Справа № 127/22596/19
Провадження № 22-ц/801/771/2020
Категорія: 3
Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В.
Доповідач:Медвецький С. К.
04 червня 2020 рокуСправа № 127/22596/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Медвецького С.К. (суддя-доповідач),
суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В.В.,
з участю секретаря судового засідання - Богацької О. М.,
учасники справи:
позивач - адвокат Мацюк Олександр Іванович в інтересах ОСОБА_1 ,
відповідач - Вінницька міська рада,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу № 127/22596/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду від 29 січня 2020 року, ухвалене у складі судді Антонюка В. В. у залі суду в 11.59 год., повне судове рішення складено 07 лютого 2020 року,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року адвокат Мацюк О.І. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницької міської ради (далі - Вінницька міськрада) про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю.
Позовна заява мотивована тим, що з 2008 року ОСОБА_1 почав проживати разом з ОСОБА_2 в належній останньому кооперативній квартирі АДРЕСА_1 та доглядав за ним.
Позивач стверджував, що він здійснював догляд за ОСОБА_2 , надавав йому допомогу у вирішення побутових проблем, лікуванні, оскільки останній за життя хворів. У свою чергу ОСОБА_2 дозволив позивачу проживати та зареєструватися у спірній квартирі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Спадкоємців після його смерті немає. Позивач за власні кошти здійснив його поховання та ніс витрати за ритуальні послуги.
З дня смерті ОСОБА_2 позивач проживає та продовжує проживати у спірній квартирі, тобто добросовісно та відкрито володіє цим майном більше десяти років. Утримує квартиру в належному стані, проводить поточний ремонт та сплачує комунальні послуги. А тому ОСОБА_1 вважає, що є добросовісним набувачем квартири та наявні всі підстави для визнання за ним права власності на квартиру за набувальною давністю.
Представник позивача просив визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду від 29 січня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про судовий збір.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Позивач вселився у квартиру з дозволу ОСОБА_2 , на момент вселення у квартиру позивач не міг не знати, що квартира належить до комунальної власності. Отже позивач обізнаний із тим, що майно перебуває у власності іншої особи, що виключає критерій добросовісності володіння цим майном та свідчить про безпідставність позовних вимог. Також суд першої інстанції звернув увагу на те, що позивач зареєстрований у спірній квартирі ІНФОРМАЦІЯ_1 , у день смерті ОСОБА_2 , по дорученню виданому на ім'я його батька - ОСОБА_3 , що виключає набуття права власності на це майно за набувальною давністю.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У березні 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 02 березня 2020 року для розгляду указаної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 березня 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, роз?яснено іншим учасникам справи право подати до апеляційного суду у письмовій формі відзив на апеляційну скаргу.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 27 березня 2020 року справу призначено до розгляду на 16 квітня 2020 року о 09:20 год. у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Розпорядженням керівника апарату Апеляційного суду Вінницької області від 15 квітня 2020 року № 146/2020 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв'язку із відпусткою судді Копаничук С. Г.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 15 квітня 2020 року для розгляду справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Денишенко Т. О., Оніщук В. В.
16 квітня 2020 року розгляд справи було відкладено через неможливість прибути в судове засідання адвоката Мацюка О. І. у зв'язку із введенням карантину на території України та обмежувальними заходами.
30 квітня 2020 року розгляд справи було відкладено через бажання позивача укласти угоду з іншим адвокатом.
14 травня 2020 розгляд справи відкладено у зв'язку з зайнятістю адвоката Мишковської Т. М. в іншому судовому процесі.
Розпорядженням керівника апарату Апеляційного суду Вінницької області від 04 червня 2020 року № 228/2020 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв'язку із відпусткою судді Денишенко Т. О.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 04 червня 2020 року для розгляду справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Копаничук С. Г., Оніщук В. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки показанням позивача та його представника щодо обставин добросовісного володіння квартирою, безперервним та відкритим проживанням в ній більше десяти років. На час вселення у спірну квартиру ОСОБА_1 знав, що ОСОБА_2 є квартиронаймачем, але йому не було достеменно відомо - хто є власником квартири. Пізніше йому стало відомо, що квартира є кооперативною і не належить до комунальної власності. Суд першої інстанції не надав належної оцінки письмовим доказам, а відтак безпідставно відхилив доводи позивача про те, що він добросовісно, відкрито, безперервно, більше ніж десять років, володіє спірною квартирою, користувачем якої був ОСОБА_2 . Це майно не виключено із цивільного обороту, відсутні інші особи, які претендують на нього, а також відсутній титул володіння квартирою та набуття права власності.
