Україна
Донецький окружний адміністративний суд
04 червня 2020 р. Справа№200/4046/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Торецького об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про стягнення нарахованої пенсії та стягнення моральної шкоди.
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Торецького об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про стягнення нарахованої пенсії та стягнення моральної шкоди.
Позов разом вмотивовано тим, що позивач є інвалідом з дитинства, перебуває на обліку у відповідача. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.12.2018 по справі № 200/10879/18-а було зобов'язано відповідача здійснити ОСОБА_1 нарахування пенсії за період з 01.06.2014 по 06.06.2015 та здійснити виплату пенсії за період з 01.06.2014 по 06.06.2015. Відповідач на виконання рішення суду пенсія була нарахована, але не виплачена, виплата буде здійснена після отримання відповідного фінансового ресурсу. Позивач вважає, що своїми діями відповідач створює формальні перешкоди для реалізації її права на отримання нарахованої їй пенсії.
Також, ОСОБА_1 просила стягнути з Торецького об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області моральну шкоду у розмірі 20000,00грн.
Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що рішення суду від 21.12.2018 по справі № 200/10879/18-а виконано, виходячи з діючої нормативно-правової бази в повному обсязі та в межах закріплених повноважень. Вразі задоволення судом зазначеної позовної заяви відповідальність Торецького об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області буде подвоєна, що грубо порушує норму статті 61 Конституції України, де зазначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Також зазначив, що на думку Торецького об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області позов про стягнення моральної шкоди повинен розглядатися в цивільному судочинстві. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04.05.2020 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Сторони про відкриття провадження були повідомлені належним чином.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.12.2018 по справі №200/10879/18-а позов ОСОБА_1 до Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01.06.2014 по 31.08.2018 (включно).
Зобов'язано Торецьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахування пенсії за період з 01.06.2014 по 06.06.2015 (включно) та виплату пенсії за період з 01.06.2014 по 31.08.2018 (включно).
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду набрало законної сили 09.04.2019.
Обставини перебування позивача на обліку в Торецькому об'єднаному Управлінні Пенсійного фонду України Донецької області були встановлені рішенням суду від 21.12.2018 по справі № 200/10879/18-а та відповідно до ст. 79 КАС України не потребують доказуванню.
Відповідно до наявного в матеріалах справи листа відповідача від 03.04.2020 № 65/Л-14/01-08, згідно даних електронної пенсійної справи, пенсія з 01.06.2014 по 31.07.2014 була нарахована і виплачена в управлінні Пенсійного фонду України в місті Торезі. Суму пенсії за період з 01.082014 по 31.08.2018 у розмірі 61406,00 грн. було нараховано. Так як, доплата за рішенням суду потребує додаткового фінансування, сума невиплаченої пенсії буде виплачена після отримання відповідного фінансового ресурсу.
Доказів виплати відповідачем заборгованості за вищезазначені спірні періоди до суду не надано.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Згідно з п. 1 Постанови КМУ № 637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058- ІV).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Стаття 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачає, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
З аналізу наведених норм, суд приходить до висновку, що питання поновлення виплати пенсії належить до виключної компетенції територіального органу Пенсійного фонду шляхом прийняття відповідного рішення.
Щодо посилання відповідача на те, що фінансування пенсій, а також заборгованості за рішенням суду, проводиться розпорядникам вищого рівня, суд зазначає наступне.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Верховний Суд України неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Отже, органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань в тому числі щодо перерахунку пенсії у встановлених законом випадках.
Така сама правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду України від 18.03.2020 по справі 529/9072/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Отже, позивач наділений правом на звернення до суду із вимогами як про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень так і про стягнення відповідної суми заборгованості.
Суд погоджується з посиланнями відповідача на те, що визначенням судом конкретної суми пенсії, що підлягає стягненню є втручанням у дискреційні повноваження Пенсійного фонду, однак враховуючи те, що сума заборгованості з пенсії за з 01.082014 по 31.08.2018 у розмірі 61406,00 грн. визначена управлінням у листі від 03.04.2020 № 65/Л-14/01-08, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги щодо стягнення цієї суми заборгованості з пенсії.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У частині першій статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.
Відповідно до ч.1 ст. 2, ч. 1 ст. 170 ЦК України, учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
В той же час, Верховний Суд у своїй постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, зазначив, що тлумачення частини другої статті 30 ЦПК України (дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб'єктом який порушив права чи інтереси позивача.
Так, сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов'язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб'єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача.
Разом із тим варто зауважити, що у практиці Верховного Суду існують різні підходи щодо визначення належного відповідача у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, зокрема органами державної виконавчої служби. Цей висновок зроблено на підставі аналізу постанов Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, постанов Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 461/4137/14, від 01 серпня 2018 року у справі № 520/4116/16-ц та від 20 лютого 2019 року у справі № 489/515/17, постанов Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 липня 2018 року у справі № 910/3007/16 та від 20 червня 2019 року в справі № 910/17999/17.
У зазначених судових рішеннях Верховного Суду різняться висновки щодо статусу ДКСУ у справах, де відповідачами виступають державні органи (держава) як сторони спору, яка має здійснювати відшкодування за порушені права позивачів від імені держави у разі присудження такого відшкодування. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц погодилась з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення відшкодування шкоди безпосередньо з органу державної влади, яким (посадовими чи службовими особами якого) її завдано, не вимагаючи залучення ДКСУ. Разом з тим у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року у справі № 489/515/17 викладено висновок, який зводиться до того, що належними відповідачами у справах про відшкодування шкоди, заподіяної державою (зокрема, через неналежне забезпечення державною виконавчою службою виконання судового рішення), є держава Україна в особі Міністерства юстиції України та ДКСУ.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).
ЄСПЛ також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Згідно з практикою ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення у справі «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. BULGARIA»), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («CANTONI. FRANCE»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№ 20372/11).
Статтею 23 ЦК України, встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Позивач в обґрунтованість своїх вимог щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, зазначила, що вона є інвалідом з дитинства 2 групи, у зв'язку із порушенням її прав відповідачем, вона була змушена виконувати цілий ряд обтяжливих, важких, неприємних та принизливих для неї формальностей, пов'язаних із збором документів для суду, відвідування державних органів, повернення та тимчасово окуповану територію України та перетин кожні два місяці лінії обмежування, які тільки додали їй душевні страждання та приниження її честі та гідності.
Враховуючи суб'єктивний характер правовідносин, пов'язаних із заподіянням моральної шкоди, саме позивач повинен доводити наявність такої шкоди та причинний зв'язок її із протиправною бездіяльністю відповідача.
Всупереч вимог ч. 1 ст. 77 КАС України позивач не надав достатніх доказів на підтвердження погіршення стану здоров'я у зв'язку із заподіяними душевними переживаннями. Жодних доказів приниження своєї честі та гідності позивач суду не надав, тобто позивачем не було доведено обґрунтованість стягнення моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн.
Таким чином, при визначенні розміру моральної шкоди суд враховує характер, тривалість страждань позивача у зв'язку з невиплатою пенсії, та вважає, що, оскільки позивач є людиною з обмеженими можливостями, інвалідом з дитинства, якій встановлена 2 група інвалідності, розмір компенсації на відшкодування моральної шкоди повинен складати 5000,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, адміністративний позов ОСОБА_1 до Торецького об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про стягнення нарахованої пенсії та стягнення моральної шкоди підлягає задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 , позивач є інвалідом ІІ групи з дитинства, а отже звільнений від сплати судового збору, таким чином відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України “Про судовий збір” судові витрати з відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Торецького об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області (85200, Донецька область, м. Торецьк, вул. Дружби, 22, ЄДРПОУ: 42170475) про стягнення нарахованої пенсії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Торецького об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42170475) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) нараховану пенсію за період з 01.08.2014 по 31.08.2018 (включно) у розмірі 61406 (шістдесят одна тисяча чотириста шість) гривень 00 коп.
Стягнути з Торецького об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42170475) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 04 червня 2020 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець