03 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/3688/19 пров. № А/857/4120/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів- Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,
з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року у справі № 140/3688/19 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-
суддя в 1-й інстанції - Андрусенко О. О.,
час ухвалення рішення - 18.02.2020 року,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - 18.02.2020 року,
Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Головного управління ДПС у Волинській області, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу від 08 листопада 2019 року про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 31112, 59 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що позивач не здійснює підприємницьку діяльність з 2017 року, й з того часу не подає звіти до Головного управління ДПС у Волинській області. Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не містить застережень для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати внеску незалежно від отримання доходу. Внесок нараховується виключно на визначену самостійно суму доходу і обмежений мінімумом і максимумом. Отже, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов'язок сплачувати внесок у мінімальному розмірі. Крім того, відповідач має право нараховувати єдиний внесок, надіславши вимогу про його сплату, лише на підставі акта перевірки, звітності, що подається платником податковому органу, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок. Оскільки позивач не подавала податкову звітність, не надавала відповідачу бухгалтерські та інші документи, й відповідач не проводив перевірку щодо неї, тому відсутні законні підстави для нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Тому вимога про сплату боргу з єдиного внеску від 08 листопада 2019 року є протиправною та підлягає скасуванню. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі заявлених позовних вимог.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що контролюючий орган при надісланні податкової вимоги керувався офіційною інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем з 10 квітня 2007 року, й підприємницьку діяльність нею у встановленому порядку не припинено (не внесено до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою) . У зв'язку з тим, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець і перебуває на спрощеній системі оподаткування, вона є платником єдиного соціального внеску та зобов'язана такий сплачувати відповідно до положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Оскільки у позивача станом на жовтень 2019 року виник борг зі сплати єдиного внеску в сумі 31112,59 грн, тому вимога про сплату такого боргу є обґрунтованою та відповідає вимогам законодавства, що регулює спірні правовідносини. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження.
Учасники справи у судове засідання 03 червня 2020 року не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому з врахуванням наведеного вище суд вважає можливим проведення розгляду справи у їхній відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі ЄДР) ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 10 квітня 2007 року.
Основним видом діяльності за кодом КВЕД 96.02 є «Надання послуг перукарнями та салонами краси».
Також встановлено, що відомості про припинення ОСОБА_1 підприємницької діяльності у ЄДР відсутні.
08 листопада 2019 року Головне управління ДПС у Волинській області сформувало та направило ОСОБА_1 вимогу № Ф-16632-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску, що виникла станом на 31 жовтня 2019 року у сумі 31112,59 грн, відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.6).
Не погоджуючись з вимогою від 08 листопада 2019 року № Ф-16632-17, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець, а тому відповідно до п.2 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування незалежно від факту отримання прибутку, а також незважаючи на те, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, у зв'язку з чим оскаржувана вимога відповідача про сплату боргу є правомірною. Крім того, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом. Тому облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів є такою ж самостійною підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, законними та обґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VІ, який набрав чинності з 01 січня 2011 року, Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435.
Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
П.31 ч.1 ст.1 цього Закону передбачає, що органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов'язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
П.4 ч.1 ст.4 згаданого вище Закону передбачає, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з п.1,4 ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.
Відповідно до п.2 розділу ІІІ Порядку № 435 фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік. Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою № Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку із зазначенням типу форми «початкова».
Згідно з п.3 ч.1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
П.5 ч.1 ст.1 цього ж Закону визначає, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII з 01 січня 2017 року розмір мінімальної заробітної плати становив 3200,00 грн; відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII з 01 січня 2017 року розмір мінімальної заробітної плати становив 3723,00 грн; відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII розмір мінімальної заробітної плати становив 4173,00 грн.
Як передбачає п.5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Враховуючи вищенаведене, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн на місяць (3200,00 грн. х 22%, де 3200,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн на місяць (3723,00 грн х 22%, де 3723,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року); мінімальний страховий внесок у 2019 році становив 918,06 грн на місяць (4173,00 грн. х 22%, де 4173,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2019 року).
Згідно з абз.3 ч.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесені зміни до абз.3 ч.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», зокрема, з 01 січня 2018 року платники єдиного внеску, зазначені у п. 4, 5 та 5-1 ч.1 ст.4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Крім того, як зазначено у ч.12 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
За змістом ч.1 ст.25 цього Закону рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абз.1 ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Ч.16 ст.25 цього ж Закону передбачає, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Таким чином, фізичні особи-підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, подавати з цього приводу до органу доходів і зборів за основним місцем обліку до 10 лютого року, що настає за звітним періодом, звітність. У свою чергу орган доходів і зборів здійснює державний нагляд за збором та веденням обліку єдиного внеску, а у випадку виявлення у платника цього внеску недоїмки, надсилає вимогу про її сплату.
Відповідно до ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказана норма кореспондує з п.3 розділу ІІІ Порядку № 435, згідно з яким фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, та члени фермерського господарства звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Звіт зазначеними особами не подається.
Отже, звільнення фізичної особи-підприємця від сплати єдиного внеску можливе при наявності таких умов: 1) особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда; 2) особа повинна отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
У матеріалах справи відсутні відомості про те, що позивач є інвалідом або пенсіонером за віком та отримує пенсію або соціальну допомогу, а отже вона не звільнена від обов'язку сплачувати єдиний соціальний внесок.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що позивач є найманим працівником і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець.
Згідно з ч.4 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв'язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.
Відповідно до ч.8 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 на момент прийняття та надіслання їй вимоги про сплату боргу була зареєстрована фізичною особою-підприємцем й підприємницької діяльності в установленому законом порядку не припинила.
Тому, виходячи з аналізу наведених вище норм права та обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що вимога відповідача про сплату боргу від 08 листопада 2019 року № Ф-16632-17 є законною та обґрунтованою, а отже відсутні підстави для її скасування.
Щодо доводів апелянта про те, що у неї відсутній обов'язок зі сплати єдиного внеску, оскільки фактичної підприємницької діяльності вона не вела та прибутку не отримувала, то колегія суддів вважає такі безпідставними та зазначає наступне.
Згідно з абз.2 ч.2 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Беручи до уваги вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що Закон не ставить у залежність обов'язок зі сплати єдиного внеску від факту отримання чи неотримання в певному звітному періоді фізичною особою-підприємцем доходу (прибутку).
Щодо доводів апелянта про те, що контролюючий орган має право нарахувати єдиний внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі акта перевірки, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до закону нараховується внесок, то колегія суддів такі відхиляє, виходячи з наступного.
Згідно з пп.19-1.1.2 п.9-1.1 ст.19-1 ПК України контролюючі органи здійснюють функцію контролю за своєчасністю подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.
Податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (п.61.1 ст.61 ПК України).
Відповідно до положень ст.62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин; моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до ст.39 цього Кодексу.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449.
П.1 розд.VI Інструкції № 449 передбачає, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою (п.2 розд.VI Інструкції № 449).
Згідно з п.3 розд.VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Відповідно до п.4 розд.VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом. Тому облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів є такою ж самостійною підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки позивач як фізична особа-підприємець, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, не звільнена від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, і приймаючи вимогу про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування податковий орган діяв відповідно до вимог чинного законодавства.
Тому колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки апеляційний суд залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 139, 229, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року у справі № 140/3688/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 05 червня 2020 року.