Апеляційне провадження № 22-ц/824/4047/2020
Справа № 754/3725/18
Іменем України
03 червня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Богдан І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва в складі судді Панченко О.М., постановлену в м. Київ 28 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс», третя особа Головне управління Держпраці у Київській області про стягнення обов'язкової індексації заробітної плати і компенсації її втрат та 3 % річних,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення обов'язкової індексації заробітної плати і компенсації її втрат та 3 % річних. Позов мотивував тим, що в період з 2003 по 2017 роки працював у відповідача на посаді водія та додатково виконував обов'язки експедитора, а потім звільнився із займаної посади за власним бажанням. За весь час роботи у відповідача йому жодного разу не нараховувалась та не виплачувалась індексація заробітної плати та компенсація її втрат через невиплату. 28 вересня 2017 року він письмово звернувся до відповідача із вимогою проведення та виплати обов'язкової індексації, однак відповідач жодним чином не відреагував. Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 12 вересня 2016 року керівника ТОВ «Комплекс Агромарс» визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КЗпП України (порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата її не в повному обсязі), що підтверджує порушення відповідачем законодавства щодо проведення та виплати індексації заробітної плати. На підставі вищевикладеного просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по індексації заробітної плати та компенсації її втрат через невиплату та 3 % річних з березня 2003 року по березень 2017 року включно в сумі 140115,62 грн., з яких 69620,02 грн. - індексація заробітної плати, 66414,56 грн. - сума компенсації втрат через невиплату та 4081,04 грн. - 3 % річних.
09 жовтня 2019 року представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Коломієць І.О. подано до суду письмову заяву про залишення позову без розгляду.
16 жовтня 2019 року представником відповідача Савіним О.О. подано до суду письмову заяву про розподіл судових витрат в порядку ст. 141 ЦПК України, а саме 37680 грн. за проведення судово-економічної експертизи, які відповідач поніс безпідставно.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 28 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду, заяву ТОВ «Комплекс Агромарс» про розподіл судових витрат в порядку ст. 141 ЦПК України залишено без задоволення.
Відповідач ТОВ «Комплекс Агромарс», не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції в частині залишення без задоволення клопотання про розподіл судових витрат, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність і необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 28 листопада 2019 року в частині залишення без задоволення заяви про розподіл судових витрат та прийняти постанову, якою заяву про розподіл судових витрат в розмірі 37680 грн. задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що позовна заява мотивована тим, що відповідач нібито за весь час праці не виплачував позивачу індексацію заробітної плати та компенсацію її втрат через невиплату. На думку відповідача, надані позивачем матеріали не є беззаперечними доказами того, що індексація заробітної плати не проводилась. При подачі позовної заяви позивач безпідставно здійснив необґрунтований розрахунок індексації, що стало наслідком завищення його розміру. Позивач не має спеціальних знань в сфері бухгалтерії, а тому він, на думку відповідача, не може здійснити обґрунтований розрахунок індексації заробітної плати, натомість не звертався до експертів за розрахунком індексації, хоча мав би це зробити. Не погоджуючись із розрахунком позивача, відповідач був змушений звернутися до суду з клопотанням про призначення судово-бухгалтерської експертизи та сплатити за її проведення 37680 грн. Результатами експертного звіту підтверджено факт безпідставного нарахування позивачем індексації та звернення до Державної служби України з питань праці з заявою про порушення законодавства про працю і з позовною заявою до суду.
Вважав, що за таких обставин дії позивача є правомірними, але необґрунтованими, а відповідач, який поніс безпідставні витрати, повинен отримати їх компенсацію від позивача, і послався на позицію Київського апеляційного суду у справі № 363/4918/15-ц.
Позивач був вимушений звернутися до суду із заявою про залишення позову без розгляду, оскільки зрозумів безпідставність своїх вимог, в даному випадку подання такої заяви є альтернативою програшу справи. Крім того, позивач зберігає можливість звернутися з аналогічним позовом в подальшому, а відповідач буде вимушений повторно нести витрати на проведення експертизи.
Від представника позивача ОСОБА_1 - Коломієць І.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник позивача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Вважав, що саме по собі подання заяв про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, а є його диспозитивним правом, яке не має обмежень в реалізації.
До відзиву представником позивача надано клопотання про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу із посиланням на те, що копії ухвали Київського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року , якою встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 24 лютого 2020 року, позивач не отримував.
Суд відповідно до вимог ст. ст. 121, 127 ЦПК України частково задовольняє заявлене клопотання, продовживши позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про розподіл судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, за яких можна вважати дії позивач необґрунтованими та такими, що привели до безпідставного понесення витрат відповідачем, так само матеріалами справи не підтверджується і зловживання позивачем своїми процесуальними правами.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Із матеріалів справи вбачається, що в березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення обов'язкової індексації з заробітної плати і компенсації її втрат та 3 % річних, вважаючи, що відповідач в період з січня 2003 року по березень 2017 року не нараховував та не виплачував йому індексації заробітної плати та компенсації її втрат через невиплату.
До позовної заяви ОСОБА_1 надав як докази копію трудової книжки, копію заяви від 28 вересня 2017 року про проведення обов'язкової індексації заробітної плати та компенсації її втрат, копію доказів направлення заяви від 29 вересня 2017 року; копію заяви від 28 вересня 2017 року про порушення законодавства про працю та докази її направлення; копію листа-відповіді від 14 листопада 2017 року; копію постанови Вишгородського районного суду Київської області по адміністративній справі № 363/2509/16-ц від 12 вересня 2016 року; розрахунок індексації заробітної плати, компенсації її несвоєчасної виплати та 3 % річних (а. с. 1 - 45 т. 1).
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 03 квітня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження у справі (а. с. 49 т. 1).
За клопотанням відповідача ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 22 лютого 2019 року у справі призначено проведення судової бухгалтерської експертизи (а. с. 114 - 116 т. 1).
Згідно висновку експертів за результатами проведення комісійної економічної експертизи від 17 вересня 2019 року, вихідні та первинні дані, на підставі яких здійснено розрахунок позивачем до позову, є недостатніми; позивачем не дотримано вимоги ч. 1 ст. 4 Закону України «Про індексації грошових доходів населення», абзацу 2 п. 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року; при здійсненні розрахунку позивачем не застосовано дані щодо підвищення окладу, які необхідно було застосовувати в частині дотримання норм п. 5 Порядку № 1078; у зв'язку з тим, що дослідженням не встановлено втрати частини доходів ОСОБА_1 при проведенні індексації заробітної плати, а також враховуючи описову частину дослідження, підстави для розрахунку компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та проведення нарахування 3 % річних відсутні. Дослідженням встановлено, що за період з січня 2004 року по березень 2017 року індексація заробітної плати ОСОБА_1 становить 13263,74 грн. Згідно наданих на дослідження документів, ТОВ «Комплекс Агромарс» була нарахована індексація у розмірі 13263,54 грн. Розбіжність між даними дослідження та даними, які надало підприємство, становить 0,20 грн. (а. с. 132 - 149 т. 1).
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2019 року провадження в справі поновлено, призначено розгляд справи в загальному порядку на 28 листопада 2019 року (а. с. 151 т. 1).
09 жовтня 2019 року представником позивача ОСОБА_1 - Коломієць І.О. подано до суду заяву про залишення позову без розгляду (а. с. 155 т. 1).
16 жовтня 2019 року ТОВ «Комплекс Агромарс» подало до суду заяву про розподіл судових витрат, в якому просило розглянути питання про розподіл судових витрат в розмірі 37600 грн., понесених згідно договору № 226/2019/КАМ/О по сплаті вартості послуг з проведення судово-економічної експертизи, надано копію договору та копію платіжного доручення (а. с. 159 - 163а т. 1).
28 листопада 2019 року ТОВ «Комплекс Агромарс» подало до суду доповнення до заяви про розподіл судових витрат, посилаючись на безпідставність позову ОСОБА_1 , на те, що подані ним документи не є беззаперечними доказами того, що індексація заробітної плати не проводилась, на необґрунтоване та безпідставне здійснення розрахунку індексації до виплати заробітної плати, що призвело до завищення розміру індексації заробітної плати в декілька разів. Вказував, що результати експертного звіту підтверджують факт необґрунтованого звернення позивача до Державної служби України з питань праці з заявою про порушення законодавства про працю і з позовною заявою до суду (а. с. 170 - 172 т. 1).
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати пов'язані з проведенням експертизи (п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 5 ст. 142 ЦПК України визначено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
У випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу (ч. 6 ст. 142 ЦПК України).
Згідно ч. 9 ст. 141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Отже зі змісту частини 5 статті 142 ЦПК України вбачається, що про залишення позову без розгляду виноситься ухвала, в якій може бути вирішене питання про розподіл між сторонами судових витрат.
Разом з тим, необхідною умовою для застосування частини 5 статті 142 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду є доведення факту вчинення позивачем необґрунтованих дій. Під такими діями слід розуміти завідомо безпідставне та/або штучне ініціювання судового провадження, тощо. При цьому відповідач у такому випадку повинен надати суду вмотивоване та підтверджене доказами клопотання про компенсацію відповідних витрат із зазначенням, у чому саме полягають відповідні необґрунтовані дії позивача.
Аналіз процесуальної норми вказує на те, що для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
У свою чергу, залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви.
Отже, саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.
Крім того, звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року по справі №148/312/16-ц, який було належним чином враховано судом першої інстанції.
Аналогічної правової позиції дотримувався Верховний Суд в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 543/408/17 і в цій же постанові роз'яснив, що для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних із розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно було довести, а суду встановити і зазначити про це в ухвалі, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини і чим це підтверджується.
Як вбачається зі змісту заяви відповідача про розподіл судових витрат, вказана заява подана на підставі ст. 141 ЦПК України та не містить доказів необґрунтованості дій позивача ОСОБА_1 .
Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, ч. 1 ст. 55 Конституції України, п. 1 ст. 6 Конвенції, ч. 1 ст. 4 ЦПК України. Суд може обмежити реалізацію цього права, зокрема, у порядку, встановленому ст. 44 ЦПК України. Проте суд першої інстанції, залишаючи позов без розгляду, не встановив факт зловживання позивачем його процесуальними правами.
Апеляційний суд враховує, що позивач направляв на адресу відповідача вимогу про проведення індексації у вересні 2017 року, однак доказів направлення відповіді на вказану вимогу ТОВ «Комплекс Агромарс» не надало. За таких обставин позивач мав обґрунтовані підстави для сумніву, що заробітна плата нараховується йому відповідно до вимог закону, а отже у березні 2018 року правомірно звернувся із даним позовом.
Оскільки оцінка доказів, в тому числі їх достатності для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до ст. 89 ЦПК України належить до компетенції суду, яким в даному випадку спір не розглянуто в зв'язку із залишенням позову без розгляду, не можна погодитися із доводами апеляційної скарги, що зібрані позивачем докази не доводять беззаперечно непроведення індексації заробітної плати, що, на думку відповідача, є доказом безпідставності позову.
Помилковими є також доводи апеляційної скарги, що позивач не звернувся до експертів за розрахунком індексації його заробітної плати, а надав безпідставний та необґрунтований розрахунок, який не відповідав дійсності.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
Разом із тим, зазначена норма ЦПК України не вимагає обов'язкового складення такого розрахунку експертами або будь-якими іншими особами, які мають спеціальні знання.
Відтак матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, за яких можна вважати дії позивача необґрунтованими та такими, що призвели до безпідставного понесення витрат відповідачем, так само матеріалами справи не підтверджується і зловживання позивачем своїми процесуальними правами.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у даній справі, відповідач не довів, а суд не встановив факту вчинення з боку позивача дій, які можна визнати необґрунтованими в розумінні частини п'ятої статті 142 ЦПК України.
Звернення до суду із заявою про залишення позову без розгляду не свідчить про пред'явлення позивачем безпідставного позову.
Доводи апеляційної скарги, що позивач зберігає можливість звернутися з аналогічним позовом в майбутньому, а відповідач буде вимушений повторно понести безпідставні витрати на проведення експертизи, висновків суду не спростовують і є лише нічим не підтвердженими припущеннями щодо дійсних намірів позивача.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, повторюють доводи заяви про розподіл судових витрат, яким надавалася оцінка судом першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.
В частині залишення без розгляду позову ОСОБА_1 ухвала суду першої інстанції ніким не оскаржується і не є предметом апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 28 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 04 червня 2020 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.