28 травня 2020 року
м. Київ
Справа № 917/750/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Міщенка І. С.,
за участю секретаря судового засідання: Мартинюк М. О.,
за участю представників:
позивача - Багмута Д. С., Близнюка І. В. (адвоката),
відповідача - не з'явився,
третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з'явився,
третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Багмута Дмитра Степановича
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2019 (колегія суддів: Тихий П. В., Терещенко О. І., Хачатрян В. С.) у справі
за позовом Фізичної особи - підприємця Багмута Дмитра Степановича
до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2
про визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельної ділянки, поновлення запису,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У травні 2019 року Фізична особа - підприємець Багмут Дмитро Степанович (далі - ФОП Багмут Д. С.) звернувся до Господарського суду Полтавської області із позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) про визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельних ділянок, кадастрові номери: 5322481700:06:000:0402, 5322481700:06:000:0404, 5322481700:06:000:0406, 5322481700:06:000:0403, 5322481700:06:000:0407, 5322481700:06:000:0405, 5322481700:06:000:0408 (далі - нові земельні ділянки), утворених унаслідок скасування та поділу земельної ділянки, кадастровий номер 5322481700:06:000:0240, площею 12,8572 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Кам'янопотоківської сільської ради Кременчуцького району, Полтавської області (далі - первісна земельна ділянка), та зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області поновити у Державному земельному кадастрі запис про первісну земельну ділянку, шляхом поновлення запису у поземельній книзі.
1.2. ФОП Багмут Д. С. звернувся із позовом до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, наголошуючи, що дії відповідача зі скасування державної реєстрації первісної земельної ділянки і формування в її межах нових земельних ділянок стосуються права позивача, оскільки ФОП Багмут Д. С. вважає, що у нього є переважне право на поновлення Договору оренди первісної земельної ділянки.
При цьому ФОП Багмут Д. С. зазначив, що наразі у Господарському суді Полтавської області розглядається справа № 917/137/19, в якій оскаржується відмова ГУ Держгеокадастру у Полтавській області у поновленні Договору оренди земельної ділянки від 01.12.2011 та укладення додаткової угоди до Договору оренди, в якій ФОП Багмут Д. С. звертався до Господарського суду Полтавської області із заявою про забезпечення позову та у задоволенні якої було відмовлено. Також ФОП Багмут Д. С. акцентує, що первісну земельну ділянку поділено на 7 нових земельних ділянок, унаслідок чого ГУ Держгеокадастру у Полтавській області унеможливило належний захист прав орендаря на поновлення Договору оренди землі, адже у разі задоволенні позову про поновлення Договору оренди землі та укладення додаткової угоди до Договору оренди не буде забезпечено ефективного захисту порушених прав орендаря, оскільки первісної земельної ділянки, щодо якої виникло право оренди, як об'єкта цивільних відносин не існує, тому зареєструвати право оренди за позивачем у разі задоволенні позову у господарській справі буде неможливо.
2. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 03.09.2019 у справі № 917/750/19 позовні вимоги ФОП Багмута Д. С. задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано державну реєстрацію нових земельних ділянок з кадастровими номерами: 5322481700:06:000:0402, 5322481700:06:000:0404, 5322481700:06:000:0406, 5322481700:06:000:0403, 5322481700:06:000:0407, 5322481700:06:000:0405, 5322481700:06:000:0408, які виникли внаслідок скасування та поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5322481700:06:000:0240, площею 12,8572 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Кам'янопотоківської сільської ради Кременчуцького району, Полтавської області. Зобов'язано ГУ Держгеокадастру у Полтавській області поновити у державному земельному кадастрі запис про первісну земельну ділянку, кадастровий номер 5322481700:06:000:0240, площею 12,8572 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Кам'янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, шляхом поновлення запису в поземельній книзі.
2.2. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд зазначив, що ГУ Держгеокадастру у Полтавській області не має будь-яких підстав, визначених частиною 10 статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр", для скасування державної реєстрації первісної земельної ділянки та набуття нею статусу архівної.
Господарський суд першої інстанції установив, що у матеріалах справи немає технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання первісної земельної ділянки, хоча відповідно до чинного законодавства здійснення поділу та/або об'єднання земельної ділянки як уже раніше сформованого об'єкта цивільних прав допускається лише на підставі такої документації.
Господарський суд першої інстанції також зазначив, що відповідач не надав доказів припинення права користування позивачем первісною земельною ділянкою, а оскільки справа про поновлення Договору оренди цієї земельної ділянки перебуває на розгляді в суді, дії щодо скасування її державної реєстрації та поділу під час розгляду справи про поновлення Договору оренди землі, суперечать вимогам Земельного кодексу України та є протиправними.
