Номер провадження: 22-ц/813/4312/20
Номер справи місцевого суду: 1519/2-913/11
Головуючий у першій інстанції Буран О.М.
Доповідач Цюра Т. В.
05.06.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Цюри Т.В.,
Суддів: Комлевої О.С., Погорєлової С.О.,
розглянувши в приміщенні Одеського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2011 року по цивільній справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Овідіопопольського відділення № 5990 ВАТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
У січні 2010 року, Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Овідіопопольського відділення № 5990 ВАТ «Ощадбанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2011 року позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства « Державний ощадний банк України в особі філії Овідіопопольського відділення № 5990 ВАТ « Ощадбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства « Державний ощадний банк України» в особі філії Овідіопопольського відділення № 5990 ВАТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитом у розмірі 29677 (двадцять дев'ять тисяч шістсот сімдесят сім) гривень 85 копійок.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ча, ОСОБА_4 а на користь ВАТ« Державний ощадний банк України» в особі філії Овідіопопольського відділення № 5990 ВАТ « Ощадбанк» державне мито у сумі 296 гривень 68 копійок та витрати на інформаційно-технічний розгляд справи у сумі 120 гривень.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по цивільній справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Овідіопольського відділення №5990 Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким зменшити суму заборгованості за кредитом та відмовити у задоволенні позову АТ Державний ощадний банк України про стягнення заборгованості за кредитним договором в частині стягнення коштів з ОСОБА_1 .
У відзиві на апеляційну скаргу, Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» посилаючись на її необґрунтованість, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2011 року - без змін.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв'язку з її незначною складністю (ч. 1 ст. 368, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274, ч.ч. 4, 6 ст. 19 ЦПК України).
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 05.04.2007 року між ВАТ « Ощадбанк» в особі філії Овідіопольського відділення № 5990 ВАТ «Ощадбанк» та відповідачкою ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 565, згідно умов якого ОСОБА_2 отримала грошові кошти у сумі 15000 грн. строком повернення до 05.04.2010 року. Позичальник зобов'язалась погашати кредит щомісячно в сумі 573 грн. та сплачувати нараховані банком відсотки.
Проте, в обумовлені кредитним договором строки ОСОБА_2 своїх зобов'язань по поверненню кредиту не виконує.
З метою забезпечення виконання зобов'язання, банком з відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 351 та № 352. Згідно даних договорів,, відповідачі несуть солідарну відповідальність перед банком. Тобто на підставі вказаних договорів поруки поручителі зобов'язалися перед банком відповідати за своєчасне погашення боргу за кредитним договором на засаді солідарного боржника.
Згідно до п.п. 3.3.1., 3.3.4., 3.3.5. кредитного договору № 565 відповідач зобов'язалась в строки, обумовлені кредитним договором погасити кредит та своєчасно сплачувати відсотки за користування кредитом. А у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов'язань по цьому договору на першу вимогу банку сплатити штрафні санкції, як передбачено в Кредитному договорі; у разі порушення умов кредитного договору достроково повернути кредит з одночасною сплатою відсотків за фактичний час користування кредитними ресурсами та пені.
Відповідно до умов п.3.2.3. кредитного договору позивач має право у разі порушення позичальником умов цього договору достроково стягнути кредит та суму нарахованих відсотків та інших платежів, що підлягають сплаті.
Відповідно до п. 4.1.1 Кредитного договору, за порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач повинен сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на період, за який сплачується пеня, від суми платежу за кожен день прострочення.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, районний суд вірно виходив з того, що через невиконання відповідачем своїх зобов'язань, виникла заборгованість у сумі 29677 грн. 85 коп., яка підлягає стягненню з відповідачів. З таким твердженням суду першої інстанції апеляційний суд погоджується.
Однак, апеляційний суд не може погодитись з висновком суду про солідарне стягнення цієї заборгованості одночасно з боржника і двох поручителів, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що в забезпечення повернення кредиту між ВАТ «Ощадбанк» в особі філії Овідіопольського відділення № 5990 ВАТ « Ощадбанк» та ОСОБА_3 та між ВАТ «Ощадбанк» в особі філії Овідіопольського відділення № 5990 ВАТ « Ощадбанк» та ОСОБА_1 було укладено договори поруки № 531 та № 532 відповідно (а.с. 28-30, 31-33).
Згідно вищевказаних договорів, поручитель відповідає по зобов'язаннях за вищезазначеним кредитним договором перед Кредитором в тому ж обсязі, що і Боржник (п.3.1. Договорів поруки).
