ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 травня 2020 року м. Київ № 640/18384/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування при перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням надбавки за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 5%, надбавки особам, які працюють в умовах режимних обмежень у розмірі 15%, надбавки за особливо важливі завдання у розмірі 90%, надбавки за розвідувальну та контррозвідувальну діяльність у розмірі 22,5%, надбавки за спеціальні завдання чи державну охорону у розмірі 6,8%, премії у розмірі 10%, які він отримував до перерахунку пенсії, та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 , включаючи надбавку за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 5%, надбавку особам, які працюють в умовах режимних обмежень у розмірі 15%, надбавку за особливо важливі завдання у розмірі 90%, надбавку за розвідувальну та контррозвідувальну діяльність у розмірі 22,5%, надбавку за спеціальні завдання чи державну охорону у розмірі 6,8%, премію у розмірі 10%, починаючи з 01.01.2018 з урахуванням проведених раніше виплат, здійснивши виплату невідкладно та однією сумою (далі - вимога 1);
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 у 2018 році лише 50%, у 2019 році лише 75% суми підвищення пенсії та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплачувати 100% суми підвищення пенсії ОСОБА_1 , перерахованої згідно зі статтею 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», починаючи з 01.01.2018 з урахуванням проведених раніше виплат, здійснивши виплату невідкладно та однією сумою (далі - вимога 2);
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження її максимального розміру відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, починаючи з 01.01.2018 з урахуванням проведених раніше виплат, здійснивши виплату невідкладно та однією сумою (далі - вимога 3).
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає про протиправність непроведення перерахунку пенсійних виплат з урахуванням усіх складових грошового забезпечення, з яких була призначена пенсія, виплати йому у 2018 році лише 50%, у 2019 році лише 75% підвищення до пенсії та обмеження максимального розміру пенсії.
Позивач вважає бездіяльність та дії відповідача щодо неврахування при перерахунку пенсії усіх складових грошового забезпечення, з яких була призначена пенсія, невиплати йому пенсії з урахуванням 100 відсотків суми її підвищення та обмеження максимального розміру пенсії протиправними, а відновлення своїх порушених прав, свобод та інтересів поновленими лише шляхом зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії, включаючи вказані вище додаткові види грошового забезпечення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.10.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Вказаною ухвалою відповідачу надано термін протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі для надання відзиву на позовну заяву, який подається до суду разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що пенсія позивачу перерахована у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, виданої уповноваженим органом, виплата пенсії здійснюється в чіткій відповідності до вимог норм чинного законодавства України, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Також, відповідач заперечував щодо задоволення вимоги позивача про стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн.
28.04.2020, представником позивача було надано, через канцелярію суду, додаткові письмові пояснення до адміністративного позову, в яких представник позивача наполягає на задоволенні, зокрема позовної вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо виплати позивачу у 2018 році лише 50%, у 2019 році лише 75% суми підвищення пенсії та зобов'язання відповідача виплачувати 100% суми підвищення пенсії позивачу, починаючи саме з 01.01.2018, а не як по зразковій справі, з 05.03.2019.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З матеріалів справи вбачається, що позивачу призначено пенсію з 10.07.1999, з урахуванням наступного грошового забезпечення:
- посадовий оклад - 1 800,00 грн.;
- оклад за військовим званням - 135,00 грн.;
- процентна надбавка за вислугу років (40%) - 774,00 грн.;
- надбавка особам, які працюють в умовах режимних обмежень (15%) - 270,00 грн.;
- надбавка за особливо важливі завдання (90%) - 2 438,10 грн.;
- надбавка за розвідувальну та контррозвідувальну діяльність (22,5%) - 405,00 грн.;
- надбавка за спеціальні завдання чи державну охорону (6,8%) - 122,40 грн.;
- премія (10%) - 180,00 грн.
Основний розмір пенсії: 6 214,50 грн.
В квітні 2018 року відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.01.2018 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» та довідки, виданої уповноваженим органом, якою визначено наступні складові грошового забезпечення для перерахунку пенсії:
- посадовий оклад - 9020,00 грн.;
- оклад за військовим званням - 1 480,00 грн.;
- процентна надбавка за вислугу років (50%) - 5 250,00 грн.
