Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 червня 2020 р. Справа№200/3418/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Мозгової Н.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
01 квітня 2020 року позивач, ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій області (код ЄДРПОУ: 41325231, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, вулиця Свободи 5) про визнання протиправної бездіяльності відповідача в не здійсненні перерахунку та не сплаті на користь ОСОБА_1 різниці між нарахованою та сплаченою сумою індексації щомісячних страхових виплат за період з 01.04.2001 року по дату ухвалення рішення суду, а також компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат за період з 01.04.2001 року по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат за період з 01.04.2001 року по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат, зобов'язання відповідача нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 різницю між нарахованою та сплаченою сумою індексації щомісячних страхових виплат за період з 01.04.2001 року по дату ухвалення рішення суду, без врахування розміру заробітної плати та пенсії, отриманих за цей період та з визначенням базових місяців в яких відбулося підвищення страхових виплат, а також компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат за період з 01.04.2001 року по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат.
Так, у позовній заяві позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 26.10.1995 року під час виконання роботи в ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» з ним трапився нещасний випадок на виробництві. Висновком МСЕК у 1997 році йому встановлено 50% стійкої втрати професійної працездатності та 3 група інвалідності, безстроково. 17.02.2009 року він був звільнений із займаної посади. З 17.02.2009 року по 11.04.2010 року він перебував на обліку в Артемівському міському центрі зайнятості та отримував допомогу по безробіттю. З 22.04.2010 року по 24.01.2011 року працював в ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат». З 26.04.2011 року по 19.04.2012 року він перебував на обліку в Артемівському міському центрі зайнятості та отримував допомогу по безробіттю. З 15.05.2012 року по 16.08.2013 року працював в ПАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат».
В грудні 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив повідомити про нарахування та виплату індексації щомісячних страхових виплат за весь час перебування на обліку у Фонді.
Листом від 08.01.2020 року №Н-01-04/19-4 Фонд повідомив про те, що позивач до 16.08.2013 року був працевлаштованою особою, тому не має право на індексацію страхових виплат. У лютому 2017 року після надання необхідних документів, відділенням здійснена індексація щомісячних страхових виплат за період, в який він мав на це право.
Вважає, що з 01.04.2001 року відповідачем порушено його право на отримання індексації щомісячної страхової виплати у зв'язку із знеціненням доходів відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», а також право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Ухвалою суду від 06.04.2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
27.04.2020 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку та отримує щомісячні страхові виплати у Бахмутському відділенні Фонду соціального страхування України в Донецькій області з 01.04.2001 року. Згідно з висновком МСЕК позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності та 50% втрати професійної працездатності безстроково з 27.02.1997 року. З 17.02.2009 року по 11.04.2010 року позивач перебував на обліку в Артемівському міському центрі зайнятості та отримував допомогу по безробіттю. З 22.04.2010 року по 24.01.2011 року працював в ВАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат». З 26.04.2011 року по 19.04.2012 року позивач перебував на обліку в Артемівському міському центрі зайнятості та отримував допомогу по безробіттю. З 15.05.2012 року по 16.08.2013 року працював в ВАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат». Така інформація ані від позивача, ані від ВАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат» до органу Фонду не надходила. Роботодавець проводив індексацію заробітної плати позивача, але відповідну інформацію не надавав. У лютому 2017 року після надання необхідних документів відділенням була здійснена індексація щомісячних страхових виплат за період з червня 2014 року, та в подальшому продовжено індексацію по грудень 2017 року. Загальна сум нарахованої та виплаченої щомісячної страхової виплати за вказаний період склала 18475,43 грн. З січня 2018 року нарахування індексації було припинено у зв'язку із перерахуванням щомісячної страхової виплати згідно п.2 постанови КМУ №1053 (а.с.39-41).