При цьому умовами договорів поруки не передбачено солідарної відповідальності поручителів між собою.
Так, правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою, передбачають, що боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи оплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Тобто, зі змісту вказаної норми вбачається можливим встановлення поруки щодо виконання одного й того ж зобов'язання одночасно з боку декількох осіб. Однак, така порука виникає лише на підставі її спільного надання у формі укладення одного договору декількома поручителями (ч.3 ст.554 ЦК України). Лише у випадку укладення одного договору декількома поручителями (спільна порука) поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою.
Законом не заборонено укладення й кількох договорів поруки, як в даному випадку, на виконання того самого зобов'язання, але в цьому випадку ч.3 ст.554 ЦК України застосована бути не може. Поручителі не несуть у такому разі солідарної відповідальності між собою, оскільки не можна вважати поруку їхньою спільною.
Отже, стягуючи з боржника і двох поручителів в солідарному порядку суму заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в даному випадку ч.3 ст.554 ЦК України застосована бути не може і поручителі не несуть солідарної відповідальності, так як відсутня їх спільна порука, оскільки з поручителями ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були укладені окремі договори поруки, між ними не виникло солідарної відповідальності, а у кожного з поручителів виникла солідарна відповідальність тільки з боржником ОСОБА_2 .
З огляду на викладене, а також на те, що нормами закону (як і умовами договорів поруки) не допускається солідарної відповідальності поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України відсутні, отже, суди неправильно застосували норми цієї статті, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року, від 11.03.2015 року у справі №6-35цс15, від 24 червня 2015 року, від 30 вересня 2015 року (справа № 6-1348цс15), від 27 квітня 2016 року та від 01.03.2017 року у справі № 6-923цс16.
У доводах апеляційної скарги, ОСОБА_1 зазначає, що позивачем надано необґрунтований розрахунок, оскільки позивач намагається подвійно за листопад 2009 року стягнути з відповідачів пеню по несплаченим відсоткам.
Проте, перевіривши розрахунок заборгованості за кредитним договором №565 апеляційний суд не виявив будь-яких порушень з боку позивача при підрахунку суми заборгованості, нарахувань заборгованості по процентам за користування кредитом та пені за прострочення сплати кредиту.
Тому, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що позивач намагається подвійно за листопад 2009 року стягнути з відповідачів пеню по несплаченим відсоткам є неспроможними, оскільки нічим не підтверджені.
Безпідставними є і доводи апелянта щодо пропуску строку позовної давності.
Так, згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч.1, 2 ст. 258 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст. 261 ЦК України).
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч.1 ст. 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч.3 ст. 264 ЦК України).
Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст. 267 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 ЦК України).
В даному випадку, відповідач ОСОБА_2 отримала кредит 05.04.2007 року з кінцевим терміном повернення - 05.04.2010 року, а з позовом до суду Банк звернувся - 04.01.2010 року, тобто в межах строку позовної давності, тобто зазначений довід також не заслуговує на увагу суду.
Доводи апеляційної скарги щодо необхідності відмови у позові спростовуються наведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення в цій частині, як такого, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки, судом першої інстанції в частині солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором було допущено порушення норм матеріального права, то рішення суду в цій частині підлягає зміні .
Відповідно до ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
За таких обставин, постановлене при неправильному застосуванні норм матеріального права судове рішення, підлягає зміні в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в солідарному порядку.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, згідно ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача слід стягнути за подання позовної заяви 296,68 грн. державного мита та витрат на інформаційне - технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн., тобто по 138,90 гривень з кожного (416,68 : 3 = 138,90).
З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 13, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2011 року - змінити, виклавши резолютивну частину рішення в новій редакції:
Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Овідіопопольського відділення № 5990 ВАТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитом у розмірі 29677 (двадцять дев'ять тисяч шістсот сімдесят сім) гривень 85 копійок.
Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Овідіопопольського відділення № 5990 ВАТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитом у розмірі 29677 (двадцять дев'ять тисяч шістсот сімдесят сім) гривень 85 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в рівних часткахна користь ВАТ« Державний ощадний банк України» в особі філії Овідіопопольського відділення № 5990 ВАТ «Ощадбанк» судових витрат на загальну суму 416 (чотириста шістнадцять гривень), 68 копійок, тобто по 138 (сто тридцять вісім гривень) 90 копійок з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 05.06.2020 року.
Головуючий Т.В. Цюра
Судді: О.С. Комлева
С.О. Погорєлова