Всього - 15 750,00 грн.
Також, судом встановлено, що в пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», Уряд постановив: «Виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 1 січня 2018 р. у таких розмірах:
з 1 січня 2018 р. - 50 відсотків;
з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. - 75 відсотків;
з 1 січня 2020 р. - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.
Відповідач, на виконання вимог зазначеної вище постанови, з 01 січня 2018 року виплачував позивачу 50% від суми підвищення, а з 01 січня 2019 року - 75%.
Також, судом встановлено, що Законом України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01.01.2016, було доповнено частину п'яту статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (зі змінами, внесеними згідно з Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України») наступним положенням: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».
Згідно з пунктом 2 розділу II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.
А оскільки пенсія позивачу призначена з 10.07.1999, обмеження максимального розміру пенсії, що внесені Законом України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», на думку позивача не можуть бути застосовані до нього.
Позивач двічі, а саме 25.01.2019 та 19.06.2019 звертався із заявами до відповідача про неправомірне неврахування при перерахунку його пенсії усіх складових грошового забезпечення, з яких була призначена пенсія, невиплату йому пенсії з урахуванням 100 відсотків суми її підвищення та обмеження максимального розміру пенсії та просив при нарахуванні пенсії не порушувати його права на належний рівень грошового забезпечення.
У відповідь на звернення позивача, відповідач своїми листами від 12.02.2019 № 28667/02/П-1229 та від 04.07.2019 № 145925/03 повідомив позивача про дотримання ним при обчисленні та нарахуванні пенсії позивачу норм чинного законодавства.
Вважаючи такі дії та бездіяльність відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до частини 4 статті 63 Закону № 2262-XII усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 (далі - Порядок № 45).
Згідно із пунктом 1 Порядку № 45 перерахунок раніше призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон) пенсій проводиться у разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом (далі - особи), або у зв'язку із введенням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.
Таким чином, підставою для проведення перерахунку пенсії є фактична зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, проведена на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, наділеного правом установлювати чи змінювати види грошового забезпечення військовослужбовців.
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 (далі - Постанова № 704), якою збільшив розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 10 постанови КМУ від 30.08.2017 № 704 ця постанова набирає чинності з 1 січня 2018 року.
Отже, з набранням чинності Постановою від 30.08.2017 № 704, якою змінені (збільшені) розміри грошового забезпечення військовослужбовців, у позивача виникли підстави для перерахунку пенсії.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» № 103 (далі - Постанова № 103), відповідно до пункту 1 якої постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон) до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відповідно до пункту 24 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.02.2007 за № 135/13402, про виникнення підстав для проведення перерахунку пенсій згідно зі статтею 63 Закону (№ 2262-ХІІ) уповноважені структурні підрозділи зобов'язані у п'ятиденний строк після прийняття відповідного нормативно-правового акта, на підставі якого змінюється хоча б один з видів грошового забезпечення для відповідних категорій осіб, або у зв'язку з уведенням для зазначених категорій військовослужбовців нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, повідомити про це орган, що призначає пенсії. Органи, що призначають пенсії, протягом п'яти робочих днів після надходження такого повідомлення подають до відповідних уповноважених структурних підрозділів списки осіб, яким необхідно провести перерахунок пенсії (додаток 5). Після одержання списків осіб уповноважені структурні підрозділи зазначають у них зміни розмірів грошового забезпечення для перерахунку раніше призначених пенсій і в п'ятиденний строк після надходження передають їх до відповідних органів, що призначають пенсії.
Тотожні за містом положення щодо процедури перерахунку раніше призначених пенсій військовослужбовців у разі зміни розміру їх грошового забезпечення містяться й у пунктах 2, 3 Порядку №45.