2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2019 у справі № 917/750/19 скасовано рішення Господарського суду Полтавської області від 03.09.2019. Ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
2.4. Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд зазначив, що станом на 16.01.2019 Договір оренди земельної ділянки був припинений. Апеляційний господарський суд також акцентував, що враховуючи закінчення строку Договору оренди земельної ділянки 16.01.2019, безпідставним є наведене у рішенні суду першої інстанції посилання на норму частини 5 статті 116 Земельного кодексу України. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що відповідачем не порушено право позивача, адже станом на 01.04.2019 позивач не був користувачем первісної земельної ділянки, оскільки строк договору її оренди закінчився.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2019 у справі № 917/750/19, до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернувся ФОП Багмут Д. С. із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2019, а рішення Господарського суду Полтавської області від 03.09.2019 у справі № 917/750/19 залишити в силі. Крім того, ФОП Багмут Д. С. у касаційній скарзі просить передати справу № 917/750/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
3.2. В обґрунтування касаційної скарги ФОП Багмут Д. С. зазначає, що постанова апеляційного господарського суду ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, на думку скаржника, апеляційний господарський суд неправильно застосував положення частини 5 статті 116 Земельного кодексу України та частини 1 статті 31 Закону України "Про оренду землі", оскільки "припинення договору" у розумінні положень частини 1 статті 31 Закону України "Про оренду землі" та "припинення користування земельною ділянкою" у розумінні частини 5 статті 116 Земельного кодексу України не є тотожними поняттями.
Крім того, реалізувавши переважне право на поновлення строку дії Договору до його закінчення, ФОП Багмут Д. С. продовжує користуватися первісною земельною ділянкою, сплачує за неї орендну плату та земельний податок, що підтверджується відповідною довідкою Кам'янопотоківської сільської ради та довідкою з електронного кабінету платника податків, і має законні сподівання на поновлення Договору оренди землі на підставі закону.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду залишити без змін. Зокрема, ОСОБА_2 зазначає, що відповідач не порушив права користування позивача, адже станом на 01.04.2019 позивач не був користувачем первісної земельної ділянки, оскільки строк Договору її оренди закінчився. На думку ОСОБА_2 , відповідач також правильно застосував положення статей 20, 791 Земельного кодексу України, згідно з якими формування нових земельних ділянок, а також зміна при цьому цільового призначення земель у межах категорії земель сільськогосподарського призначення відбувається на підставі проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи
4.1. Ухвалою Верховного Суду від 24.02.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Багмута Д. С. на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2019 у справі № 917/750/19 та призначено розгляд справи на 02.04.2020.
4.2. Ухвалами Верховного Суду від 02.02.2020, від 30.04.2020, від 21.05.2020 оголошувалась перерва у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги ФОП Багмута Д. С. на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2019 у справі № 917/750/19. Верховний Суд дійшов висновку за можливе розглянути справу № 917/750/19 у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи, з метою забезпечення своєчасного судового захисту з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19".
4.3. 08.02.2020 набрали чинності зміни до Господарського процесуального кодексу України, внесені згідно із Законом України від 15.01.2020 N 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". За правилом пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
4.4. Верховний Суд установив, що у касаційній скарзі ФОП Багмут Д. С. з посиланням на частину 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Розглянувши клопотання ФОП Багмута Д. С. про передачу справи № 917/750/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зазначеного клопотання, враховуючи таке.
Згідно з частиною 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30.10.2018 у справі № 757/172/16-ц зазначила, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
Доводи ФОП Багмута Д. С. не дають підстав для висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а Верховний Суд таких підстав не виявив, тому клопотання ФОП Багмута Д. С. не може бути задоволено.
4.5. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 01.12.2011 між Кременчуцькою районною державною адміністрацією в особі голови Кременчуцької районної державної адміністрації Нагорного Юрія Олексійовича (Орендодавець) і суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Багмутом Дмитром Степановичем (Орендар) було укладено Договір оренди земельної ділянки, за умовами якого Орендодавець на підставі розпорядження Голови Кременчуцької районної державної адміністрації № 432 від 04.07.2011 надає, а Орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (рілля) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Кам'янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.
4.6. В оренду було передано земельну ділянку, кадастровий номер 5322481700:06:000:0240, загальною площею 12,8572 га, із них землі запасу сільської ради контур № 6 - 12,8572 га (рілля). Договір було укладено строком на 7 років.
4.7. Відповідно до пункту 36 Договору, він набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що Договір було зареєстровано у відділі Держкомзему у Кременчуцькому районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.01.2012 № 532240004000781.
Господарські суди констатували, що дія Договору закінчилася 16.01.2019.
4.8. Відповідно до пункту 6 Договору після закінчення строку його дії Орендар має переважне право поновлення цього Договору на новий строк. У такому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.