15.05.2020 року позивач через відділ діловодства та документообігу суду надав заяву про уточнення позовних вимог, у якій просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача в не здійсненні перерахунку та не сплаті на користь ОСОБА_1 індексації щомісячних страхових виплат за період з 01.04.2001 року, за винятком виплачених сум, без врахування розміру пенсії та визначення базових місяців в яких відбулося підвищення пенсійних виплат, а також компенсації втрати частини доходів в зв'язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат за період з 01.04.2001 року по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату донарахованої суми індексації щомісячних страхових виплат за період з 01.04.2001 року, за винятком виплачених сум, без врахування розміру пенсії, та з визначенням базових місяців, в яких відбулось підвищення страхових виплат, а також компенсації втрати частини доходів в зв'язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат за період з 01.04.2001 року по день фактичної сплати донарахованих сум індексації щомісячних страхових виплат; стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн., яка завдана бездіяльністю відповідача щодо не проведення нарахування і сплати індексації страхових виплат та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами) з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 з 12.03.2020 року по 22.06.2020 року на всій території України встановлено карантин.
Пунктом 9 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX розділ VI «Прикінцеві положення» КАС України доповнено пунктом 3, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки, зокрема, збільшення або зменшення розміру позовних вимог продовжується на строк дії такого карантину.
Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає розгляду в межах позовних вимог, які викладені у заяві про уточнення позовних вимог від 15.05.2020 року.
Разом із заявою про уточнення позовних вимог, позивачем надано відповідь на відзив, у якому позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (а.с.30-38).
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , громадянин України зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на час звернення до суду є непрацюючим пенсіонером. Перебуває на обліку в Бахмутському відділення фонду соціального страхування, у зв'язку з трудовим каліцтвом.
Відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області є юридичною особою, має самостійні кошториси, печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також має відділення в районах і містах обласного значення. Відділення управлінь виконавчої дирекції Фонду є відокремленими підрозділами робочих органів виконавчої дирекції Фонду, що створюються за рішенням правління Фонду без статусу юридичної особи.
Судом встановлено, що 26.10.1995 року з ОСОБА_1 стався нещасний випадок на виробництві, що підтверджується актом про нещасний випадок №6 від 28.10.1996 року (а.с.15-16).
Відповідно до довідки МСЕК №240567 від 27.02.1997 року позивачу встановлено 50% втрати професійної працездатності безстроково (а.с.17).
Відповідно до довідки МСЕК серії МСЕ №240507 позивачу безстроково встановлено ІІІ групу інвалідності (а.с.18).
22.02.2017 року позивач звертався до відділення виконавчої дирекції Фонду із заявою про індексацію щомісячної страхової виплати (а.с.42).
Постановою Відділення ВД ФССНВВ та ПЗ України у м. Бахмуті Донецької області № 353 053/189/12 від 23.02.2017 призначено ОСОБА_1 розраховану суму індексації щомісячної страхової виплати за лютий 2015 року, березень 2015 року, квітень 2015 року, травень 2015 року, червень 2015 року, липень 2015 року, серпень 2015 року, вересень 2015 року, жовтень 2015 року, листопад 2015 року, грудень 2015 року, січень 2016 року, лютий 2016 року, березень 2016 року, квітень 2016 року, травень 2016 року, червень 2016 року, липень 2016 року, серпень 2016 року, вересень 2016 року, жовтень 2016 року, листопад 2016 року, грудень 2016 року, січень 2017 року, лютий 2017 року, червень 2014 року, липень 2014 року, серпень 2014 року, вересень 2014 року, жовтень 2014 року, листопад 2014 року, грудень 2014 року, січень 2015 року в розмірі 3486,84 грн., розраховану суму фіксованої індексації за вересень 2015 року, жовтень 2015 року, листопад 2015 року, грудень 2015 року, січень 2016 року, лютий 2016 року, березень 2016 року, квітень 2016 року, травень 2016 року, червень 2016 року, липень 2016 року, серпень 2016 року, вересень 2016 року, жовтень 2016 року, листопад 2016 року, грудень 2016 року, січень 2017 року, лютий 2017 року в розмірі 10304,24 грн. (а.с.43).
Постановою Відділення ВД ФССНВВ та ПЗ України у м. Бахмуті Донецької області № 0503/198/15 від 30.06.2017 року призначено ОСОБА_1 розраховану суму індексації щомісячної страхової виплати за квітень 2017 року, травень 2017 року, червень 2017 року, в розмірі 0,00 грн., розраховану суму фіксованої індексації за квітень 2017 року, травень 2017 року, червень 2017 року в розмірі 1347,69 грн. (а.с.46).