Відповідно до пункту 5 Порядку № 45 для перерахунку пенсій грошове забезпечення враховується у розмірі, встановленому за відповідною посадою (посадами), в межах визначеної законодавством максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з урахуванням таких його видів:
- посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років - у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України або керівником державного органу у межах його повноважень на момент виникнення права на перерахунок за відповідною посадою та військовим (спеціальним) званням;
- надбавки за знання та використання в роботі іноземної мови, почесне звання «заслужений» чи «народний», службу в умовах режимних обмежень, спортивні звання, доплата за науковий ступінь кандидата або доктора наук та вчене звання - у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України на момент виникнення права на перерахунок, якщо вони були фактично встановлені особі;
- щомісячні надбавки, доплати та підвищення, конкретні розміри яких за відповідними посадами (категоріями) установлені Кабінетом Міністрів України - у зазначених розмірах на момент виникнення права на перерахунок;
- інші щомісячні надбавки, доплати (крім доплати, розмір якої визначається як різниця між розміром грошового забезпечення до і після запровадження нових умов його виплати), підвищення та щомісячна премія - у середніх розмірах, що фактично виплачені за місяць, у якому виникло право на перерахунок пенсії за відповідною посадою (посадами) у тому державному органі, звідки особа звільнилася на пенсію;
- щомісячні надбавки за особливі умови служби (крім надбавки за службу у віддаленій місцевості) особам, звільненим з військової служби, які проходили службу та обслуговували ядерну зброю на об'єктах «С», у складальних бригадах ремонтно-технічних баз, у складі екіпажів атомних підводних човнів, на території військових полігонів, де проводилися випробування ядерної зброї або навчання із застосуванням такої зброї, та у військових частинах, що обслуговували космодром «Байконур», якщо такі надбавки виплачувалися їм на день звільнення із служби у відсотках посадового окладу, що встановлювалися до 1 січня 2008 р. для обчислення розміру пенсії, але не більше розміру надбавок за особливі умови служби відповідно до законодавства.
Додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, скасовані чи такі, що не виплачуються на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною посадою (посадами), крім зазначених у абзаці шостому цього пункту, для перерахунку пенсії не враховуються.
При цьому, як вбачається зі змісту абзацу 7 пункту 5 Порядку № 45, ця норма виключає з переліку видів грошового забезпечення, що враховуються для перерахунку пенсії, певні їх види за родовими ознаками, а саме не враховуються скасовані чи такі види грошового забезпечення та премії, що не виплачуються на момент виникнення права на перерахунок пенсії.
Виходячи з системного аналізу наведених норм права, суд зазначає, що головні управління Пенсійного фонду України наділені повноваженнями щодо здійснення перерахунку пенсій після надходження довідок встановленого зразка.
Під час розгляду вказаної справи, суду не було надано доказів отримання позивачем відповідної довідки з зазначенням видів грошового забезпечення, визначених ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, та подачі її до органу Пенсійного фонду.
Натомість, матеріалами справи підтверджено, що для здійснення перерахунку пенсії позивача відповідно до частини четвертої статті 63 Закону № 2262-XII та Постанови № 103, Київським міським військовим комісаріатом на підставі списків, наданих Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, було складено довідку про грошове забезпечення позивача та надіслано до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Матеріали справи не містять копії відповідної довідки, втім згідно наданого позивачем розрахунку пенсії по інвалідності з 01.01.2018, перерахунок пенсії ОСОБА_1 було здійснено із наступних сум грошового забезпечення:
- посадовий оклад - 9 020,00 грн.;
- оклад за військовим званням - 1 480,00 грн.;
- процентна надбавка за вислугу років (50%) - 5 250,00 грн.
Таким чином, суд приходить до переконання, що довідка про грошове забезпечення позивача була оформлена у відповідності до вимог Закону № 2262-XII, Постанови № 704, Постанови № 103 та Порядку № 45, а тому не включала в себе надбавку за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 5%, надбавку особам, які працюють в умовах режимних обмежень у розмірі 15%, надбавку за особливо важливі завдання у розмірі 90%, надбавку за розвідувальну та контррозвідувальну діяльність у розмірі 22,5%, надбавку за спеціальні завдання чи державну охорону у розмірі 6,8%, премію у розмірі 10%.
