Постанова
Іменем України
27 травня 2020 року
м. Київ
справа № 552/7615/14-ц
провадження № 61-36438св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - кредитна спілка «Турбота-Полтава»,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
третя особа - Національна комісія, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м. Полтави від 04 жовтня 2016 року у складі судді: Турченко Т. В., та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року кредитна спілка «Турбота-Полтава» (далі - КС «Турбота-Полтава») звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Первісний позов обґрунтований тим, що 02 листопада 2011 року між сторонами укладено кредитний договір № 154 С від 02 листопада 2011 року, відповідно до умов якого КС «Турбота-Полтава» надала ОСОБА_1 кредит у розмірі 9 612,67 грн строком на 12 місяців та терміном повернення 02 листопада 2012 року. Відповідач умови кредитного договору не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 89 494,76 грн за кредитним договором.
КС «Турбота-Полтава», з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 154 С від 02 листопада 2011 року, що складається з:
9 612,67 грн - несплачений кредит;
23 329,26 грн - заборгованість за відсотками;
46 658,52 грн - подвійні відсотки згідно пункту 5.3 кредитного договору;
1 419,78 грн - три відсотки річних;
8 474,53 грн - інфляційні втрати.
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася з зустрічним позовом до КС «Турбота-Полтава» про визнання недійсним кредитного договору.
Зустрічний позов обґрунтований тим, що КС «Турбота-Полтава» не є фінансовою установою, у спілки відсутній відповідний дозвіл (ліцензія) на здійснення фінансових послуг. Крім того, ОСОБА_1 на момент підписання кредитного договору не була членом КС «Турбота-Полтава», що має наслідком недійсності правочину.
ОСОБА_1 просила:
визнати недійсним кредитний договір №154 С від 02 листопада 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та КС «Турбота-Полтава»;
зобов'язати сторони повернути все, що ними отримано за недійсним кредитним договором.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 12 лютого 2016 року зустрічний позов ОСОБА_1 об'єднано в одне провадження з первісним позовом КС «Турбота-Полтава».
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 12 лютого 2016 року до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Національну комісію, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 04 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2017 року, позов КС «Турбота-Полтава» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС «Турбота-Полтава» 9 612,67 грн - залишку несплаченого кредиту, 23 329,26 грн - заборгованості за відсотками, 46 658,52 грн - подвійних відсотків згідно пункту 5.3 кредитного договору, 1 419,78 грн - 3 % річних, 8 474,53 грн - інфляційних втрат. У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволення позову КС «Турбота-Полтава» мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконувала покладені на неї зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача. При цьому суди встановили, що позивачем подано позов в межах, узгодженої між сторонами, шестирічної позовної давності.
При відмові у задоволенні зустрічного позову суди вказали, що ОСОБА_1 після сплати вступного та пайового внесків, на підставі своєї заяви від 19 жовтня 2011 року та протоколу №5 засідання спостережної ради КС «Турбота-Полтава» була прийнята в члени кредитної спілки «Турбота-Полтава» - членський №172. Кредитний договір № 154 С від 02 листопада 2011 року правомірно укладений з відповідачем ОСОБА_1 , як з членом кредитної спілки.
Аргументи учасників справи
У березні 2017 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м. Полтави від 04 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2017 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов та відмовити у задоволенні позовних вимог КС «Турбота-Полтава».
Касаційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 не сплачувала вступний та обов'язковий пайовий внесок до кредитної спілки. Таким чином, в силу вимог частини п'ятої статті 10 Закону України «Про кредитні спілки» ОСОБА_1 на момент підписання кредитного договору не була членом КС «Турбота-Полтава» і не мала права користуватись її фінансовими послугами. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в ухвалі від 17 березня 2010 року у справі № 6-17160св09. Окрім цього, ураховуючи, що кредитний договір № 154 С від 02 листопада 2011 року укладений на умовах платності та строковості, він відповідає усім критеріям фінансового кредиту. КС «Турбота-Полтава» не має статусу фінансової установи, тому не мала права укладати з ОСОБА_1 договір фінансового кредиту. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1867цс15.
Рух справи
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Київського районного суду м. Полтави від 04 жовтня 2016 року та ухвали апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2017 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 жовтня 2017 року зупинено виконання рішення Київського районного суду м. Полтави від 04 жовтня 2016 року та ухвали апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року: заперечення КС «Турбота-Полтава» на касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду; справу призначено до судового розгляду.