21.12.2019 року позивач звернувся із заявою до відповідача в якій просив повідомити його чи нараховувалась та виплачувалась позивачу індексація щомісячних страхових виплат за весь час перебування на обліку в фонді соціального страхування, та якщо так, то в якій сумі вона нараховувалась, за які періоди часу та коли була сплачена, а якщо ні, то нарахувати і сплатити компенсацію втрати частини доходів в зв'язку з несвоєчасністю виплати сум індексації (а.с.24-25).
08.01.2020 року листом №Н-01-04/19-4 Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області повідомило про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Бахмутському управлінні з 01.04.2001 року по теперішній час. У лютому 2017 року ОСОБА_1 надав до відділення трудову книжку для визначення підстав для призначення індексації страхових виплат. Згідно записів трудової книжки: з 17.02.2009 року по 11.04.2010 року перебував на обліку в Артемівському міському центрі зайнятості та отримував допомогу по безробіттю. З 22.04.2010 року по 24.01.2011 року працював в ВАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат». З 26.04.2011 року по 19.04.2012 року перебував на обліку в Артемівському міському центрі зайнятості та отримував допомогу по безробіттю. З 15.05.2012 року по 16.08.2013 року працював в ВАТ «Часівоярський вогнетривкий комбінат». У лютому 2017 року після надання необхідних документів відділенням здійснена індексація щомісячних страхових виплат за період. За який ОСОБА_1 мав право. Загальна сума нарахованої та виплаченої індексації щомісячної страхової виплати склала 18475,43 грн. З січня 2018 року нарахування індексації було припинено (а.с.28-30).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначає Закон № 1105-XIV, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.
Вказаний Закон передбачає індексацію суми страхової виплати.
Так, відповідно до ч. 15 ст. 42 Закон № 1105-XIV в редакції, яка була чинною до 11 жовтня 2017 року, було передбачено, що індексація суми страхової виплати провадиться відповідно до законодавства.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Статтею 2 вказаного Закону, яка визначає об'єкти індексації грошових доходів населення, в редакції, яка була чинною та підлягала застосуванню до 11 жовтня 2017 року, було визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (абз.5 ч. 1 ст. 2).
Частиною 5 ст. 2 Закону № 1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно зі ст. 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі: до 01 січня 2016 року - 101 відсоток, після 01 січня 2016 року - 103 відсотки (з 01 січня 2016 року набрав чинності Закон від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, яким внесено зміни до вказаного Закону, зокрема змінено відсоток порогу індексації в сторону збільшення).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно зі ст. 8 Закону № 1282-XII перегляд розмірів державних соціальних гарантій та гарантій оплати праці відповідно до умов, визначених цим Законом, здійснюється уповноваженими на це органами протягом місяця, у якому виникли підстави для перегляду.
За наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.
З 11 жовтня 2017 року набрав чинності Закон № 2148-VIII, яким, зокрема:
- ч. 15 ст. 42 Закону № 1105-XIV викладено в редакції, згідно з якою індексація суми страхової виплати проводиться відповідно до частини другої статті 37 цього Закону;
- абз.5 ч. 1 ст. 2 Закону № 1282-XII викладено в редакції, згідно з якою індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, - суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування.
Статтею 5 Закону № 1282-XII передбачено, що індексація виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших видів соціальної допомоги проводиться відповідно за рахунок фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до ч. 15 ст. 42 Закону № 1105-XIV індексація суми страхової виплати проводиться відповідно до частини другої статті 37 цього Закону, якою передбачено, що перерахування сум щомісячних страхових виплат провадиться також у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати. Таке перерахування провадиться з 1 березня наступного року відповідно до коефіцієнта, затвердженого Кабінетом Міністрів України на підставі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.
Отже, законодавством передбачений обов'язок відповідача здійснювати індексацію страхових виплат. При цьому такий обов'язок не залежить від здійснення застрахованою особою певних активних дій.