Таким чином, суд прийшов до висновку про відсутність з боку відповідача порушень прав та законних інтересів позивача, оскільки законодавством чітко визначено процедуру, за якою провадиться перерахунок розміру пенсії, відповідно до статті 63 Закону № 2262-ХІІ, а тому покладення обов'язку на відповідача діяти не у відповідності до Порядку № 45, означало б спонукання до виходу за межі своїх повноважень.
Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що Верховний Суд у своїй постанові від 13 березня 2019 року у справі №240/6263/18 висловив правову позицію стосовно відсутності у територіальних органів Пенсійного фонду України повноважень самостійно визначати розміри грошового забезпечення військовослужбовцям при здійсненні їм перерахунку пенсії на підставі отриманих довідок про грошове забезпечення, до яких не увійшли додаткові види грошового забезпечення.
За таких обставин, суд приходить до переконання про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування при перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням надбавки за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 5%, надбавки особам, які працюють в умовах режимних обмежень у розмірі 15%, надбавки за особливо важливі завдання у розмірі 90%, надбавки за розвідувальну та контррозвідувальну діяльність у розмірі 22,5%, надбавки за спеціальні завдання чи державну охорону у розмірі 6,8%, премії у розмірі 10%, які він отримував до перерахунку пенсії, та про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 , включаючи надбавку за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 5%, надбавку особам, які працюють в умовах режимних обмежень у розмірі 15%, надбавку за особливо важливі завдання у розмірі 90%, надбавку за розвідувальну та контррозвідувальну діяльність у розмірі 22,5%, надбавку за спеціальні завдання чи державну охорону у розмірі 6,8%, премію у розмірі 10%, починаючи з 01.01.2018 з урахуванням проведених раніше виплат, здійснивши виплату невідкладно та однією сумою.
Стосовно вимог 2 та 3 слід зазначити наступне.
Як було зазначено вище, постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року № 103 передбачено перерахування пенсій, призначених згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (п. 1 Постанови № 103).
Тобто, пункт 1 Постанови № 103 містить положення щодо перерахунку пенсії, призначеної згідно із Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 01 березня 2018 року, з урахуванням відповідних виплат, що визначені станом на 01 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704.
Пунктом 2 Постанови № 103 визначено, що виплати перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій проводити з 1 січня 2018 року у таких розмірах: з 1 січня 2018 року - 50 відсотків; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків; з 1 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.
В цьому контексті варто зазначити, що відповідач, як територіальний орган центрального органу виконавчої влади, у своїй діяльності повинен керуватись, зокрема, обов'язковими до виконання постановами Кабінету Міністрів України, який за своїм конституційним статусом є вищим органом у системі органів виконавчої влади, при цьому ГУ ПФУ в м. Києві не наділене правом діяти на власний розсуд всупереч вимогам підзаконних нормативно-правових актів, відступати від положень останніх, якщо такі є чинними, їх дія не зупинена, в порядку, передбаченому Конституцією і законами України, або вони не визнані неконституційними, протиправними, нечинними чи не скасовані у судовому порядку.
Суд звертає увагу на вимоги ч. 2 ст. 265 КАС України, яка визначає, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Пункти 1, 2 Постанови № 103, які застосовані відповідачем при виплаті пенсії позивачу, визнані протиправними і нечинними у судовому порядку рішенням суду у справі № 826/3858/18, яке набрало законної сили 05 березня 2019 року, а відтак, ураховуючи наведені положення процесуального закону, починаючи саме з цієї дати вказаний нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, у відповідній частині, втратив чинність і не підлягав застосуванню.
У даному ж випадку, станом на час виникнення спірних правовідносин (у 2018 році та у період з 01 січня 2019 року по 04 березня 2019 року) пункти 1, 2 Постанови № 103 були чинними, а відтак підлягали застосуванню ГУ ПФУ в м. Києві, у зв'язку з чим суд не вбачає належних правових підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо виплати позивачу в 2018 році лише 50%, а у 2019 році у період з 01 січня по 04 березня лише 75% суми підвищення пенсії.
Разом з тим, відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували, що з 05 березня 2019 року позивачу виплачується пенсія у розмірі 100% суми підвищення, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання протиправними дій відповідача щодо виплати позивачу з 05 березня 2019 року лише 75% суми підвищення пенсії.
