ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
03 червня 2020 року м. Київ № 826/5711/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
розглянувши в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження адміністративну справу
за позовомПублічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго»
доГоловного управління ДПС у Черкаській області,
Державної податкової служби України
провизнання протиправними та скасування вимоги №Ю-4869-17 від 15.01.2018 та рішення №7579/6/99-99-11-02-02-25 від 02.03.2018, -
Публічне акціонерне товариство «Черкасиобленерго» (далі - позивач, ПАТ «Черкасиобленерго») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - ГУ ДФС у Черкаській області), Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати вимогу ГУ ДФС у Черкаській області від 15.01.2018 №Ю-4869-17 про сплату боргу (недоїмки);
- визнати протиправним та скасувати рішення ДФС України №7579/6/99-99-11-02-02-25 від 02.03.2018 про результати розгляду скарги.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску (штрафу та пені) прийняті ГУ ДФС у Черкаській області після відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ «Черкасиобленерго» та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а відповідно до положень Закону України від 14.05.1992 №2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон №2343-XII) застосування пені та штрафних санкцій під час дії мораторію заборонено. У зв'язку із цим, на думку позивача, нарахування відповідачем пені та штрафних санкцій є протиправним, а отже вказана вимога та рішення про розгляд скарги є такими, що підлягають скасуванню.
Представник відповідаів проти позову заперечував мотивуючи свою позицію тим, що згідно з обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів на підставі поданої позивачем звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, загальна сума заборгованості платника станом на 31.12.2017 становить 383299,63 грн, на підставі цих даних ГУ ДФС у Черкаській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ю-4869-17 від 15.01.2018 у відповідності до вимог чинного законодавства. Також, представник відповідачів зазначив, що з порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах, а отже дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), в тому числі і штрафних санкцій, нарахованих на підставі положень Податкового кодексу України.
Крім заперечень по суті позову представником відповідачів у відзиві на позовну заяву викладено клопотання про закриття провадження у справі в частині вимог до ДФС України, яке мотивоване тим, що рішення за результатами розгляду скарги не створює для платника правових наслідків.
Позивачем 12.11.2018 подано клопотання про врахування судом під час розгляду справи по суті правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 11.09.2018 у адміністративній справі №823/2240/17 за позовом ПАТ «Черкасиобленерго» до ГУ ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення №0017921300 від 22.09.2017, правовідносини в якій, на переконання позивача, подібні з правовідносинами, стосовно прав і обов'язків сторін в яких виник спір у справі, що розглядається.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2018 відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Від представника позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №826/3106/18, яке мотивоване тим, що предметом вказаної судової справи є визнання протиправним та скасування рішення податкового органу, тобто у вказаній справі розглядаються подібні правовідносини зі справою №826/5711/18.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.03.2020 в задоволені клопотання представника ПАТ «Черкасиобленерго» про зупинення провадження в справі - відмовлено.
Оскільки на день розгляду справи набули чинності зміни відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України», а також враховуючи те, що Головне управління ДФС у Черкаській області перебуває в стані припинення (запис від 02.08.2019) у зв'язку з реорганізацією податкового органу на підставі Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №682-р «Питання Державної податкової служби», суд, з урахуванням змісту позовних вимог та доводів, наведених на їх обґрунтування, дійшов висновку про необхідність здійснення на підставі статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України заміни первинного відповідача - Державної фіскальної служби України на її процесуального правонаступника - Державну податкову службу України (код ЄДРПОУ 43005393, адреса: 04053, м. Київ, Львівська пл., 8) та Головне управління ДФС у Черкаській області на його процесуального правонаступника - Головне управління ДПС у Черкаській області (код ЄДРПОУ - 43142920, адреса: 18002, Черкаська обл., місто Черкаси, вулиця Хрещатик, будинок 235).
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені такі обставини.
На підставі облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів на підставі поданої позивачем звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, загальна сума заборгованості платника станом на 31.12.2017 становить 383299,63 грн.
На підставі цих даних ГУ ДФС у Черкаській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ю-4869-17 від 15.01.2018 на суму 383299,63 грн, у тому числі недоїмка у розмірі 177232,89 грн, штраф у розмірі 167037,11 грн та пеня у розмірі 39029,63 грн.
Не погоджуючись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) 01.02.2018 позивач оскаржив її в адміністративному порядку до ДФС України.
02.03.2018 ДФС України своїм рішенням №7579/6/99-99-11-02-02-25 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.01.2018 №Ю-4869-17 залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
Аналізуючи доводи позивача та заперечення відповідача, з урахуванням наданих ними доказів, суд бере до уваги наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно абзацу першого пункту 1 частини першої статті 7 вказаного Закону, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Абзацом першим частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
За приписами пункту 1 частини десятої статті 9 Закону №2464-VI, днем сплати єдиного внеску у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів вважається - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.
