про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
04 червня 2020 року м. Київ № 320/4675/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві адміністративний позов гр. ОСОБА_1 до Великовільшанської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Київського окружного адміністратвиногшо суду звернулася гр.. ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Великовільшанської сільської ради щодо непідписання акту прийому - передачі межових знаків на зберігання, встановлених по межі земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати уповноваженого представника Великовільшанської сільської ради вчинити дії щодо встановлення і погодження меж земельної ділянки в натурі на місцевості шляхом підписання акту прийому-передачі межових знаків на зберігання, встановлених по межі земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначає, що рішенням Великовільшанської сільської ради Васильківського району Київської області від 02.09.2014 їй було виділено земельну ділянку у розмірі 0,04 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться у АДРЕСА_1 .
Рішенням Великовільшанської сільської ради Васильківського району Київської області від 08.08.2018 їй надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки, у зв'язку з цим нею замовлена технічна документація у ТОВ "Інститут землеустрою «Право на землю». Після виготовлення технічної документації вона звернулася до Великовільшанської сільської ради з приводу підписання акту приймання-передачі межових знаків на зберігання, на що була отримана відмова органу місцевого самоврядування з посиланням на те, що сусіди відмовляються підписати акт прийому-передачі межових знаків на зберігання.
Позивачка вважає, що такі дії відповідача є протиправними, оскільки порушують її права на отримання зазначеної земельної ділянки у власність.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. п. 1 та 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно з пунктом 1 частини 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Визначення поняття суб'єкта владних повноважень міститься в пункті 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі №350/67/15-ц, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.
Водночас неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії, дія чи бездіяльність.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Із позовної заяви слідує, що ТОВ "Інститут землеустрою «Право на землю» завершені роботи щодо виготовлення в паперовій формі технічної документації щодо відведення земельної ділянки у власність позивачки. Вказана документація була передана відповідачу для отримання підписів суміжних землекористувачів, зокрема, Великовільшанської сільської ради, на акті приймання передачі межових знаків.
Так, незважаючи на те, що усі необхідні роботи щодо виготовлення технічної документації щодо відведення земельної ділянки наразі виконані, відповідач відмовився від підписання акту прийому-передачі межових знаків на зберігання, тим самим позбавляючи позивача можливостей отримати в користування відповідну земельну ділянку.
Отже, позивач обґрунтовує свої позовні вимоги порушенням з боку відповідача права на отримання земельної ділянки у власність на стадії погодження меж земельної ділянки та підписання акту приймання-передачі межових знаків на зберігання.
Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 №376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за №391/17686 (далі - Інструкція №376).
Відповідно до положень статті 55 Закону України від 22.05.2003 №858-IV "Про землеустрій" встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.
Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям. У разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).
За пунктами 3.12, 3.14 Інструкції №376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Передача межових знаків на зберігання власнику (користувачу) земельної ділянки здійснюється за актом прийомки-передачі межових знаків на зберігання.
Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Частиною 2 статті 84 Земельного кодексу України передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах Великовільшанська сільська рада як власник земельної ділянки, реалізовуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до статті 12 Земельного кодексу України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних правовідносин не підпорядковані один одному.
Отже, правовідносини, що склались між сторонами, стосуються дій, спрямованих на вирішення спору між учасниками земельних правовідносин з метою набуття позивачем права користування земельною ділянкою, а отже відповідач у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій відносно позивача.
Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі №802/950/17-а.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 року в справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
Виходячи з положень пункту 7 частини 1 статті 4, пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено у статті 19 ЦПК України, якою визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
При цьому, згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦПК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
Як слідує з позовної заяви та доданих до неї документів, а також зазначається самою позивачкою, протиправність дій відповідача полягає в порушенні її цивільних прав на земельну ділянку, яку вона не може отримати у власність, незважаючи на відповідне рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Тобто, предметом цього позову є зобов'язання однієї зі сторін вчинити певні дії стосовно розпорядження землею, які в свою чергу є передумовою оформлення права власності цією земельною ділянкою. Отже, у цій справі має місце спір про цивільне право.
Виходячи із вищенаведеного, суд вважає, що даний спір щодо відмови Великовільшанської сільської ради у підписанні акту приймання-передачі межових знаків на зберігання, в якому погоджуються межі земельної ділянки власником земельної ділянки згідно абрису земельної ділянки, виник у сфері приватноправових відносин, не є публічно-правовим, а тому юрисдикція адміністративних судів, що встановлена статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України, на нього не поширюється.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи характер спірних правовідносин, суд приходить висновку, що даний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.
Керуючись статтями 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом гр. ОСОБА_1 до Великовільшанської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лапій С.М.