Справа № 464/2198/19 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/1486/19 Доповідач: ОСОБА_2
01 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарях ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 25 жовтня 2019 року, -
з участю прокурора ОСОБА_9 ,
потерпілого ОСОБА_10 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 , -
встановила:
цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Жирова, Жидачівського району, Львівської області, жителя АДРЕСА_1 ,
засуджено за ч.1 ст. 121 КК України до п'яти років шести місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 постановлено рахувати з часу взяття під варту, тобто з 16 квітня 2019 року.
Вирішено питання з речовими доказами.
Запобіжний захід ОСОБА_7 до вступу вироку в законну силу залишено без змін.
Згідно вироку суду, ОСОБА_7 14 квітня 2019 року близько 21:30 год., знаходячись в приміщенні житлової кімнати будинку АДРЕСА_1 , за місцем свого проживання, під час побутового конфлікту із потерпілим ОСОБА_10 , тримаючи у правій руці колюче-ріжучий предмет - ніж, переслідуючи мету, направлену на умисне заподіяння потерпілому ОСОБА_10 тяжкого тілесного ушкодження, розуміючи протиправний характер своїх дій та бажаючи завдати останньому шкоди здоров'ю, умисно наніс ним потерпілому ОСОБА_10 один удар в ділянку живота зліва, спричинивши останньому проникаюче поранення черевної порожнини з пошкодженням ІІІ сегменту печінки, що відноситься до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент його заподіяння.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 покликається на те, що вирок суду постановлений з порушеннями норм процесуального права, а тому підлягає безумовному скасуванню.
Зазначає, що встановлені судом першої інстанції обставини не свідчать про доведеність вини ОСОБА_7 у інкримінованому злочині за ч.1 ст. 121 КК України, а тому, на його думку, не може бути застосовано і призначене покарання.
Вважає, що недотримання законодавства та юридичної практики, призвели до несправедливого засудження особи.
Звертає увагу на те, що показання ОСОБА_7 дані в судовому засіданні суду першої інстанції узгоджуються з дослідженими за клопотанням сторони обвинувачення письмовими доказами та допитами свідків сторони обвинувачення, згідно з якими, жодним чином в ході судового розгляду не було встановлено, що ОСОБА_7 вчинив умисне спричинення тяжкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_10 .
Акцентує, що жоден з письмових доказів прямо не свідчить про те, що інкриміноване діяння вчинено саме ОСОБА_7 , а не іншою особою. Зокрема, висновок судово-медичної експертизи №338 від 28.05.2019 не може бути визнаним допустимим доказом внаслідок недотримання вимог Наказу Міністерства охорони здоров'я № 6 від 17.01.1995, оскільки до висновку не додано спеціальних бланків-таблиць з відповідним пояснювальним текстом до кожної ілюстрації, а також відсутні фотографії, на яких відображено тілесні ушкодження.
Наголошує, що жоден із допитаних свідків не ствердив, що безпосередньо бачив, як ОСОБА_7 наносив потерпілому ОСОБА_10 тілесне ушкодження. Не бачила цього також і свідок ОСОБА_11 , яка, як було стверджено в ході судового допиту, перебувала в кімнаті поруч з ОСОБА_7 під час конфлікту з потерпілим ОСОБА_10 . Та й сам потерпілий ОСОБА_10 не бачив, щоб ОСОБА_7 спричиняв йому дане поранення.
Крім цього зазначає, що на оглянутому в ході судовому розгляду одязі потерпілого відсутня кров, незважаючи на те, що свідки ствердили в ході судового розгляду, що при отриманні поранення, кров лилася з рани потерпілого на одяг та підлогу крізь пальці ОСОБА_10 , який рукою зажимав рану. Ушкоджень на одязі від дії колюче-ріжучого предмету також не було встановлено.
Покликається на те, що всі сумніви, які не спростовані у оскаржуваному вироку, всупереч вимог Конституції України та КПК України, суд першої інстанції трактував не на користь обвинуваченого, а на доведеність його винуватості, що є неприпустимим.
Просить скасувати вирок Сихівського районного суду м. Львова від 25 жовтня 2019 року відносно ОСОБА_7 за ч.1 ст. 121 КК України, закрити кримінальне провадження на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України та звільнити останнього з-під варти в залі суду.
Окрім цього, просить перерахувати ОСОБА_7 строк попереднього ув'язнення в цій справі, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, починаючи з 16 квітня 2019 року по день проголошення ухвали Львівським апеляційним судом за результатами розгляду даної апеляційної скарги, у відповідності до Закону № 838V/ІІІ від 26.11.2015.
