03 червня 2020 року
м. Черкаси
Справа № 695/3137/17
Провадження № 22-ц/821/737/20
категорія: 304090000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Василенко Л. І.,
суддів: Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В.,
секретаря: Анкудінова О. І.
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»;
відповідач: ОСОБА_1 ;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17 лютого 2020 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у складі: головуючого судді Середи Л. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги Банк обґрунтував тим, що 20 січня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 11000 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.uа, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Зазначає, що відповідач ознайомлений із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом відповідача у анкеті-заяві, де є відповідні запевнення відповідача щодо ознайомлення та надання документів у письмовому виді, а також наказом Банка про їх затвердження.
Вказує, що відповідно до положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.uа) АТ КБ «Приват Банк», що діяв на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 29 липня 2009 року, а зараз діє на підставі Ліцензії НБУ №22 від 05 жовтня 2011 року керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує «Умови та правила надання банківських послуг», які є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг банку.
Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «Приват Банк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.
У зв'язку із порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості у відповідача станом на 18 жовтня 2017 року утворилась заборгованість, яку позивач визначає в розмірі 18611,09 грн, з яких: 1865 грн - заборгованість за кредитом; 10038,68 грн - заборгованість по процентах за користування кредитом; 5583,07 грн - заборгованість за пенею; 250 грн - фіксована частина штрафу; 874,34 грн - процентна складова штрафу.
Просив суд стягнути із ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 18611,09 грн за кредитним договором № б/н від 20 січня 2008 року та судові витрати у розмірі 1600 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17 лютого 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» кошти в сумі 1865 грн в порядку відшкодування заборгованості за кредитним договором від 20 січня 2008 року. Вирішено питання щодо судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що хоча у відповідача наявний певний діагноз про психічний розлад, але при цьому позивача не визнано ані обмежено дієздатним, ані недієздатним. У той же час відповідач працездатний, сторонньої допомоги не потребує, вільно укладає угоди, звертається з заявами та за послугами до адвоката, що не свідчить про неможливість ним усвідомлювати значення своїх дій.
Дії відповідача стосовно зняття коштів та їх погашення спростовують доводи представника відповідача та висновки експертизи.
Водночас, суд першої інстанції дійшов висновкупро відмову у задоволенні вимог позивача про стягнення із відповідача сум заборгованості по процентах за користування кредитом, за пенею; фіксованої частини штрафу та процентної складової штрафу, посилаючись на те, що відповідач не визнає заявлених Банком умов договору та факту укладення самого договору та порядку нарахування усіх сум, які пов'язані із обслуговуванням кредиту та застосування штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору, а також відсутність належних доказів погодження між позивачем та відповідачем саме тих умов на які наполягає позивач.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі, поданій 28 лютого 2020 року, АТ КБ «ПриватБанк», вважаючи, що рішення в частині відмови в позові є таким, що прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів та з порушенням норм процесуального та матеріального права, просив скасувати рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17 лютого 2020 року в частині відмови у стягненні заборгованості по процентам та штрафам, та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині в повному обсязі, а в іншій частині рішення залишити без змін.
Апеляційна скарга мотивована тим, що 20 січня 2008 року відповідачем було підписано Анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. У даній анкеті сторони погодили розмір відсоткової ставки 3% на місяць на залишок заборгованості та штрафу в розмірі 250 грн +5% від суми позову.
Також відповідачем була підписана Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», де зазначено, що з фінансовими умовами надання кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» і прикладами розрахунку суми плати за користування кредитних коштів ознайомлений. Довідкою визначено базову ставку 3 % на місяць, розмір щомісячних платежів у розмірі 7 % від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним та інше.
Вважає, що сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору, однак суд першої інстанції цього не врахував.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Відповідно до Статуту АТ КБ «Приватбанк» є правонаступником всіх прав та зобов'язань ПАТ КБ «Приватбанк», яке у свою чергу було правонаступником всіх прав та зобов'язань ЗАТ КБ «Приватбанк» (т. 1 а.с. 33).
Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21 квітня 2017 року АТ КБ «Приватбанк» зареєстроване як юридична особа 19 березня 1992 року, основний вид економічної діяльності 64.19 - інші види грошового посередництва (т. 1 а.с. 32).
У відповідності до Банківської ліцензії № 22 від 05 жовтня 2011 року, ПАТ КБ «Приватбанк» має право надання банківських послуг, визначених ч. 3 ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» (т. 1 а.с. 31).
28 грудня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 була підписана заява № б/н про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (т. 1 а.с. 10).
В анкеті-заяві від 28 грудня 2007 року зазначено, що клієнт отримав кредитну картку «Універсальна» «30 днів пільгового періоду» з кредитним лімітом 4200 грн, базова процентна ставка за кредитом 3 % на місяць на залишок заборгованості та штраф, у разі порушення клієнтом зобов'язань, передбачених цим договором більше ніж на 120 днів, у зв'язку з чим Банк буде змушений звертатися до суду, становить 250 грн + 5 % від суми боргу (т. 1 а.с. 10).
За змістом відповідної заяви б/н ОСОБА_1 виразив свою згоду, що ця заява разом із запропонованими Банком Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між сторонами кредитний договір про надання банківських послуг (т.1 а.с. 10).
Банком надана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка також підписана ОСОБА_1 28 грудня 2007 року (т. 1 а.с. 11).
Згідно довідки про умови кредитування, встановлений пільговий період 30 днів (протягом якого нарахування процентів здійснюється по ставці 0,01 % річних), базова процентна ставка 3 %/2 % USD в місяць, розмір щомісячних платежів (включаючи плату за використання кредитними коштами у звітному періоді 7 % від заборгованості, але не менше 50 грн/10 $ і не більше залишку заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, також визначені пеня, штрафи та комісія (т. 1 а. с. 11).
До позовної заяви Банком також наданий Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, в якому зазначено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» діє на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 29 липня 2009 року (т. 1 а.с. 12-26).
Згідно з наданим Банком розрахунком станом на 18 жовтня 2017 року заборгованість ОСОБА_1 становить 18611,09 грн, з яких: 1865 грн - тіло кредиту; 10038,68 грн - проценти за користування кредитом; 5583,07 грн - пеня; 250 грн - фіксована частина штрафу; 874,34 грн - процентна складова штрафу (т.1 а.с. 5-9).
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 22 від 25 січня 2019 року, який проведений на підставі ухвали Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23 листопада 2018 року за клопотанням сторони відповідача, при вчиненні підпису під заявою анкети на отримання кредиту у ПАТ КБ «Приватбанк» 20 січня 2008 року та на теперішній час ОСОБА_1 виявляв і виявляє ознаки хронічного психічного захворювання, що позбавляло на вказаний період часу та позбавляє на теперішній час його здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними (т. 1 а.с. 152-156).
Згідно відповіді Золотоніської центральної районної лікарні на запит суду, ОСОБА_1 перебуває на «Д» обліку у лікаря-психіатра Золотоніської ЦРЛ, (діагноз F 07.2), є інвалідом ІІІ групи загального захворювання (т. 1 а.с. 49, 83).
Мотивувальна частина
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Черкаським апеляційним судом, згідно до вимог п. 2) ч. 7 ст. 128 ЦПК України, вся судова кореспонденція надсилалась сторонам на вказані ними почтові адреси та згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, трек-номер 1800209859890 - 02 квітня 2020 року ОСОБА_1 отримав ухвалу про відкриття провадження з апеляційною скаргою Банку, а 01 квітня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» отримало ухвалу про відкриття апеляційного провадження у даній справі згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення трек-номер 1800209866919. Сторони також повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Ухвалою про відкриття провадження ОСОБА_1 було надано строк для подачі відзиву, однак останній не скористався правом на його подачу.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст. 367 ЦПК України).
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Рішення суду оскаржується позивачем в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення процентів та штрафів. В іншій частині скаржник просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17 лютого 2020 року не оскаржував.
Отже, предметом апеляційного перегляду є перевірка наявності підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентами та штрафами.
Переглядаючи справу за наявними матеріалами, апеляційний суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
У відповідності до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами, штрафи та пеню.
Судом першої інстанції встановлено та не заперечувалось сторонами по справі, що ОСОБА_1 отримував кредитну карту та користувався нею.
У заяві позичальника, ОСОБА_1 , від 28 грудня 2007 року, а не 20 січня 2018 року, як зазначено в позовній заяві, визначена базова процентна ставка за кредитом 3% на місяць на залишок заборгованості та штраф, у разі порушення клієнтом зобов'язань, передбачених цим договором більше ніж на 120 днів, у зв'язку з чим Банк буде змушений звертатися до суду, становить 250 грн + 5% від суми боргу (т. 1 а.с. 10).