Доводи про те, що управління не має можливості отримати відомості про доходи позивача суд не приймає до уваги, оскільки відповідно до Положення про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування України, що затверджено постановою правління Фонду соціального страхування України від 24 січня 2017 року № 5 Фонд соціального страхування, в тому числі: забезпечує ведення реєстру потерпілих від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань, а також осіб, які у разі смерті потерпілого мають право на одержання страхових виплат; здійснює обмін Інформацією з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, державної фінансової політики, реалізації державної податкової політики та з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Пенсійним Фондом України іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування та громадськими формуваннями для виконання Фондом покладених на нього функцій і завдань, визначених законодавством України.
Крім того, сумісною постановою правління Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04 березня 2003 року № 5-4/4, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року за № 376/7697, передбачено, що у разі необхідності органи Пенсійного фонду повинні безкоштовно надавати відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків додаткову інформацію щодо призначення та розміру пенсій, щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття, допомоги на поховання і витрат на виплату та доставку пенсій (п.11).
Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року (далі - Порядок № 1078, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Положеннями абзаців 1-3 пункту 10 Порядку № 1078 встановлено, що у разі, коли потерпілому внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання одночасно із щомісячною грошовою сумою, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, виплачується пенсія, в першу чергу індексується щомісячна грошова сума.
Якщо особам, які перебували на утриманні потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, одночасно із щомісячною страховою виплатою виплачується пенсія, в першу чергу індексується сума щомісячної страхової виплати.
Індексація пенсій у випадках, зазначених у першому і другому абзацах цього пункту, провадиться органами Пенсійного фонду на підставі довідок відділень виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, в яких зазначається сума призначеної страхової виплати, проіндексована її сума і сума індексації.
Таким чином, виходячи з наведених вище положень, правові підстави для здійснення індексації одного виду грошового доходу (щомісячної страхової виплати) населення у разі підвищення розміру іншого (пенсії) на підставі отриманих від органу Пенсійного фонду України довідок про підвищення розміру відсутні.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 травня 2019 року у справі № 824/497/16-а.
З урахуванням норми ч. 7 ст. 47 Закону № 1105-XIV, відповідно до якої, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку, суд приходить до висновку про існування підстав, та законність вимог щодо нарахування сум індексації за період з липня 2001 року.
Вказаного висновку не спростовує і зміст ч. 4 ст. 47 вказаного Закону № 1105-XIV, якою закріплено, що виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Зазначена норма передбачає випадки, коли виплати призначені, але не одержані потерпілим. Тоді як у цій справі встановлено, що виплати індексації страхових виплат не були призначені саме відповідачем.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність щодо не здійснення перерахунку та не сплаті індексації щомісячних страхових виплат з 01.04.2001 року, за винятком виплачених сум, без врахування розміру пенсії та визначення базових місяців, в яких відбулось підвищення пенсійних виплат підлягають задоволенню.
Стосовно компенсації втрати частини доходів в зв'язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат за період з 15.10.2001 року по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат, суд зазначає наступне.
При нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати слід керуватися Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат» (далі - Закон № 2050-III), Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159).
Стаття 1 Закону № 2050-III визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно з п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України викладеною у постанові від 7 листопада 2012 року № 6-131цс12.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
У такому випадку правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ та п. 4 Порядку № 159, формулювання щодо обчислення компенсації, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень наведеного Порядку, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 19 грудня 2011 року (справа № 6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17).
Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не здійснення компенсації втрати частини доходів в зв'язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат та зобов'язання відповідача провести компенсацію втрати частини доходів в зв'язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат за період з 01.07.2001 року по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у сумі 5000,00 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов'язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов'язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в сумі 5000,00 грн. позивач обґрунтовує тим, що протиправною бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та несплати індексації страхових виплат, а також компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації, позивачу були спричинені моральні страждання, оскільки він протягом тривалого часу був позбавлений своєчасного, та у повному обсязі матеріального забезпечення, внаслідок чого йому доводилося докладати додаткових зусиль для організації свого життя, у зв'язку із чим він переносив фізичні страждання, біль та приниження, оскільки він, як особа з інвалідністю ІІІ групи, яка втратила працездатність через виробничу травму, отримував приниження через неналежне матеріальне забезпечення, що негативно вплинуло на його життя.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
Аналогічна правова позиція була наведена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17; адміністративне провадження №К/9901/37372/18.
