Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
05 червня 2020 р. № 520/3551/2020
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Волошин Д.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії ,-
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 у день звільнення з військової служби усіх належних грошових сум;
- зобов'язати Головний центр оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02 серпня 2019 року по 21 лютого 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в останній день проходження ним військової служби, а саме, 01.08.2019 р. відповідач не провів остаточний розрахунок та не виплатив належні грошові кошти. Так, відповідачем не було вплачено ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткові відпустки, як учаснику бойових дій. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2020 по справі №520/12705/19 зобов'язано відповідача нарахувати та сплатити позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки. Відповідач сплатив компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки - 21.02.2020 року. Таким чином, відповідач остаточний розрахунок з позивачем здійснив - 21.02.2020 року.
Враховуючи, що відповідач з часу видання наказу про звільнення і до часу виключення із списків військової частини з ОСОБА_1 повністю не провів повний розрахунок, останній набув право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 02.08.2019 року по 21.02.2020 року.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2020 року відкрито спрощене провадження в порядку передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п'яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана на адресу відповідача, зазначену у позові та у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте, на адресу суду повернувся конверт із відміткою про невручення "за закінченням встановленого строку зберігання".
Відповідно до частини 11 статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2020 р. витребувано від Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) довідку про середньомісячну та середньоденну заробітну плату (грошове забезпечення) позивача, ОСОБА_1 , перед його звільненням.
01.06.2020 на адресу суду від відповідача надійшли витребувані судом документи та відзив на позовну заяву згідно якого відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог та вказав, що доходи військовослужбовців Державної прикордонної служби України не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв'язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу. Отже, застосування ст. 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі України.
Наказом Голови Державної прикордонної служби Україні від 29.06.2019 №674-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас у зв'язку із закінченням терміну дії контракту.
Наказом начальника Головного центру оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) від 30 липня 2019 року №113-ОС підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника регіонального центру оперативно-технічних заходів Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, звільненого з військової служби у запас за п.п «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) п. 2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01 серпня 2019 року.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у 2015 році отримав статус та посвідченням учасника бойових дій серії № НОМЕР_2 від 12.02.2015 р.
Позивач, вважаючи, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з ОСОБА_1 усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 01 серпня 2019 року, звернувся з адміністративним позовом до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 року по справі №520/12705/19 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (Головний центр оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України) (вул. Народна, буд. 54-а, м. Київ, 03110, код ЄДРПОУ 41449317) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 01 серпня 2019 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 (Головний центр оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України) (вул. Народна, буд. 54-а, м. Київ, 03110, код ЄДРПОУ 41449317) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 01 серпня 2019 року.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 року по справі №520/12705/19 набрало законної сили 21.02.2020 року.
Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 року по справі №520/12705/19 Головним центром оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) позивачу 21.02.2020 було виплачено компенсацію додаткової відпустки учаснику бойових дій у розмірі 49014,49 грн. Зазначена обставина підтверджується випискою з банківського рахунку позивача АТ «Державний ощадний банк України». (а.с.15).
Позивач, не погоджуючись з тим, що відповідачем не виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 серпня 2019 року по 21 лютого 2020 року, звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 р. по справі №821/1083/17.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці, що встановлено рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 року по справі №520/12705/19, просить стягнути на його користь суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02 серпня 2019 року по 21 лютого 2020 року.
При цьому, суд бере до уваги наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу виплати належних працівникові сум при звільненні, оскільки як встановлено у справі №520/12705/19 на свій рапорт № 181/141 від 26.06.2019 про нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 01 серпня 2019 року, позивачем отримано від відповідача лист від 23.07.2019 №17/1838 про відсутність підстав для виплати позивачу компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки як учаснику бойових дій, оскільки остання законодавством не передбачена.
Судом встановлено, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 року по справі №520/12705/19 Головним центром оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) позивачу 21.02.2020 було виплачено компенсацію додаткової відпустки учаснику бойових дій у розмірі 49014,49 грн. Зазначена обставина підтверджується випискою з банківського рахунку позивача АТ «Державний ощадний банк України». (а.с.15).
Таким чином, Головний центр оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), за наявності на день звільнення спору про розміри належних звільненому працівникові сум, провело фактичний розрахунок з ОСОБА_1 щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2019 роки поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП - 21.02.2020 р.
Враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій на підставі статті 117 КЗпП України.
Щодо доводів відповідача, що доходи військовослужбовців Державної прикордонної служби України не є доходами у вигляді заробітної плати, іншими доходами, що нараховуються (виплачуються) у зв'язку з трудовими відносинами, і військовослужбовці не є працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, а проходять військову службу, а тому, застосування ст. 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним, суд зазначає наступне.
Так, порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.
Разом з тим відповідними спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку при звільненні і відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Тому, доводи відповідача про непоширення норм статті 117 КЗпП України на спірні відносини, є безпідставними.
Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
3. ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Як вбачається зі змісту наявної в матеріалах справи довідки Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) від 27.05.2020 р. №181/694 для розрахунку середньомісячного та середньоденного забезпечення позивача, за 2 останні місця перед звільненням ОСОБА_1 було нараховане грошове забезпечення в розмірі 41867,79 грн.: за червень 2019 р. - 20897,77 грн. та за липень 2019 р. - 20970,02 грн., а відтак середньомісячне грошове утримання становить 20933,89 грн., середньоденна заробітна плата, з урахуванням кількості робочих днів за повні календарні місяці червня та липня 2019 року (як зазначено в довідці) становить 686,35 грн.
Загальний розмір компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, що була виплачена позивачу, складає 49014,49 грн.
Слід зазначити, що позивачу грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій нараховується за 5 років вислуги (2015, 2016, 2017, 2018, 2019), а тому частина такої компенсації, що припадає на кожний місяць з цих 5 років, за які виплачується така компенсація, в порівнянні із середньомісячним грошовим утриманням позивача, визначеним у відповідності до Порядку № 100, становить 3,9% ((49014,49 грн./5/12 = 816,90 грн.) / 20933,89 грн. = 0,039).
Позивач звільнився 02.08.2019, а компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій остаточно йому виплачена 21.02.2020, отже кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 202 дні.
Суд зауважує, оскільки остаточний розрахунок проведений 21.02.2020, то кількість днів затримки враховується по 20.02.2020.
При цьому, як встановлено судом, з позовом про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 01 серпня 2019 року та зобов'язання виплатити таку компенсацію позивач звернувся лише 26.11.2019 р., тобто, майже через чотири місяці після звільнення.
Беручи до уваги суму компенсації відносно розміру середньомісячного заробітку позивача, дату звільнення позивача та період часу, протягом якого позивачем вчинялися активні дії щодо відновлення свого порушеного права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, тривалість затримки розрахунку при звільненні (після спливу 4 місяців), суд приходить до висновку про необхідність застосування у спірних правовідносинах принципу співмірності та зменшити за таких обставин розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку.
Таким чином, з урахуванням середньоденної заробітної плати в сумі 686,35 грн., сума середнього заробітку за час затримки у 202 дні становить 138642,70 грн. (686,35 грн. х 202), а відтак, враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд приходить до висновку, що на користь позивача підлягають стягненню кошти в сумі 5407,06 грн. (3,9 % від суми середнього заробітку за час затримки розрахунку).
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат у зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору не вирішується.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) до Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) (вул. Дегтярівська, буд. 44, м. Київ, 03110, код 41449317) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 у день звільнення з військової служби усіх належних грошових сум.
Зобов'язати Головний центр оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02 серпня 2019 року по 20 лютого 2020 року в сумі 5407,06 грн. (п'ять тисяч чотириста сім гривень 06 копійок).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.А. Волошин