Довідка про умови кредитування від 28 грудня 2007 року теж визначає базову процентну ставку за кредитом 3% на місяць на залишок заборгованості та комісія за несвоєчасне погашення заборгованості.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, знову ж таки, за договором від 20 січня 2008 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід'ємну частину спірного договору. При цьому, доданий витяг з умов містить посилання на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» діє на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 29 липня 2009 року, тобто, вказані умови були прийняті Банком після укладення спірного кредитного договору. Водночас, до позовної заяви, в підтвердження заявлених позовних вимог, додано Банківську ліцензію № 22 від 05 жовтня 2011 року.
Матеріали справи не містять підтверджень того, який саме Витяг з Умов розумів відповідач та з яким безпосередньо ознайомився і на які умови відповідно погодився, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, наданий Банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Отже, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться у матеріалах справи, не містить підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами договору.
Відсутні також підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Разом з тим, як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі ПриватБанк наголошував на тому, що процентна ставка та штрафи узгоджені в самій заяві позичальника та у довідці про умови кредитування у ПриватБанку.
Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення, судом підлягають до застосування правила ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За правилом ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з приписами ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За правилами ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 2, ч. 6 ст. 95 ЦПК України встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.
Дійсно в доданій до позову заяві від 28 грудня 2007 року та довідці про умови кредитування від 28 грудня 2007 року визначена і процентна ставка, і розмір штрафів, однак як вірно було зазначено судом першої інстанції, Банк звертаючись до суду вказував, що договір між сторонами було укладено лише 20 січня 2008 року, а до позовної заяви додав розрахунок заборгованості по договору б/н від 20 січня 2008 року та, відповідно просив суд стягнути заборгованість по договору від 20 січня 2008 року.
З метою встановлення обставин справи та задовольняючи клопотання сторони відповідача, ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 06 лютого 2018 року в ПАТ КБ «ПриватБанк» було витребувано оригінал заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, підписаної ОСОБА_1 20 січня 2008 року та у випадку підписання ним інших заяв і їх оригінали теж, інформацію про термін дії картки, яка була видана ОСОБА_1 та її перевидачу на новий термін (т.1 а.с. 58).
На виконання ухвали суду ПАТ КБ «ПрватБанк» надав 22 лютого 2018 року довідку, згідно якої ОСОБА_1 було надані наступні картки: НОМЕР_1 від 08 січня 2008 року (термін дії 01/12), 4149605377761556 від 12 листопада 2008 року (термін дії 01/12), 4149437718058983 від 03 лютого 2012 року (термін дії 11/15), 5168755510055771 від 18 серпня 2014 року (термін дії 08/18), 5168755510055771 від 31 січня 2015 року (термін дії 08/18), при цьому, Банком не було зазначено, згідно якої заяви було видано вказані кредитні картки. Будь-яких інших оригіналів документів у виконання ухвали суду Банком надано не було (т.1 а.с. 64).
Отже, на виконання ухвали суду позивач не надав оригіналу ні заяви від 20 січня 2008 року, ні заяви від 27 грудня 2007 року, ні будь-яких інших оригіналів документів, які б підтверджували позовні вимоги в частині стягнення процентів та штрафів.
Крім того, в доданій до позову заяві зазначено, що кредитний ліміт становить 4200 грн, тоді як в позові Банк зазначає, що 20 січня 2008 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 11000 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Сам розрахунок, довідка про відкриття кредитного рахунку є внутрішніми документами Банку та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити правильність нарахування відсотків позивачем, а також, за відсутністю оригіналу самого договору (заяви позичальника від 20 січня 2008 року), зробити висновок, що ця заборгованість по процентам та штрафам виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору б/н від 20 травня 2008 року.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що Банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв'язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Такий висновок відповідає позиціїВерховного Суду викладеній в постанові від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17 (провадження № 61-1211св19).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що заява позичальника, довідка про умови кредитування та розрахунок заборгованості, що додані до позовної заяви стосуються предмета спору - договору, укладеного 20 січня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , за відсутності інших доказів, які в тому числі витребовувались судом першої інстанції та не були надані Банком.
Посилання Банку на судову практику Верховного Суду не заслуговує на увагу, оскільки правові позиції у наведених скаржником постановах Верховного Суду викладені за результатом розгляду спорів, які виникли за інших обставин, тобто такі спори не є тотожними.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що вказане рішення суду першої інстанції, в оскаржуваній частині, є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні.
Рішення суду в частині стягнення судом суми отриманого відповідачем кредиту в розмірі 1865 грн сторонами не оскаржувалось
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17 лютого 2020 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
В іншій частині рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17 лютого 2020 року апеляційним судом не переглядалось.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Текст постанови складено 04 червня 2020 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: В. Г. Бородійчук
Л. В. Нерушак