Іменем України
02 червня 2020року місто Київ
Справа №375/1514/19
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Лівінського С.В. (суддя-доповідач),
Березовенко Р.В.
Суханової Є.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», в особі представника Крилової Олени Леонідівни на рішення Рокитнянського районного суду Київської області, у складі судді Литвина О.В., від 04 листопада 2019 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У липні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву від 21 липня 2011 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 5 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.
ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, унаслідок чого станом на 01 липня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 12 621,35 грн, з яких: 3 005,33 грн - тіло кредиту, 2 780,59 грн - заборгованість за простроченим тілом кредита; 4 608,22 грн - нарахована пеня за прострочене зобов'язання; 1 150 грн - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн, а також 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 577,21 грн штраф (процентна складова).
З урахуванням наведеного, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь вказану вище суму заборгованості.
Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 04 листопада 2019 року в задоволені позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Позивач,в особі представника Крилової О.Л. , з вказаним судовим рішенням не погодився та подав апеляційну скаргу. Просив рішення районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Посилався на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи і порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що АТ КБ «ПриватБанк» на підтвердження укладення кредитного договору між сторонами та заборгованості відповідача за цим договором, надав належні докази, а саме: розрахунок заборгованості, копію анкети-заяви позичальника про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку від 21 липня 2011 року, Тарифи банку, Умови та правила надання банківських послуг.
Вказав, що відповідач у заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку від 21 липня 2011 року висловив свою згоду про укладення договору та погодився на запропоновані умови користування послугами банку і йому банком було відкрито картковий рахунок, встановлено початковий кредитний ліміт. Відповідач користувався кредитними коштами, що свідчить про укладення між сторонами кредитного договору.
Зазначив, що відповідно до постанови Верховного Суду по справі №755/18246/15-ц від 07 березня 2018 року, позичальник, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, приєднався до договору приєднання та погодився з його умовами. При цьому Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору.
Крім того, в обґрунтування апеляційної скарги послався правовий висновок постанови Великої Палати Верховного Суду по справі № 444/9519/12 від 28 березня 2018 року щодо обов'язку відповідача у межах строку кредитування повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами, а також на правову позицію, що міститься постанові Верховного Суду України по справі № 6-63цс13 від 18 вересня 2013 року про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Відповідач своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу не скористався і своїх заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 12 621,35 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга до задоволення не підлягає.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Районний суд з посиланням на не доведеність позивачем усіх обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, у задоволені позову відмовив.
Розглядаючи спір, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, не зважаючи на доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого позивачем доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, в тому числі й тих, на які посилається апелянт, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює, та дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в позові.
Доводи апеляційної скарги не спростовують установлених у справі фактичних обставини та висновків суду першої інстанції обґрунтовано викладених в мотивувальній частині судового рішення, а зводяться до незгоди апелянта з висновками суду щодо їх оцінки, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх спростував.
Частиною 3 ст. 12 і ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до вимог ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами 1, 5 і 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати, як правильно вказав районний суд, встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи.
Між тим, на думку колегії суддів, позивачем, в порушення вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, не доведено перед судом належними і допустимими доказами обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі як на підставу до задоволення позову.
Оскільки, згідно з наданою позивачем анкетою-заявою, розмір бажаного кредитного ліміту та тип картки не визначено і відомостей, що підтверджують факт наявності заборгованості відповідача за кредитним договором матеріали справи не містять, твердження першого про отримання відповідачем кредиту у розмірі 5300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, на думку колегії суддів, правильно визнані районним судом безпідставними.
Не надано суду, всупереч твердження апелянта, і доказів відкриття на ім'я відповідача карткового рахунку, або виписки з нього, яка мала б підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості, та з якої суд мав би встановити розмір отриманих позичальником грошових коштів.
За наведеного, безпідставним є й посилання в апеляційній скарзі на правові висновки суду касаційної інстанції у конкретних справах.
Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, не спростовують вказаних вище висновків суду першої інстанції про недоведеність та безпідставність позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» і не свідчать про порушення судом норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства.
Обґрунтовуючи судове рішення, крім того, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Тому, апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» в особі представника Крилової О.Л., на переконання колегії суддів, слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ч. 13 ст. 7 , п. 1 ч.1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381- 384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в особі представника Крилової Олени Леонідівни залишити без задоволення.
Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 04 листопада 2019 року в справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Оскільки розгляд справи проведено без повідомлення (виклику) учасників справи, касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках визначених ст. 389 ЦПК України.
Судді: С.В. Лівінський,
Р.В. Березовенко
Є.М. Суханова