Згідно з частинами другою-третьою та десятою статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
За приписами пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції, зокрема, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція №449).
Згідно з пунктом 1 Розділу VII вказаної Інструкції, за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Розділу VII Інструкції №449, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
При цьому, складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції.
Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів та кількості випадків сплати за вказані періоди.
За приписами абзаців 1, 2 пункту 5 Розділу VII Інструкції №449, на суму недоїмки платнику єдиного внеску нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка на суму фактично сплаченої недоїмки за кожний день прострочення платежу.
Нарахування пені починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.
Згідно з обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів на підставі поданої позивачем звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, загальна сума заборгованості платника станом на 31.12.2017 становить 383299,63 грн.
Позивач у позовній заяві вказує наступні обґрунтування (тези): Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) було прийнято ряд постанов від 28.02.2017 №255, від 30.03.2017 №430, від 27.04.2017 №606, від 19.10.2017 №1270, від 07.11.2017 №1361, згідно яких встановлені та застосовані додаткові щодобові відрахування (утримання) коштів в сумі більш ніж сорок мільйонів гривень з поточного рахунку ПАТ «Черкасиобленерго» на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії (ДП «Енергоринок»); дані відрахування не дозволяли позивачу акумулювати кошти для виплати заробітної плати своїм працівникам; НКРЕКП, протиправно встановлюючи суми додаткових щодобових відрахувань при нормативі відрахувань коштів на поточні рахунки позивача, свідомо не виконувала обов'язок по забезпеченню додержання прав і законних інтересів працівників ПАТ «Черкасиобленерго», пов'язаних із виплатою/отримання заробітної плати; частиною шостою статті 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості; застосування вищевказаних постанов НКРЕКП щодо додаткових щодобових відрахувань призвело до виникнення заборгованості з виплати заробітної плати працівникам у січні 2018 року, що потягло за собою затримку у сплаті позивачем єдиного соціального внеску за цей же період та відповідно притягнення позивача до відповідальності за несвоєчасну сплату соціального внеску; НКРЕКП, як суб'єкт владних повноважень, приймаючи подібні постанови діяла всупереч нормам чинного законодавства та обмежувала джерела для виплати позивачем заробітної плати своїм працівникам.
Доводи позивача про необхідність застосування норм законодавства про банкрутство, зокрема Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції до 19.01.2013 суд вважає необґрунтованими, з огляду на таке.
Судом встановлено, що ухвалою господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 у справі № 01/1494 порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ «Черкасиобленерго», одночасно із прийняттям якої введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
19.01.2013 набрав чинності Закон №4212-VI, яким Закон №2343-ХІІ викладено в новій редакції. Пунктом 1-1 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4212-VI (цим пунктом розділ Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4212-VI доповнено згідно із Законом від 02.10.2012 №5405-VI) встановлено, що його положення застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
Такий зміст пункту 1-1, однак, не означає, що він поширює дію тільки на справи, які розглядаються господарськими судами. Інше суперечило б суті закону як нормативно-правового акта, який обов'язковий для всіх учасників суспільних відносин, поведінку кого він регулює, а також для всіх суб'єктів правозастосування. З урахуванням зазначеного, суд дійшли висновку, що спірні правовідносини регулюються нормами Закону №2343-ХІІ в редакції, чинній до 19.01.2013, оскільки провадження у справі про визнання ПАТ «Черкасиобленерго» банкрутом порушено 14.05.2004.
Питання щодо запровадження мораторію та його правового режиму в Законі № 2343-ХІІ в редакції, чинній до 19.01.2013, регулювалися нормами статей 1 і 12. Так, згідно з абзацом двадцять четвертим статті 1 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 12 цього ж Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Не змінилося правове регулювання правового режиму мораторію на задоволення вимог кредиторів Законом № 2343-ХІІ в редакції Закону № 4212-VI, чинній з 19.01.2013.
Згідно з положеннями частин першої, другої статті 19 Закону № 2343-ХІІ (в редакції Закону №4212-VI) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Абзацами третім, четвертим частини третьої цієї статті встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.
Окремо в частині п'ятій цієї статті міститься застереження, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів.
Системний і порівняльний аналіз наведених норм свідчить, що правове регулювання застосування до боржника, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом, штрафних (фінансових) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) під час мораторію на задоволення вимог кредиторів із набранням чинності Законом №4212-VI не змінилося, а встановлена цими правовими нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, який співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника).
Підтвердженням цього є законодавче визначення поняття мораторію, яке включає в себе:
1) зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство зобов'язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію;
2) припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань. До таких заходів відносяться неустойка (штраф, пеня), інші штрафні (фінансові) санкції, стосовно нарахування (застосування) яких і встановлено заборону.