4.9. Крім того, господарські суди установили, що маючи намір у подальшому використовувати земельну ділянку, а також з метою реалізації переважного права поновлення Договору ФОП Багмут Д. С. 02.10.2018 та 12.12.2018 повідомляв відповідачеві про намір поновити Договір оренди землі та укласти додаткову угоду. Проте відповідач відмовив ФОП Багмуту Д. С. у поновленні Договору оренди та укладенні додаткової угоди до нього, зазначивши, що планує реалізувати право оренди на торгах, у зв'язку з чим ФОП Багмут Д. С. вимушений був звернутися із позовом до Господарського суду Полтавської області за захистом своїх порушених прав передбачених статтею 33 Закону України "Про оренду землі".
4.10. Господарські суди також зазначили, що поземельна книга первісної земельної ділянки, була закрита 01.04.2019. Замість первісної земельної ділянки, 01.04.2019 було утворено 7 нових земельних ділянок.
4.11. Отже, первісну земельну ділянку, про поновлення права оренди якої 06.02.2019 звернувся позивач у справі № 917/137/19, до ухвалення судом рішення у справі № 917/137/19 фактично було поділено на 7 нових земельних ділянок загальною площею 12,8572 га.
4.10. Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, позивача та представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.
5.2. Предметом позову у справі (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) є вимога позивача про визнання протиправною і скасування державної реєстрації нових земельних ділянок, утворених унаслідок скасування та поділу первісної земельної ділянки, та зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області поновити у Державному земельному кадастрі запис про первісну земельну ділянку шляхом поновлення запису в поземельній книзі.
5.3. Задовольняючи позовні вимоги ФОП Багмута Д. С., місцевий господарський суд зазначив, що у ГУ Держгеокадастру у Полтавській області немає будь-яких підстав, визначених у частині 10 статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр", для скасування державної реєстрації первісної земельної ділянки та набуття нею статусу архівної.
5.4. Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд зазначив, що станом на 16.01.2019 Договір оренди первісної земельної ділянки був припинений. Апеляційний господарський суд також наголосив, що враховуючи закінчення строку Договору її оренди 16.01.2019, безпідставним є наведене у рішенні суду першої інстанції посилання на норму частини 5 статті 116 Земельного кодексу України. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що відповідачем не порушено права позивача, адже станом на 01.04.2019 позивач не був користувачем первісної земельної ділянки, оскільки строк Договору її оренди закінчився.
5.5. Ураховуючи встановлені у цій справі обставини, Верховний Суд вважає правильним та обґрунтованим зазначений висновок апеляційного господарського суду, з огляду на таке.
5.6. За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
5.7. З огляду на положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 4 Господарського процесуального кодексу України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може трактуватися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражається в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
5.8. Зокрема, стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України).
При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 903/857/17.
5.9. За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.
5.10. Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача права або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Отже, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тому на позивача покладений обов'язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
5.11. Посилання скаржника на порушення його права на поновлення договору оренди на новий строк не можуть бути взяті до уваги Судом з огляду на таке. Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 31 Закону України "Про оренду землі" Договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено;
Як установили господарські суди у цій справі, станом на 16.01.2019 дія Договору оренди земельної ділянки закінчилася.
5.11. Місцевий господарський суд у рішенні від 03.09.2019 у цій справі зазначив, що поземельна книга первісної земельної ділянки була закрита 01.04.2019. Замість первісної земельної ділянки 01.04.2019 було створено 7 нових земельних ділянок.
5.12. Верховний Суд зазначає, що за таких установлених обставин апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про те, що відповідачем не порушено право позивача, оскільки станом на 01.04.2019 у позивача були відсутні юридичні підстави вважатися користувачем первісної земельної ділянки.
5.13. Ураховуючи наведене та зважаючи на установлені у цій справі обставини, Верховний Суд зазначає, що викладені у касаційній скарзі доводи про неправильне застосування апеляційним господарським судом положень частини 5 статті 116 Земельного кодексу України, частини 1 статті 31 Закону України "Про оренду землі не можуть бути взяті до уваги.
5.14. Верховний Суд також вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушив норми процесуального права, оскільки під час розгляду цієї справи апеляційний господарський суд на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права. При цьому зміст касаційної скарги фактично зводиться до з'ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому такі доводи скаржника суд касаційної інстанції не може взяти до уваги відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
5.15. Також аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може подати в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованого та правомірного висновку суду апеляційної інстанції у справі № 917/750/19.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.4. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що постанова апеляційного господарського суду в цій справі ухвалена із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її скасування не вбачається.
6.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послався апеляційний господарський суд, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови у справі № 917/750/19.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Багмута Дмитра Степановича залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.12.2019 у справі № 917/750/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
І. С. Міщенко