09 червня 2020 року № 320/2359/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пухівської сільської ради Броварського району Київської області про визнання протиправною бездіяльності,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Пухівської сільської ради Броварського району , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Пухівської сільської ради Броварського району Київської області щодо ненадання ОСОБА_1 публічної інформації за запитами вх. № 35 від 10.02.2020 та вх. № 45 від 26.02.2020,
- зобов'язати Пухівську сільську раду протягом п'яти робочих днів з дня набрання рішенням суду законної сили, надати ОСОБА_1 запитувану інформацію, яка зазначена у запитах від 10.02.2020 вх. № 35 та від 26.02.2020 вх. №45,
- зобов'язати Пухівську сільську раду Броварського району Київської області протягом десяти днів, з дня набрання рішенням суду законної сили, подати звіт про виконання судового рішення,
- стягнути з Пухівської сільської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 10.02.2020 та 26.02.2020 звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації. Однак, протягом встановленого законом 5-денного строку відповідач запитувану інформацію не надав. На думку позивача, така бездіяльність Пухівської сільської ради Броварського району є протиправною та порушує його право на доступ до публічної інформації.
Відповідач позову заяву не визнав, подав до суду письмовий відзив та вказав, що на запити ОСОБА_1 , які стосуються запитуваної інформації у запитах від 10.02.020 №35 та від 26.02.2020 №45, були фактично надані відповіді від 19.03.2020 №№179/02-13, 181/02-13.
Ухвалою суду від 16.03.2020 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 10 лютого 2020 року подав до Пухівської сільської ради Броварського району Київської області запит на інформацію вх. № 35 про надання публічної інформації (а.с. 3).
У вказаному запиті позивач просив надати:
1. Розпорядження голови сільської ради про скликання 27.02.2020 XХХХУ сесії VII скликання з порядком денним.
2. Проекти рішень сільської ради оформлені згідно до вимог Регламенту Пухівської сільської ради, які планується прийняти 27.02.2020 на засіданні XХХХУ сесії VII скликання з підтвердженням їх оприлюднення у засобах масової інформації.
3. Проект бюджету Пухівської сільської ради на 2020 рік.
Судом встановлено, що у зв'язку із відсутністю відповіді, 26.02.2020 позивачем повторно було подано до Пухівської сільської ради запит на публічну інформацію (вх. № 45) з тими ж питаннями (а.с. 4).
Однак, і на цей запит відповідач запитуваної інформації у встановлений законом строк не надав.
На думку позивача, така бездіяльність відповідача є протиправною та суперечить Закону України "Про доступ по публічної інформації", що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулюються Законом України "Про інформацію" від 02.10.1992 року № 2657-ХІI.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).
Відповідно до статті 1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов'язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.
Відповідно до статті 5 Закону №2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
Згідно з статтею 12 Закону №2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
У відповідності до частини першої статті 20 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Частиною четвертою тієї ж статті закріплено, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Приписами частини першої статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Статтею 23 Закону №2939-VI врегульовано, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Отже, будь-які особи мають право звертатись із інформаційними запитами до суб'єктів владних повноважень та інших розпорядників публічної інформації, які у свою чергу зобов'язані не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту надати на нього відповідь.
Суд зазначає, що надання відповіді на отриманий запит має імперативний характер, у незалежності від того, до яких висновків дійде суб'єкт владних повноважень чи інший розпорядників публічної інформації.
У позовній заяві позивач стверджує, що на його запити від 10.02.2020 вх. № 35 та від 26.02.2020 вх. №45, з якими він звертався до Пухівської сільської ради, не надано будь-яких відповідей.
У той же час, відповідачем надано до матеріалів справи листи-відповіді на запити про надання публічної інформації від 19.03.2020 №181/02-13, №179/02-13, від 10.02.2020 №63, від 04.03.2020 №155/02 та копію заяви на переказ готівки у сумі 528,24 грн за надання послуг.
Втім суд вважає такі посилання відповідача щодо надання відповіді оформлені вказаними листами необґрунтованими, оскільки докази направлення та отримання позивачем таких листів у матеріалах справи відсутні, а зміст деяких з них взагалі не стосується запитуваної у рамках публічних запитів, які досліджуються у рамках даної справи.
Суд зауважує, що предметом розгляду даної справи є лише правомірність дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо надання відповіді на запит про отримання публічної інформації.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву не наведено жодного аргументу на підтвердження правомірності дій щодо надання відповіді позивачу на його запит.
Суд звертає увагу, що право на доступ особи до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а і право на своєчасність її отримання. У частині реалізації права особи на отримання інформації суб'єкт владних повноважень має можливість виправити допущене порушення шляхом надання запитуваної інформації. Водночас порушення суб'єктом владних повноважень права на своєчасність доступу до публічної інформації є невідновлювальним, тобто суд може лише констатувати порушення, а сам суб'єкт владних повноважень пропуск строку виправити не може, оскільки перебіг часу не залежить від волі будь-яких осіб. Тому порушення строків вчинення передбачених законом дій суб'єктом владних повноважень не може бути виправлено навіть після вчинення юридично значимих дій на виконання своїх обов'язків.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.06.2018 в справі № 800/369/17.
За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність Пухівської сільської ради Броварського району щодо ненадання відповіді на запит на інформацію.
Щодо позовних вимог про стягнення з Пухівської сільської ради на користь позивача моральної шкоди в сумі 2500,00 грн, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, з огляду на таке.
Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов'язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04, п. 64, від 15.10.2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішенні порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша). Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункт 4 частини другої).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовано Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (пункт 56).
Вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 2500,00 гривень позивач пов'язує з тим, що бездіяльність відповідача має в часі негативний психологічний вплив на позивача, оскільки викликає душевні хвилювання, переживання та відчуття приниженості.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Втім, не зважаючи на наведені у позовній заяві обґрунтування щодо заподіяння моральної шкоди, позивачем не надано суду будь-яких доказів щодо наявності психологічного впливу та страждань.
Відтак, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у зв'язку з неналежним розглядом відповідачем запитів позивача на інформацію.
Частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За змістом наведеної норми, встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами, щодо можливості невиконання судового рішення суб'єктом владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення.
Суд не убачає існування об'єктивних обставин щодо можливості ненадання Пухівською сільською радою запитуваної інформації, яка зазначена у запитах від 10.02.2020 вх. № 35 та від 26.02.2020 вх. №45. Відтак, за висновком суду, відсутні підстави для зобов'язання Пухівської сільської ради подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи та висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно абзацу другого частини п'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено звільнення від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій, відповідно звільнений від сплати судового збору. Оскільки сторонами не надано доказів понесення ними інших судових витрат, будь-які судові витрати присудженню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Пухівської сільської ради Броварського району Київської області щодо ненадання ОСОБА_1 публічної інформації за запитами вх. № 35 від 10.02.2020 та вх. № 45 від 26.02.2020,
Зобов'язати Пухівську сільську раду Броварського району Київської області (код ЄДРПОУ 04363946) протягом п'яти робочих днів з дня набрання рішенням суду законної сили, надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) запитувану інформацію, яка зазначена у запитах від 10.02.2020 вх. № 35 та від 26.02.2020 вх. №45.
У задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лисенко В.І.