Заслухавши суддю-доповідача, виступ захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 та пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 про підтримання апеляційної скарги, пояснення потерпілого ОСОБА_10 та думку прокурора про її заперечення і залишення вироку суду без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
За правилами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, за яке його засуджено, за обставин, встановлених місцевим судом і викладених у вироку, обґрунтований наявними в матеріалах провадження доказами, логічно пов'язаними між собою, дослідженими й перевіреними в судовому засіданні, яким дана у відповідності до вимог ст. 94 КПК України об'єктивна оцінка і правильно покладеними місцевим судом в основу обвинувального вироку.
Зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_10 про те, що ввечері 14 квітня 2019 року в ході чергового словесного конфлікту між ним та співмешканцем його тещі ОСОБА_12 - ОСОБА_7 , останній завдав йому удару в живіт зліва предметом схожим на ніж, який був у ОСОБА_7 в руці. Внаслідок цього, він відчув різкий біль і побачив кровотечу. Перейшовши з допомогою ОСОБА_13 із кімнати в кухню, де були його дружина - ОСОБА_14 разом із іншими їх друзями ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які прийшли в гості, повідомив їм, що ОСОБА_7 завдав йому тілесні ушкодження. В подальшому його стан здоров'я погіршився і ОСОБА_13 разом із ОСОБА_15 та ОСОБА_16 повезли його до 8-ої лікарні, де надали медичну допомогу.
Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні повідомив, що 14 квітня 2019 року перебував у гостях у свого товариша ОСОБА_10 .. Разом із ним були також його знайомі - ОСОБА_13 , ОСОБА_16 та дружина ОСОБА_10 - ОСОБА_14 . Близько 21:00 год. він разом із ОСОБА_16 та ОСОБА_13 на його автомобілі поїхали в магазин, а коли повернулись, то на коридор до них вийшла ОСОБА_14 і попросила ОСОБА_13 забрати її чоловіка із кімнати, яку займала матір із співмешканцем. Через декілька секунд ОСОБА_13 вивів ОСОБА_10 , який тримався за живіт, із якого текла кров. Він допоміг ОСОБА_13 завести ОСОБА_10 на кухню, де останній повідомив, що співмешканець його тещі - ОСОБА_7 чимось завдав йому удару в живіт та поранив його. В подальшому, від втрати крові ОСОБА_10 погіршало і він разом із ОСОБА_13 та ОСОБА_16 відвезли ОСОБА_10 у 8-му міську клінічну лікарню м. Львова, де останнього прооперували. ОСОБА_14 , її мати ОСОБА_17 , та ОСОБА_7 залишилися вдома. Крім цього повідомив, що за весь час перебування в гостях, ОСОБА_7 із своєї кімнати не виходив та з ними не спілкувався, також йому було відомо, що у нього із ОСОБА_10 склалися неприязні відносини з приводу спільного проживання та ведення господарства.
Аналогічні показання дали допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_16 , зокрема, остання охарактеризувала взаємовідносини, які склалися між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 як неприязні.
Показаннями свідка ОСОБА_12 - співмешканки ОСОБА_7 , яка не була очевидцем обставин заподіяння 14 квітня 2019 року ОСОБА_10 тілесного ушкодження, однак зазначила, що останній часто конфліктував із ОСОБА_7 і в цей день до них в кімнату зайшов ОСОБА_10 . Вона лежала на дивані, дивилась телевізор, а ОСОБА_7 сидів на дивані, а перед ним на столі був відкритий ноутбук, на якому лежав ніж. В подальшому, ході чергового конфлікту між співмешканцем і зятем почула, як ОСОБА_7 вигукнув «на», а після цього ОСОБА_10 зойкнув і почав стогнати. Повернувшись в сторону ОСОБА_10 побачила, що він тримався за живіт і з лівої сторони текла кров. Після цього до кімнати ввійшов ОСОБА_13 та допоміг вийти на кухню ОСОБА_18 . ОСОБА_7 сказав їй мовчати, але не уточнив з приводу чого саме. Далі ОСОБА_13 разом із ОСОБА_15 та ОСОБА_16 повезли ОСОБА_10 до лікарні. В будинку залишилися вона, її донька ОСОБА_14 та ОСОБА_7 .
Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні повідомила, що 14 квітня 2019 року перебувала вдома і у них з чоловіком ОСОБА_10 в гостях були ОСОБА_15 , ОСОБА_13 та ОСОБА_16 . Чула сварку між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 . В подальшому, ОСОБА_13 забрав її чоловіка із кімнати де перебувала матір - ОСОБА_12 із співмешканцем ОСОБА_7 . Чоловік тримався за живіт, з якого текла кров. ОСОБА_13 разом із ОСОБА_15 та ОСОБА_16 повезли ОСОБА_10 до лікарні. ОСОБА_7 викликав поліцію та повідомив поліцейським, що ОСОБА_10 сам собі заподіяв тілесні ушкодження.
