанови у даній справі, якою апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 06.04.2020 у справі №920/152/20 без змін.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.
Як убачається з матеріалів справи, що відповідно до укладеного між сторонами договору постачання природного газу № 3453/16-ТЕ-29 від 21.12.2015, позивач зобов'язується передати у власність відповідача у 2016 році природний газ, а останній, в свою чергу, прийняти та оплатити цей газ на умовах передбачених договором.
Газ, що постачається за договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2. договору).
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 1 січня 2016 року до 30 квітня 2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 12 договору в редакції додаткової угоди № 4 від 31.03.2016).
Як убачається з матеріалів справи, згідно з актами приймання-передачі природного газу за січень-квітень 2016 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ загальною вартістю 2466858 грн 91 коп.
З матеріалів справи слідує, що позивач посилався на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору несвоєчасно оплатив отриманий природний газ, у зв'язку з чим останньому нараховані пеня та 3% річних.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 6.1. договору, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Згідно з додатковою угодою № 4 від 31.03.2016, абзац другий пункту 6.1. договору викладено в новій редакції: остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Отже, судом установлено, що поставлений позивачем природний газ у січні-квітні 2016 року загальною вартістю 2466858 грн 91 коп. оплачений відповідачем повністю, однак з простроченням строків оплати, визначених п. 6.1. договору за січень, лютий 2016 року.
Природний газ поставлений у січні 2016 року повністю оплачений відповідачем 19.02.2016, у лютому 2016 року - 29.03.2016, у березні 2016 року - 26.04.2016, у квітні 2016 року - 26.05.2016.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 2921-ІІІ від 10.01.2002, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 8.2 договору, у разі невиконання відповідачем умов п.6.1 договору, останній зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
У п. 10.3. договору сторони погодили, що строк, у межах якого останні можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з поданим розрахунком, за несвоєчасну оплату природного газу відповідачеві нарахована пеня в загальній сумі 8385 грн 75 коп., 3% річних в загальній сумі 571 грн 76 коп., виходячи з суми заборгованості за січень, лютий 2016 року, з урахуванням строків розрахунків визначених договором та здійснених відповідачем оплат.
30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Частиною 1 статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.
Водночас частиною 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Таким чином, із правового аналізу наведених норм матеріального права убачається, що частина 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії; цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань.
При цьому застосування приписів частини 3 статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Судом установлено та передбачено пунктом 1.2 договору, що газ, який поставляється за цим договором використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, а відтак судом першоїінстанції обґрунтовано зазначено про можливість застосування частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
З огляду на викладене, спростовуються доводи, викладені АТ "НАК "Нафтогаз України" у апеляційній скарзі, про безпідставне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин сторін приписів частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" у зв'язку з відсутністю доказів включення відповідача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості та виключає можливість стягнення на користь позивача заявленої суми пені, 3% річних та інфляційної індексації, що були нараховані на суму боргу сплачену відповідачем до набрання чинності означеним Законом.
При виборі і застосуванні норм права до спірних відносин, колегія суддів, відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України ураховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 914/3131/15, від 29.01.2018 у справі № 904/10745/16, від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 03.04.2018 № 904/11325/16, від 06.09.2018 № 925/106/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Отже, з наявних у матеріалах справи доказів, зокрема з розрахунку штрафних санкцій та довідки про операції за договором, судом встановлено, що відповідачем до 30.11.2016 повністю оплачено поставлений у січні-квітні 2016 року природний газ.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що нарахування пені та 3 % річних, виходячи з суми заборгованості за природний газ, яка була погашена до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є неправомірним, тому в позові належить відмовити.
Щодо доводів АТ "НАК "Нафтогаз України", наведених у апеляційній скарзі, про невмотивованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, слід зазначити наступне.
Європейський суд з прав людини у справах "Руїс Торіха проти Іспанії", "Суомінен проти Фінляндії", "Гірвісаарі проти Фінляндії" неодноразово наголошував на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Зміст оскаржуваного судового рішення містить підстави та нормативне обґрунтування, з яких виходив суд, дійшовши висновків про відмову у задоволенні позову, тому твердження скаржника про їх невмотивованість є безпідставними.
Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду Сумської області від 06.04.2020 у справі №920/152/20 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.
Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покласти позивача.
Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 06.04.2020 у справі №920/152/20 залишити без змін.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 09.06.2020.
Головуючий суддя В.В.Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
С.А. Пашкіна