Таке тлумачення норм, якими встановлено правий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів, відповідає суті мораторію: він вводиться господарським судом одночасно із порушенням справи про банкрутство, а відтак стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом.
Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли (термін виконання яких настав) після введення мораторію, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Підставою для припинення нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших видів санкцій за всіма видами заборгованості боржника є прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, що визначено нормою абзацу п'ятого частини першої статті 38 Закону №2343-ХІІ в редакції Закону №4212-VI (абзац четвертий частини першої статті 23 Закону №2343-ХІІ, чинній до 19.01.2013).
Про послідовність та незмінність позиції законодавця в регулюванні питання відповідальності боржника, який перебуває в судовій процедурі банкрутства, свідчать і норми статей 41, 59 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 №2597-VIII, з набранням чинності яким з 21.10.2019 втратив чинність Закон №2343-ХІІ, які за змістом аналогічні нормам статей 19, 38 Закону №2343-ХІІ.
Отже, встановлена нормою абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону №2343-ХІІ (в редакції, чинній до 19.01.2013) заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов'язання (зобов'язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов'язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов'язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Такий правовий висновок сформульовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23.10.2019 у справі №2340/4157/18 за позовом ПАТ «Черкасиобленерго» до ГУ ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення від 07.08.2018 №0096781309.
У цій постанові судова палата відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.09.2018 (справа №823/2240/17) та від 14.05.2019 (справа №2340/4250/18), у зв'язку з чим суд не приймає до уваги доводи позивача з посиланням на постанову Верховного Суду від 11.09.2018.
Також у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №2340/4157/18 зазначено, що так само норма абзацу четвертого частини четвертої статті 12 Закону №2343-ХІІ (в редакції, чинній до 19.01.2013) була застосована Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України до подібних правовідносин, зокрема в постанові від 02.12.2014 у справі №21-543а14 за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» до управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі Дніпропетровської області про скасування рішення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 за заявою Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод» до Державного підприємства «Завод ім. В. О. Малишева» про визнання банкрутом щодо застосування норм абзацу двадцять четвертого статті 1, частини четвертої статті 12 Закону №2343-XII (в редакції, чинній до 19.01.2013) не відступила від цієї правової позиції, вказавши, що мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.
Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі №920/1093/17 та від 18.06.2019 у справі №812/1044/16. Таке правозастосування відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах від 04.07.2011, 07.05.2012, 11.06.2012, 01.10.2012, 26.05.2013 (справи №№ 21-144а11, 21-289а11, 21-179а12, 21-298а12, 21-34а13 відповідно).
З урахуванням наведеного, недоречними є посилання позивача на постанови Верховного Суду України від 12.03.2013 у справі №3-71гс13 та від 01.10.2013 у справі №3-27гс13.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду у постановах від 18.11.2019 у справі №2340/4224/18, від 05.12.2019 у справі №2340/4909/18, від 10.12.2019 у справі №2340/4387/18, від 12.12.2019 у справі №580/251/19.
Отже, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про правомірність вимоги №Ю-4869-17 від 15.01.2018 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
З приводу правомірності прийняття рішення ДФС України №7579/6/99-99-11-02-02-25 від 02.03.2018 про результати розгляду первинної скарги, суд зазначає таке.
Відповідно до приписів пунктів 56.1, 56.2 та 56.10 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що законодавцем чітко закріплено право платника податків на оскарження рішення податкового органу, прийнятого за результатами розгляду його скарги до суду. Аналогічний припис про можливість оскарження в судовому порядку міститься і в тексті рішення про результат розгляду скарги.
Проте суд звертає увагу, що конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості.
Вказаний принцип також був закріплений в частині 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Водночас згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діє на час розгляду справи) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).
Платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.
Тобто, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Так, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорювані рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Зі змісту оскаржуваного рішення ДФС України вбачається, що вимогу ГУ ДФС у Черкаській області №Ю-4869-17 від 15.01.2018 про сплату боргу (недоїмки) залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
Згідно позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 по справі №826/3662/16 (адміністративне провадження №К/9901/57675/18) таке рішення саме по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду у постановах від 24.06.2019 у справі №826/11001/15, від 27.04.2020 у справі №360/1050/19, від 03.04.2020 у справі №826/4114/18.
Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення ДФС України №7579/6/99-99-11-02-02-25 від 02.03.2018 про результати розгляду скарги.
З огляду на викладене в сукупності, за висновком суду позов ПАТ «Черкасиобленерго» задоволенню не підлягає
Оскільки, за наслідками розгляду справи по суті суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача, в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, понесені позивачем судові витрати стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень не підлягають.
Керуючись статтями 2, 5-11, 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволені позову Публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Суддя: Н.А. Добрівська