20 травня 2020 року
м. Київ
справа № 761/38612/14
провадження № 61-13617 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк»,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу адвоката Чирви Віталія Григоровича, який діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 березня 2016 року в складі судді Піхур О. В. та на рішення Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2016 року в складі колегії суддів Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , ПАТ «ВіЕс Банк», третя особа ОСОБА_3 , та з урахуванням збільшених позовних вимог просила стягнути з ОСОБА_2 551 159,89 грн, що становить половину суми, сплаченої позивачем за кредитним договором від 06 червня 2008 року № KF49799, укладеним під час перебування в шлюбі для задоволення потреб сім'ї; визнати ОСОБА_2 співборжником за кредитним договором від 06 червня 2008 року № KF49799; зобов'язати ПАТ «ВіЕс Банк» розподілити кредитні зобов'язання за кредитним договором від 06 червня 2008 року № KF49799 між нею та ОСОБА_2 у рівних частках.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 11 грудня 2002 року по 28 вересня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі.
Під час перебування у шлюбі позивач уклала з ВАТ «Електрон Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк») кредитний договір від 06 червня 2008 року № KF49799 на суму 70 000 доларів США строком на 12 років зі сплатою 12,5 % річних за користування кредитом.
Кредитні кошти були витрачені на погашення раніше одержаного кредиту за договором від 20 вересня 2006 року № KF30504, оформленого з метою придбання земельної ділянки площею 470 м2 та садового будинку НОМЕР_1 в садовому товаристві « Машинобудівник» , що знаходяться на території Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, тобто в інтересах сім'ї.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 квітня 2012 року у справі № 2-1042/2012 у рамках поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину будинку НОМЕР_1 та 1/ 2 частину земельної ділянки площею 470 м2 по АДРЕСА_2 .
Після припинення шлюбних відносин позивач самостійно виплачувала споживчий кредит за кредитним договором від 06 червня 2008 року № KF49799.
Позивачем частково погашена заборгованість за договором, тому вона письмово звернулася до ПАТ «ВіЕс Банк» із заявою щодо розподілу кредитних зобов'язань за кредитним договором від 06 червня 2008 року № KF49799 між нею та ОСОБА_2 у рівних частках, однак банк не надав відповіді і не вчинив жодних дій щодо розподілу кредитних зобов'язань за вказаним кредитним договором, тому позивач просить вирішити спір у судовому порядку.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 березня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПАТ «ВіЕс Банк», третя особа ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що позов подано із пропуском позовної давності, оскільки шлюб між позивачем та ОСОБА_2 розірвано 28 вересня 2011 року, з цієї дати у позивача виникло право звернутися до суду за захистом свого цивільного права та інтересу, а позивач з даним позовом звернулася до суду 23 грудня 2014 року. Позовна давність не переривалася пред'явленням позову про поділ майна подружжя, оскільки при вирішенні спору про поділ майна не вирішувалося питання стосовно боргів подружжя.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 березня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПАТ «ВіЕс Банк», третя особа ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 551 159 грн як половини суми кредиту, повернутого ОСОБА_1 у період з 23 грудня 2014 року по 16 листопада 2015 року
Апеляційний суд виходив із того, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання, тому суд першої інстанції помилково обраховував строк позовної давності з моменту розірвання шлюбу.
ОСОБА_1 заявила вимоги про стягнення з ОСОБА_2 половини сплачених нею сум за кредитним договором в порядку зворотної вимоги, а сума, яку вона просить стягнути з відповідача, була розрахована нею за період з 23 грудня 2014 року по 16 листопада 2015 року, тому висновки суду першої інстанції про пропуск позовної давності є безпідставними.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У липні 2016 року адвокат Чирва В. Г., який діє в інтересах ОСОБА_2 , подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення апеляційного суду.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження в даній справі.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2017 року дану справу призначено до судового розгляду.
На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» дана справа передана до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення апеляційного суду щодо стягнення з нього грошових коштів як таке, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Зазначає, що сплачені за кредитним договором кошти, які позивач хоче стягнути з відповідача, не є коштами подружжя.
Стверджує, що апеляційний суд не врахував обставини, відповідно до яких усе майно подружжя уже було поділено Києво-Святошинським судом Київської області.
Зазначає, що апеляційний суд не взяв до уваги рішення Солом'янського районного суду міста Києва у складі судді Бобровника, яким спростовується факт, що начебто кредитні кошти були потрачені на потреби сім'ї в період з 2009 року по 2011 рік.
Заперечення/відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення на дану касаційну скаргу від ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , у якій представник позивача просить відхилити касаційну скаргу, залишити рішення апеляційного суду без змін.