Відзив на апеляційну скаргу протягом встановленого судом строку не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що на підставі ордера № 3509/51 виданого виконавчим комітетом міської Ради депутатів трудящих міста Вінниці від 15 грудня 1977 року ОСОБА_2 надано право зайняти квартиру АДРЕСА_2 (а.с.14).
З довідки Комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» слідує, що станом на 25 грудня 2008 року в реєстрі прав власності на об'єкти нерухомого майна за ОСОБА_2 не зареєстровано (а.с.16).
Як слідує з довідки № 47047 від 21 вересня 2018 року про реєстрацію місця проживання, виданої департаментом адміністративних послуг Вінницької міської ради, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з 16 січня 2009 року по теперішній час (а.с.17).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (а.с.7).
Позиція суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Між сторонами виник спір щодо визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що «умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном».
Тлумачення статті 344 ЦК України свідчить, що для набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю необхідні такі умови: річ, що опинилася у володінні особи, є об'єктивно чужою; володілець суб'єктивно вважає майно своїм; володілець майна має бути добросовісним; володіння здійснювалось протягом усього строку відкрито; володіння майном продовжувалось безперервно.
При вирішенні спорів, пов'язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не ґрунтується на жодній правовій підставі володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18).
У постанові від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду визначив, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 не може вважатися таким, що набув у власність спірне житлове приміщення за набувальною давністю.
Так, у справі встановлено, що ОСОБА_1 , достовірно знаючи, що ОСОБА_2 є квартиронаймачем спірної квартири, проживав в ній, розумів, що він володіє чужою річчю та у нього немає правових підстав для набуття права власності на квартиру. За обставинами справи позивач також був обізнаним з тим, що набув право користування житлом за згодою особи, якій спірна квартира надана за ордером, як єдиною підставою зайняття квартири.
Факт відмови відповідача від права власності на належне йому нерухоме майно - спірну квартиру суд першої інстанції не встановив. Водночас у справі встановлено, що на квартиру претендує територіальна громада міста Вінниці.
Виходячи зі встановлених, на підставі належних та допустимих доказів, поданих сторонами, фактичних обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки передбачені законом правові підстави для визнання права власності на спірну квартиру за набувальною давністю відсутні.
Отже, зазначені обставини в сукупності унеможливлюють застосування до спірних відносин положень статті 344 ЦК України і визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне житлові приміщення.
Такі висновки суду є правильними, з ними погоджується й апеляційний суд, а тому відхиляє доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи заявника стосовно належного користування квартирою, а також оплати спожитих комунальних послуг не спростовують правильності оскаржуваного судового рішення, оскільки лише факт проживання позивача у спірній квартирі, утримання її в належному стані та здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю.
Заявник посилається на неврахування його необізнаності про те, що спірна квартира належить до комунальної власності. Проте указане не впливає на статус позивача як особи, яка за встановлених у справі обставин не може претендувати на визнання за ним права власності на спірну квартиру на підставі статті 344 ЦК України.
У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що спірна квартира має статус кооперативної. Позивач користується житлом як особа, яка доглядала за ОСОБА_2 , якому надавалося це житло, як квартиронаймачу, а тому такий статус квартири та підстави володіння нею позивачем унеможливлює визнання за ним права власності на квартиру на підставі статті 344 ЦК України.
Аргументи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення норм матеріального права, непогодження із встановленими судами обставинами справи та ухваленим рішенням, переоцінки доказів у справі та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції слід віднести за рахунок ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду від 29 січня 2020 року без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести за рахунок ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий С. К. Медвецький
Судді: С. Г. Копаничук
В. В. Оніщук