В свою чергу, Постановою № 103 виплата сум підвищення перерахованої пенсії, які мали бути перераховані та виплачені, фактично зменшена (виплата 50 та 75 відсотків) та розстрочена на значний термін (протягом 2018-2020 років), що порушує право позивача на отримання усієї суми підвищеної пенсії, яка повинна була бути розрахована та виплачена відповідачем на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393».
Так, Постанова № 103 прийнята відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Частиною 4 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Таким чином, диспозицією наведеної статті встановлено, що Кабінет Міністрів України визначає порядок виключно «перерахунку» усіх призначених за цим Законом пенсій у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
В той же час, вказаними положеннями не визначено право Кабінету Міністрів України встановлювати порядок «виплати» перерахованих пенсій.
Загальний порядок виплати пенсій визначений ст. 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відповідно до ч. 3 якої виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.
В свою чергу, ч. 2 ст. 55 вказаного Закону передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI, який набрав чинності з 01.10.2011, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих), зокрема, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Цим же Законом викладено в новій редакції частину п'яту статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою встановлено максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), який не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI передбачено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Судом встановлено, що пенсія позивачу призначена з 10.07.1999, а отже, обмеження максимального розміру пенсії, що визначені Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI, який набрав чинності з 01.10.2011, не можуть бути застосовані до нього.
Також, Законом України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01.01.2016, було доповнено частину п'яту статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (зі змінами, внесеними згідно з Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України») наступним положенням: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».
Згідно з пунктом 2 розділу II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.
Таким чином, як вбачається у період з 01.01.2016 по 31.12.2017 діяло обмеження максимального розміру пенсії в розмірі 10 740,00 грн. відповідно до Закону № 911-VIII. З урахуванням встановленого на 2018 рік розміру прожиткового мінімуму на одну особу для осіб, які втратили працездатність, згідно з Законом України від 07.12.2017 № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» та Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсії з 01.01.2018 склав 13 730 грн.
Разом з тим, як зазначено вище, пунктом 2 розділу II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII передбачено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.
Таким чином, вищевказані положення Закону щодо обмеження максимальним розміром пенсії не можуть застосовуватися до позивача, оскільки пенсію йому було призначено з 10.07.1999, а не з 01.01.2016.
Одночасно, суд звертає увагу, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Згідно з ч. 3 ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Таким чином, норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (а саме: частина 3 статті 52, частина 2 статті 55, частина 4 статті 63) мають вищу юридичну силу, ніж норми Постанови № 103, які розвивають чи деталізують окремі положення зазначеного Закону, та не повинні суперечити положенням Закону.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У пунктах 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31). Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стретч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24 квітня 2003 року).
Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, отримуючи пенсію відповідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», мав законні сподівання на своєчасне здійснення перерахунку пенсії у визначених законодавством випадках та виплату перерахованої пенсії без будь-яких обмежень.
В той же час, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом, зокрема, у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17 (адміністративне провадження № К/9901/36995/18, № К/9901/36996/18), положення статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» про те що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, доповнено згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
Зазначене положення в цілому визнано неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016.
Згідно з пунктом другим резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України, зокрема, частина сьома статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, який відповідно до Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, набрав чинності з 01 січня 2017 року, у частині сьомій статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Отже, буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Це означає, що протягом 2017 року стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
За таких умов, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
При цьому, суд також враховує, що частиною 3 ст. 11 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що відновлення права на отримання пенсії у розмірі 100% підвищення пенсії має відбуватися з моменту його порушення, тобто з 01.01.2018, а відтак позовна вимога в частині зобов'язання відповідача виплачувати 100% суми підвищення пенсії позивачу, перерахованої згідно зі статтею 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», починаючи з 01 січня 2018 року, без обмеження максимальним розміром, з врахуванням проведених раніше виплат, підлягає задоволенню.
Позивачем також заявлено вимоги щодо здійснення виплат невідкладно та однією сумою.
На думку суду, вимоги про виплату перерахованої пенсії однією сумою є способом виконання рішення суду в частині виплати перерахованої суми, тому контроль за виконання рішення суду в цій частині може бути здійснений судом або державною виконавчою службою після набрання рішенням суду законної сили.