У справі, що розглядається, відповідач не довів, що його тривала протиправна бездіяльність не викликала у позивача психологічного напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав позивача, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я.
Відтак, у суду не має підстав для висновку про те, що моральну шкоду не заподіяно.
Що стосується її розміру, то відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суд, насамперед, має широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
Позивач не надав доказів на підтвердження погіршення стану здоров'я (його ступеня) у зв'язку із заподіяними душевними переживаннями. Доказів приниження своєї честі та гідності позивач суду також не надав.
Разом з тим, наведені позивачем обставини у їх сукупності, за оцінкою суду свідчать про спричинення йому душевних страждань, переживань, та стресу, тобто заподіяння моральної шкоди. Оцінюючи рівень моральної шкоди суд враховує усі встановлені у справі обставини, які свідчать про тривалість протиправної бездіяльності з боку відповідача, а також враховує стан здоров'я позивача, характер, та тривалість його страждань у зв'язку із невиплатою індексації та компенсації втрати частини доходів, та вважає, що у даному випадку, розмір компенсації в рахунок відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 1000,00 грн.
Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Стосовно строку звернення з цим позовом суд зазначає, що, відповідно до приписів ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 7 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» 3 вересня 1999 року № 1105-XIV якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущений строк звернення з цим адміністративним позовом.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Ухвалою суду від 06.04.2020 року позивача звільнено від сплати судового збору, тому розподіл судових витрат відсутній.
Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій області (код ЄДРПОУ: 41325231, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, вулиця Свободи 5) про визнання протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій області в не здійсненні перерахунку та не сплаті на користь ОСОБА_1 індексації щомісячних страхових виплат за період з 01.04.2001 року, за винятком виплачених сум, без врахування розміру пенсії та визначення базових місяців в яких відбулося підвищення пенсійних виплат, а також компенсації втрати частини доходів в зв'язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат за період з 01.04.2001 року по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат, зобов'язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій області здійснити перерахунок та виплату донарахованої суми індексації щомісячних страхових виплат за період з 01.04.2001 року, за винятком виплачених сум, без врахування розміру пенсії, та з визначенням базових місяців в яких відбулось підвищення страхових виплат, а також компенсації втрати частини доходів в зв'язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат за період з 01.04.2001 року по день фактичної сплати донарахованих сум індексації щомісячних страхових виплат, стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій області моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн., яка завдана бездіяльністю відповідача щодо не проведення нарахування і сплати індексації страхових виплат та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області код ЄДРПОУ: 41325231, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, вулиця Свободи 5) в не здійсненні перерахунку та не сплаті на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) індексації щомісячних страхових виплат за період з 01.04.2001 року, за винятком виплачених сум, без врахування розміру пенсії та визначення базових місяців в яких відбулося підвищення пенсійних виплат, а також компенсації втрати частини доходів в зв'язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат за період з 01.04.2001 року по день фактичної сплати відповідних сум індексації щомісячних страхових виплат.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 41325231, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, 5) здійснити перерахунок та виплату донарахованої суми індексації щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) за період з 01.04.2001 року, за винятком виплачених сум, без врахування розміру пенсії, та з визначенням базових місяців в яких відбулось підвищення страхових виплат, а також компенсації втрати частини доходів в зв'язку з несвоєчасністю виплати індексації страхових виплат за період з 01.04.2001 року по день фактичної сплати донарахованих сум індексації щомісячних страхових виплат.
Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 41325231, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Свободи, 5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1) 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити.
Повний текст судового рішення складено 05 червня 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням короновірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року №540-ІХ змін у розділ VI «Прикінцеві положення» КАС України, строк на апеляційне оскарження продовжується на строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню короновірусної хвороби (COVID-19).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя Н.А. Мозговая