У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що 02 листопада 2011 року між КС «Турбота-Полтава» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір №154 С, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 9 612,67 грн.
У кредитному договорі №154 С від 02 листопада 2011 року сторони домовилися про те, що:
кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти у кредит позичальникові у сумі 9 612,67 грн та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти у розмірі 0.15068 відсотків від несплаченої суми кредиту за кожен день його використання (пункт 1.1);
строк дії договору становить 12 місяців, тобто з 02 листопада 2011 року по 02 листопада 2012 року (пункт 2.1);
обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з наступного дня після надання кредиту до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно (пункт 5.1);
прострочення сплати кредиту та процентів згідно пункту 4.2. не зупиняє нарахування процентів, крім випадків окремого рішення про це кредитодавця. При порушенні строків сплати кредиту та процентів позичальник сплачує проценти в подвійному розмірі простроченого платежу за кожний день прострочки (пункт 5.3);
договір набуває чинності з дня його укладення та діє до повного виконання позичальником зобов'язань за договором (пункт 9.3);
до правовідносин, пов'язаних з укладенням та виконанням договору застосовується строк позовної давності тривалістю у 6 років (пункт 11.3).
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Встановивши, що ОСОБА_1 не доведено наявності підстав для визнання недійсним оспорюваного договору, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні зустрічного позову.
Суди встановили, що 03 січня 2014 року та 31 липня 2014 року на адресу відповідача позивачем було направлено попередження про погашення заборгованості, однак, борг сплачений не був.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором, утворилась заборгованість, що складається з 9 612,67 грн - залишок несплаченого кредиту, 23 329,26 грн - заборгованість по відсоткам, 46 658,52 грн - подвійні відсотки згідно пункту 5.3 кредитного договору №154 С від 02 листопада 2011 року, 1 419,78 грн - 3% річних, 8 474,53 грн - інфляційні втрати, а всього 89 494,76 грн.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що «у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання».
За таких обставин, встановивши, що ОСОБА_1 неналежним чином виконувала покладені на неї зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, суди обґрунтовано стягнули несплачений кредит в розмірі 9 612,67 грн.
Згідно з частинами першою та другою статті 303 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Разом із тим, при залишенні рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за відсотками, подвійними відсотками згідно пункту 5.3 кредитного договору, 3 % річних, інфляційних втрат апеляційний суд:
не врахував, що сплинув строк кредитування;
не з'ясував, за який період нараховані відсотки, подвійні відсотки згідно пункту 5.3 кредитного договору, 3 % річних, інфляційні втрати;
не звернув увагу, що за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за відсотками, подвійними відсотками згідно пункту 5.3 кредитного договору, 3 % річних, інфляційних втрат.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду у частині стягнення заборгованості за відсотками, подвійними відсотками згідно пункту 5.3 кредитного договору, 3 % річних, інфляційних втрат постановлена без додержання норм матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в іншій частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржену ухвалу апеляційного суду у частині стягнення заборгованості за відсотками, подвійними відсотками згідно пункту 5.3 кредитного договору, 3 % річних, інфляційних втрат скасувати і передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині судові рішення слід залишити без змін та поновити у нескасованій частині.
Керуючись статтями 400 та 410, 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2017 року у частині задоволених первісних позовних кредитної спілки «Турбота-Полтава» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками в розмірі 23 329,26 грн, подвійними відсотками згідно пункту 5.3 кредитного договору в розмірі 46 658,52 грн, 3 % річних в розмірі 1 419,78 грн, інфляційних втрат в розмірі 8 474,53 грн скасувати.
Передати справу № 552/7615/14-ц у частині позовних кредитної спілки «Турбота-Полтава» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками в розмірі 23 329,26 грн, подвійними відсотками згідно пункту 5.3 кредитного договору в розмірі 46 658,52 грн, 3 % річних в розмірі 1 419,78 грн, інфляційних втрат в розмірі 8 474,53 грн на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави від 04 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Київського районного суду м. Полтави від 04 жовтня 2016 року та ухвали апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2017 року у нескасованій частині.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала апеляційного суду Полтавської області від 08 лютого 2017 року у скасованій частині втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук