ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 червня 2020 року м. Київ №640/11834/19
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до ГУ ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових
повідомлень-рішень, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просить суд:
- визнати дії протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.03.2019 року №0016944202, №0016954202, №0016964202 та №0016974202;
- визнати дії протиправними та скасувати рішення про опис майна у податкову заставу №118190-17 від 16.04.2019.
Ухвалою суду від 05 липня 2019 року позовну заяву залишено без руху, надано час позивачу для усунення недоліків.
Позивач, скориставшись своїм правом, усунув недоліки в час, наданий судом, шляхом надання квитанцій про сплату судового збору.
Ухвалою суду від 05.08.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення контролюючим органом прийняті безпідставно з огляду на те, що позивач не отримав додаткове благо у вигляді суми боргу, анульованого (прощеного) ТОВ «ОТП Факторінг Україна».
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та зазначив, що в порушення норм п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України позивачем не включено до оподаткованого доходу за 2017 рік суму боргу прощена (анульована) ТОВ «ОТП Факторінг Україна».
Позивачем було надано суду відповідь на відзив, в якій позивач заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, підтримав свої позовні вимоги та просив задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого доходу у вигляді додаткового блага платника податків фізичної особи ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) за період з 01.01.2017р. по 31.12.2017р.
За наслідками перевірки було складено Акт від 13.02.2019р. №288/26-15-42-02-30/ НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки), яким встановлено наступні порушення:
- п.179.1 ст. 179 Розділу IV Кодексу з урахуванням вимог п.п.49.18.4 п.49.18 ст.49 Кодексу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2017 р. до ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві не подано;
- п.п. «а» п. 176.1 ст.176, п.44.1, п.44.3 ст.44 Кодексу, не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;
- п.п. 168.2.1 п.168.2 ст. 168 з урахуванням вимог п.п. «д» п.п. 164.2.17 п.164.2 ст. 164 Кодексу, не задекларовано річний оподатковуваний дохід за 2017 рік у сумі 651 473,53 грн., та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 117 265,24 грн.;
- п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних Положень Кодексу, не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету військовий збір за 2017 рік у сумі 9 772,10 грн.
13 березня 2019 року ГУ ДФС у м. Києві прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
№ 0016974202, яким згідно з п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України за порушення встановлені п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 з урахуванням вимог п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 146581,55 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями - 117265,24 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 29316,31 грн.;
№ 0016964202, яким згідно з п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України за порушення встановлені п.п. «а» п. 176.1 п.176, п. 44.1, п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 510, 00 грн.;
№0012954202, яким згідно з п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України за порушення встановлені п. 179.1 ст. 179 розділу IV Податкового кодексу України, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 170, 00 грн.;
№ 0016944202, яким згідно з п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України за порушення встановлені п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних Положень Податкового кодексу України, яким збільшено суму грошового за платежем військовий збір на загальну суму 12215,13 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями - 9772,10 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2 443,03 грн.
Не погоджуючись з вказаним вище податковими повідомленнями-рішеннями, позивач їх оскаржив до суду.
Вирішуючи спір, суд виходить з такого.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.
Відповідно до п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до п.п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 цього Кодексу податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.
Згідно положень п.п. «а» п. 176.1 ст. 176 Кодексу платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.
Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Статтею 44 Податкового кодексу України визначені вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності.
Так, п. 44.1 статті 44 встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.
Відповідно до п. 44.3 цієї статті платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету встановлений ст. 168 Податкового кодексу України.
Відповідно до п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Кодексу платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов'язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.
Суд зазначає, що відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст.605 Цивільного кодексу України, припинення зобов'язання прощенням боргу, зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Підпунктом 14.1.56 пункту 14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що доходи - це загальна сума доходу платника податків від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, та за її межами.
Підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Відповідно до п.п.«д» п.п.164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України (редакція чинна на момент виникнення правовідносин) до загального місячного (річного) доходу платника податків включається, зокрема, дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, а у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.
З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язок щодо самостійної сплати податку на доходи фізичних осіб внаслідок анулювання кредитором суми боргу виникає у платника податків за наявності таких умов: отримання платником податку доходу у вигляді суми боргу такого платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням; надіслання (вручення) платнику податку кредитором повідомлення про анулювання боргу або укладення з платником відповідного договору; включення кредитором суми анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь платника податку, за підсумками звітного періоду.
Відповідно до п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 167.5 цієї статті), у тому числі, а не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат та винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри. У разі якщо сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів, зазначених абзаці першому цього пункту перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 20 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою визначеною в абзаці першому цього пункту.
Згідно з відомостями ЦБД ДРФО ДФС України в період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року платник податків-фізична особа ОСОБА_1 отримав доходи у загальній сумі 664 858,63 грн за ознакою доходу 126.