Поясненнями свідка ОСОБА_19 - інспектора патрульної поліції про те, що 14 квітня 2019 о 21:37 год. разом із лейтенантом поліції ОСОБА_20 прибули на виклик про ножове поранення особи за адресою: АДРЕСА_2 . На місці події потерпілого не виявили, його дружина повідомила, що друзі повезли його у лікарню через поранення живота. Присутній у квартирі ОСОБА_7 розповів, що в ході виниклого між ним та ОСОБА_10 конфлікту, останній сам себе поранив. Жодних видимих ушкоджень на ОСОБА_7 не було. Інші присутні не могли пояснити як виникло поранення у потерпілого, однак повідомили, що витерли всю кров, яка була на підлозі у кімнаті і на кухні. На місце події було викликано слідчо-оперативну групу.
Аналогічними показаннями свідка ОСОБА_20 - інспектора патрульної поліції.
Крім цього, вина обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненому підтверджується проаналізованими місцевим судом письмовими доказами: протоколом огляду місця події від 15 квітня 2019 року; висновками судово-медичних експертиз №338 від 28 травня 2019 року та №463 від 10 червня 2019 року; висновками імунологічних експертиз №581 та №582 від 23 травня 2019 року, №570 від 24 травня 2014 року, №571 від 07 червня 2019 року; висновком експертизи №78/2019-мк від 30 травня 2019 року; даними протоколу слідчого експерименту від 23 травня 2019 року та дослідженим відеозаписом; дослідженими під судового розгляду речовими доказами (одягом обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_10 та вилученими під час огляду місця події ножами.
Показання потерпілого ОСОБА_10 та зазначених вище свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 послідовні, логічно пов'язані між собою, об'єктивно узгоджуються з висновками вищеперерахованих експертиз та іншими доказами, які були досліджені під час судового розгляду кримінального провадження, а відтак, на думку колегії суддів, правильно покладені місцевим судом в основу обвинувального вироку.
Будь-яких підстав не довіряти зазначеним вище і наведеним у вироку доказам, колегія суддів не вбачає, оскільки вони не викликають сумнівів у їх достовірності та допустимості і такі відповідають фактичним обставинам.
Отже, на думку колегії суддів, досудове розслідування та судовий розгляд були проведені належним чином з дотриманням вимог КПК України, докази по справі зібрані у законний спосіб. Надавши перевагу одним доказам перед іншими, суд мотивував у вироку свої висновки.
Таким чином, наведене в сукупності повністю спростовує доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого щодо непричетності ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого злочину, оскільки судом першої інстанції встановлено і з цим погоджується і колегія суддів, що останній здійснив завдав потерпілому ОСОБА_10 тілесне ушкодження, механізм утворення та локалізація якого, обґрунтовано підтверджені висновками вищезазначених судово-медичних експертиз.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно оцінив суперечливі показання обвинуваченого ОСОБА_7 про заперечення вини у вчиненні кримінального правопорушення, як форму захисту, спрямовану на уникнення від кримінальної відповідальності за скоєне.
Що стосується призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, то суд першої інстанції, реалізувавши принципи законності, справедливості та обґрунтованості, врахував конкретні обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу обвинуваченого, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання і визначив таке в межах санкції ч.1 ст. 121 КК України, яке, на думку колегії суддів, відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, є необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів.
Щодо покликання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 в апеляційній скарзі про зарахування ОСОБА_7 у строк покарання строку попереднього ув'язнення, згідно з вимогами ч.5 ст. 72 КК України, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про попереднє ув'язнення» попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
В п.106. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року зазначено, що якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув'язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII.
Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України (в редакції від 16 листопада 2015 року (закон 838 - VІІІ) зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження винної особи до позбавлення волі здійснюється з розрахунку 1 день попереднього ув'язнення за 2 дні позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, обвинувачений ОСОБА_7 інкримінований йому злочин вчинив 14 квітня 2019 року, а отже, на нього не поширюється дія положення ч.5 ст. 72 КК України (в редакції від 16 листопада 2015 року (закон 838 - VІІІ).
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого безпідставними та не вбачає підстав для скасування вироку суду.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Сихівського районного суду м. Львова від 25 жовтня 2019 року відносно ОСОБА_7 - без зміни.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4