Відповідно до частини першої статті 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
У даному випадку, суд не вбачає підстав для встановлення такого способу виконання рішення.
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень ч. ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч. 1 та ч. 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його відзив, і не довів правомірності своїх дій.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, оскільки з матеріалів справи вбачається вчинення відповідачем протиправних дій, які не відповідають наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям.
Стосовно стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
Згідно з частинами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, у відповідності до наданої суду копії договору № 01-08/19 про надання правової допомоги від 20.08.2019, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Івана Хомича», вбачається, що останнє на підставі звернення клієнта приймає на себе зобов'язання з надання наступної юридичної допомоги, зокрема, підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 договору визначено, що адвокатське бюро представляє у встановленому порядку інтереси клієнта у справі за позовом клієнта до територіального управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, а саме перерахувати та виплатити пенсію клієнту 100% підвищення до пенсії без обмеження максимального розміру, починаючи з 01.01.2018; представництво інтересів клієнта здійснюється в усіх без виключення підприємствах, установах та організаціях незалежно від їх форм власності та підпорядкування, а також в усіх без виключення державних та недержавних органах, судах всіх інстанцій та юрисдикцій із усіма без виключення процесуальними правами, наданими стороні по справі положеннями чинних в Україні ГПК, ЦПК, КПК, КУпАП та КАС, в тому числі з правом підпису позовної заяви, апеляційної скарги та інших документів, необхідних для надання правової допомоги за цим Договором (пп. 2.1.1 п. 2.1 договору).
Пунктом 4.1 договору передбачено, що за надання правничої допомоги за цим Договором клієнт сплачує адвокатському бюро суму в розмірі 20 000,00 грн.
Відповідно до п. 4.3 Договору, за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатським бюро юридичної допомоги і її вартість.
У відповідності до наданої суду копії акту прийому-передачі надання правничої допомоги № 1/19 від 26.09.2019 до Договору про надання правової допомоги № 01-08/19 від 20.08.2019, вбачається зазначення в акті послуг, як то консультації з правових питань, правова оцінка та аналіз судової практики з зазначенням конкретних сум без зазначення їх обсягу.
Досліджуючи надану представником позивача копію акту прийому-передачі надання правничої допомоги та копію договору про надання правової допомоги, суд зазначає, що з неї неможливо встановити обсяг наданої адвокатським бюро «Івана Хомича» юридичної допомоги, а саме скільки часу було витрачено адвокатом на консультації з правових питань, правову оцінку та аналіз судової практики і т.д.
Крім того, з аналізу акту прийому-передачі надання правничої допомоги, під наданням послуги із збирання (отримання) доказів незрозуміло які саме скарги, заяви та адвокатські запити складалися, яким чином взагалі збирались докази.
Аналогічна правова позиція щодо співмірності наданих послуг з їх вартістю висловлена Верховним Судом у постанові від 23 квітня 2019 року у справі № 810/1492/18.
Крім того, згідно з позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи, шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів і витрат, форму якої затверджено наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за № 1686/24218.
Як вбачається з матеріалів справи до суду подано фотокопію квитанції № 45 від 11.09.2019, що на думку представника позивача підтверджує понесення фактичних ним витрат, проте суд не може погодитися з такою позицією останнього, оскільки документами, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку є, зокрема, квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження. Вказаних банківських документів представник позивача до суду не надав.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17, № 823/2638/18.
Проте, таких доказів позивачем та його представником суду надано не було.
Тобто, позивачем не доведено, а судом не встановлено обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу в адміністративній справі, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська 16; код ЄДРПОУ 42098368) щодо виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з 05 березня 2019 року лише 75% суми підвищення пенсії.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська 16; код ЄДРПОУ 42098368) щодо обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська 16; код ЄДРПОУ 42098368) виплачувати 100% суми підвищення пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), перерахованої згідно зі статтею 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», починаючи з 01 січня 2018 року, без обмеження максимальним розміром, з врахуванням проведених раніше виплат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Суддя В.П. Шулежко