ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.06.2020Справа № 910/4602/20
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод», Донецька область, м. Авдіївка
до Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ
про стягнення 7 585,93 грн, -
03.04.2020 року Приватне акціонерне товариство «Авдіївський коксохімічний завод» (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (відповідач) суми збитків в розмірі 7 585,93 грн, посилаючись на незбереження вантажу під час перевезення.
Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105471385545 отримав ухвалу суду від 07.04.2020 про відкриття провадження у справі 14.04.2020.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 29.04.2020 року (включно).
02.06.2020 року відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки позивачем не надано доказів отримання ним збитків.
Відповідно до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. (ст. 119 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідачем до відзиву не прикладено відповідного клопотання про поновлення судом строку на подачу відзиву на позов.
Натомість згідно ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
Тобто, відзив на позов за своєю правовою природою не є доказом по справі, а є лише письмово оформленою правовою позицією відповідача щодо суті позовних вимог позивача.
В свою чергу, висловлення учасником справи своєї правової позиції по суті спору є процесуальним правом, а не обов'язком, можливість реалізації якого обумовлена вчиненням такої процесуальної дії у визначений судом строк.
Відтак, не подання відповідачем відзиву на позов не є обставиною, яка унеможливлює здійснення правосуддя у господарському процесі, що чітко вбачається із приписів ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, оскільки відповідачем не подано відзив на позов у встановлений судом строк та не зазначено й не обґрунтовано поважних причин пропуску цього строку, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
Поданий відповідачем відзив долучається до матеріалів справи без прийняття їх судом до уваги та без надання їм належної правової оцінки.
Позивач правом на подачу до суду відповіді на відзив не скористався.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
На підставі залізничної накладної №41634601 від 30.10.2019 та досильної залізничної накладної №41714973 від 01.11.2019 Акціонерне товариство «Укрзалізниця» здійснювало перевезення вантажу «вугілля напівм'яке коксівне битумізоване марки «Glencore Samisoft» у вагоні №55339048 на адресу Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод», вантажовідправник - Державне підприємство «Морський торгівельний порт «Чорноморськ».
До відправки вказаний вагон надійшов з вагою, зазначеною у залізничній накладній, а саме - 69,50 тони.
На станції призначення (Авдіївка Донецької залізниці) органом траспорту проведено комісійне переважування маси вантажу та встановлено вагову нестачу вантажу у вагоні №55339048 про що складено комерційний акт №482803/313 від 10.11.2019.
У комерційному акті №482803/313 від 10.11.2019 загальна маса вантажу у вагоні №55339048, яка значиться у перевізному документі, становить нетто 69500 кг. При переважуванні виявилося, що фактична маса вантажу становить нетто 66900 кг, що менше ваги в накладній на 2600 кг.
За розрахунками позивача, вартість недостачі вантажу у зазначеному вагоні, яка була розрахована позивачем з урахуванням норми недостачі вантажу становить 7 585,93 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно із ч. 6 ст. 306 Господарського кодексу України, відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
У відповідності до ст. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту).
Пунктом 6 Статуту визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено, також ч. 2 ст. 307 ГК України.
Як встановлено судом, на підставі залізничної накладної №41634601 від 30.10.2019 та досильної залізничної накладної №41714973 від 01.11.2019 Акціонерне товариство «Укрзалізниця» здійснювало перевезення вантажу «вугілля напівм'яке коксівне битумізоване марки «Glencore Samisoft» у вагоні №55339048 на адресу Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод», вантажовідправник - Державне підприємство «Морський торгівельний порт «Чорноморськ».
Згідно із ч. 2 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею 105 Статуту визначено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
Відповідно до ст. 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
У відповідності до ст. 129 Статуту, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин:
а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;
б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу;
в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу;
г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.
В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.
Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.
Наявний в матеріалах справи комерційний акт №482803/313 від 10.11.2019 підтверджує недостачу вантажу у вагоні №55339048, що становить 2600 кг.
Вказаний акт за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту залізниць України та Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за №567/6855, а тому визнається судом належним доказом на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладній, фактичній масі вантажу.
Відповідно до ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу перевізник відповідає, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ч. 1 ст. 114 Статуту).
Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (ст. 115 Статуту).
В матеріалах справи наявний рахунок-фактура №92912442 від 30.10.2019 в якому визначено вартість вугілля, що перевозилось у вагоні №55339048.
Отже, в матеріалах справи наявні належні та достатні докази, що підтверджують вартість вантажу, що перевозився у вагоні №55339048 та факт втрати вантажу у зазначеному вагоні.
Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту, недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно із ст. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 року №644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.
При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 1% маси, зазначеної в перевізних документах щодо вантажів, зданих для перевезення у вологому стані.
Загальна сума збитків (вартості недостачі вантажу) за розрахунком позивача становить 7 585,93 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок збитків (вартості недостачі вантажу), суд встановив, що даний розрахунок арифметично вірний.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи встановлені вище судом обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, суд задовольняє позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» до Акціонерного товариство «Українська залізниця» про стягнення збитків у вигляді недостачі вантажу у розмірі 7 585,93 грн.
Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ідентифікаційний код 40075815, адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5) на користь Приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» (ідентифікаційний код 00191075, місцезнаходження: 86065, Донецька область, м. Авдівка, проїзд Індустріальний, буд. 1) суму збитків в розмірі 7 585,93 грн. (сім тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять гривень 93 копійки) та суму судового збору в розмірі 2 102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.М. Морозов