Платник податків -фізична особа ОСОБА_1 в 2017 році відповідно даних ЦБД ДРФО ДФС України мав взаємовідносини з ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
ТОВ «ОТП Факторинг Україна» дотримуючи порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, подано податковий розрахунок за формою 1-ДФ за ІІІ квартал 2017 року, в якому відображено нарахований та виплачений дохід у вигляді анулювання (прощення) боргу з ознакою доходу -126 ОСОБА_1 у розмірі 664 858,63 грн.
Листом від 16.10.2018 року №8467 про надання інформації щодо нарахованого доходу у вигляді анулювання (прощення) боргу як додаткове благо підтверджено суму анульованого боргу у розмірі 664 858,63 грн, що складається з заборгованості за кредитним договором у сумі 651 473,53 грн та пені у розмірі 13 385,10 грн, а також надано копію Угоди про врегулювання боргу з Кредитним договором №МЛ-001/253/206 від 26.10.2006 року.
При цьому, як зазначено відповідачем та не заперечується позивачем, пунктом 3.4 угоди передбачено, що останній повідомлений про необхідність відображення суми прощеного боргу у річній податковій декларації.
Таким чином, позивач належним чином повідомлений банком про суму анулювання (прощення) заборгованості та про свій обов'язок самостійно сплатити податок на доходи з фізичних осіб з суми прощеної основної заборгованості за кредитом, із відображенням такого доходу у річній податковій декларації відповідно до вимог пп.164.2.17 п. 164.2 ст.164 ПК України.
Відповідно до підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності у сумі, що не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року; сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.
Отже, позивач отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) суми основного боргу за кредитом та був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, а тому був зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідних сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку щодо правомірності визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, обрахованого з суми прощеного (анульованого) кредитором основного боргу (кредиту).
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до пункту 49.1 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Підпунктом 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України визначено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.
Відповідно до пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
На підставі пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.
Пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України визначено, що ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.
Однак, не зважаючи на покладені на позивача зобов'язання, позивач податок на доходи фізичних осіб та військовий збір у встановлених розмірах не сплатила, декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік не подала. Наведене підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та не заперечувалось сторонами.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не було виконано покладений на нього податкові зобов'язання, а саме не задекларовано та не сплачено в повному обсязі ані ПДФО з отриманої суми доходу, ані військовий збір, що є правовою підставою для притягнення її до відповідальності у вигляді накладення штрафних (фінансових) санкцій за п. 123.1 ст. 123 ПК України та нарахування податковим органом належної до сплати суми податку та військового збору, що в даному випадку відповідає оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням та доданим до них розрахункам.
Отже, приймаючи податкові повідомлення-рішення від 13.03.2019 року №0016944202, №0016954202, №0016964202 та №0016974202 відповідач діяв на підставі, у спосіб та в межах повноважень, передбачених чинним законодавством, , а тому жодні підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.
Враховуючи відмову в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в частині визнання протиправними податкових повідомлень-рішень від 13.03.2019 року №0016944202, №0016954202, №0016964202 та №0016974202 , суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги в частині визнаня дії протиправними та скасуваня рішення про опис майна у податкову заставу №118190-17 від 16.04.2019, як похідної вимоги.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом не встановлено порушень вимог чинного законодавства суб'єктом владних повноважень.
З огляду на викладене, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог. У задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, понесені позивачем судові витрати поверненню не підлягають.
В частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частинами другою-четвертою цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом встановлено, що представництво інтересів ОСОБА_1 у справі здійснювалось адвокатом Шабельніковим А.І. на підставі ордеру від 24.06.2019 року №21241 та договору про надання адвокатських послуг №24/06 від 24.06.2019, що укладений між заявником та адвокатським адвокатом.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі 814/698/16.
Крім того, до суду необхідно надати і детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги разом із відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена, а також із доказами, які підтверджують здійснення відповідних витрат (у разі понесення таких).
При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.
Таким чином, судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу, повинні бути пов'язані тільки з розглядом конкретної адміністративної справи, що розглядається судом, і за надання правової допомоги за визначених законом обставин: у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.
Разом з тим, суд зазначає, що в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати калькуляцію погодинної вартості правової допомоги, яка має бути передбачена договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Калькуляція платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17.
Водночас, суд наголошує, що представником позивача на підтвердження понесення судових витрат не було надано суду актів виконаних або отриманих послуг, у зв'язку з чим, суд позбавлений можливості встановити які саме послуги в межах представництва інтересів позивача саме в даній адміністративній справі було надано представником позивача та встановити співмірність наданих послуг з витраченим часом, складністю справи та сумою, яку позивач просить стягнути з відповідача.
Крім того, дослідивши надані позивачем документи на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлено відсутність у рахунку, посилання на номери податкових повідомлень-рішень, які є предметом спору у справі №640/11834/19, або на номер адміністративної справи, в межах якої надавалася правнича допомога.
Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).
Суддя Н.Г. Вєкуа