Стверджує, що відповідач у касаційній скарзі не зазначає, які саме норми матеріального права були порушені апеляційним судом при ухваленні судового рішення, вважає касаційну скаргу необґрунтованою.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що з 11 грудня 2002 року по 28 вересня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
06 червня 2008 року ОСОБА_5 та ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВіЕс Банк», уклали кредитний договір № KF49799, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 70 000 доларів США зі сплатою процентів у розмірі 12,5 % річних та кінцевим терміном погашення кредиту до 05 червня 2020 року для споживчих потреб.
Також 06 червня 2008 року ПАТ «ВіЕс Банк», ОСОБА_5 та ОСОБА_2 уклали договір поруки № 94312, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором солідарно із боржником у повному обсязі за своєчасне виконання боржником його зобов'язань за кредитним договором від 06 червня 2008 року № KF49799.
Того ж дня ПАТ «ВіЕс Банк», ОСОБА_5 та ОСОБА_3 уклали договір поруки № 94313, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором солідарно із боржником в повному обсязі за своєчасне виконання боржником його зобов'язань за кредитним договором від 06 червня 2008 року № KF49799.
Грошові кошти, отримані за вказаним кредитом, були витрачені на погашення раніше оформленого кредиту за договором від 20 вересня 2006 року № КF 30504, який був укладений з метою придбання земельної ділянки площею 470 м2, що знаходиться на території Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, тобто в інтересах сім'ї.
Також кошти, отримані в кредит, були використані на будівельні матеріали та інші споживчі цілі в період перебування у шлюбі.
Після припинення шлюбних відносин ОСОБА_1 самостійно виплачувала споживчий кредит за кредитним договором від 06 червня 2008 року № КF 49799.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 квітня 2012 року визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку НОМЕР_1 та 1/ 2 частину земельної ділянки площею 470 м2 по АДРЕСА_2 за кожним.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на 07 лютого 2020 року), підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, відповідно до якої вони мають ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законними і обґрунтованими.
Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина 4 статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 19 червня 2013 року у справі № 6-55ц13, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов'язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов'язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім'ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім'ї.
Суд апеляційної інстанції, встановивши обставини справи на підставі наданих сторонами доказів, дійшов висновку, що кошти, отримані за кредитним договором від 06 червня 2008 року № KF49799, були отримані ОСОБА_1 під час шлюбу з ОСОБА_2 та були використані в інтересах сім'ї, тому задовольнив позовну вимогу про стягнення половини коштів, витрачених на погашення кредиту, з відповідача.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16, відповідно до якої «при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. У подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержаний за рахунок останніх автомобіль, внаслідок укладення кредитного договору, також виникає зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники».
У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16 зроблено висновок, що «якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя. У справі, яка переглядається, суд установив, що кошти за укладеними за час шлюбу договорами позики позивач одержав для погашення кредиту, за який було придбано жилий будинок, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а також для здійснення переобладнання та ремонту цього жилого будинку. Однак, дійшовши зазначених висновків на підставі встановлених фактичних обставин, суди залишили поза увагою, що в подружжя, крім права спільної сумісної власності на придбаний за рахунок позичених грошових коштів жилий будинок, внаслідок укладення договорів позики виникає також і зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, та що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Праву на спільну сумісну власність на жилий будинок кореспондується боргове зобов'язання - повернення грошової суми, що позичалася на придбання цього будинку».
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 грудня 2018 року у справі № 276/1182/15 (провадження № 61-1777св17), від 28 серпня 2019 року у справі № 740/2074/16 (провадження № 61-28840св18), у яких залишив без змін рішення судів апеляційної інстанції про стягнення з другого з подружжя грошових коштів, сплачених за кредитним договором.
Доводи касаційної скарги щодо того, що майно подружжя уже було поділено Києво-Святошинським судом Київської області, не мають значення для вирішення даного спору, оскільки суди встановили, що при поділі майна сторін як подружжя не вирішувалось питання стосовно боргів подружжя та правовідносин за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 про неврахування судами встановлених рішенням Солом'янського районного суду міста Києва обставин, які на його думку спростовують факт витрачання кредитних коштів - предмету поділу у даній справі на потреби сім'ї, колегія відхиляє з огляду на таке.
Згідно частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 02 червня 2014 року у справі № 2-96-14 (№ 760-16714-13-ц) відмовлено у позові сина позивача ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Указаним рішенням суду встановлено, що під час перебування в шлюбі з ОСОБА_2 ОСОБА_1 20 вересня 2006 року отримала кредит у сумі 20 000 доларів США і в цей же день 20 вересня 2006 року подружжя придбало садовий будинок і земельну ділянку загальною вартістю 30 000 доларів США; боргові зобов'язання за цим кредитом виконані 18 вересня 2009 року. Обставини витрачання кредитних коштів, отриманих ОСОБА_1 06 червня 2008 року у вказаній справі не були предметом розгляду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, рішення апеляційного суду без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу адвоката Чирви Віталія Григоровича, який діє в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 08 червня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук