04 червня 2020 року
м. Рівне
Справа № 569/11289/18
Провадження № 22-ц/4815/521/20
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді : Гордійчук С.О.,
суддів: Боймистука С.В., Бондаренко Н.В.
секретар судового засідання: Тхоревський С.О.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,
відповідач: Відкрите акціонерне товариство комерційний банк «Надра»
розглянув в порядку спрощено позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» - адвоката Савчука О.Г. на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2019 року, ухвалене в складі судді Гордійчук І.О. у м. Рівне, справа №569/11289/18,
В червні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись з позовом до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання зобов'язань забезпечених іпотекою нерухомого майна припиненими шляхом їх виконання.
Позов обґрунтований тим, що на день звернення до суду з позовом в позивачів відсутні будь-які зобов'язання перед відповідачем, право позивачів на припинення іпотечного договору відповідачем не визнається, що зумовило звернення до суду з позовом. Також зазначають, що виконання позичальником взятих зобов'язань щодо повернення позики припиняється його виконанням, таким чином, як основне зобов'язання, так і іпотека припинені на підставах визначених законом.
Просили суд визнати припиненим кредитного договору від 28 квітня 2007 року №2804/07-3521 укладеного між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра» та припиненою іпотеку квартири АДРЕСА_1
Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання зобов'язань забезпечених іпотекою нерухомого майна припиненими шляхом їх виконання задоволено.
Визнано припиненим зобов"язання за кредитним договором №2804/07-3521 від 28 квітня 2007 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «НАДРА» та ОСОБА_2 , у зв"язку з виконанням.
Визнано припиненим зобов"язання за договором іпотеки від 28 квітня 2007 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «НАДРА» та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Бештинарською Н.О. за №1485, квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
Вирішено питання про судовий збір.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки основне зобов'язання за кредитним договором припинилося у зв'язку з повним виконанням позичальником його обов'язків за цим договором перед ВАТ КБ «Надра», то припиняється забезпечення його іпотекою.
В поданій апеляційній скарзі представник відповідача покликається на необґрунтованість рішення суду в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.
Зазначає, що з моменту ухвалення рішення Рівненського міського суду від 28.11.2013 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором в розмірі в розмірі 69036,40 дол.США, в гривневому еквіваленті - 551807, 95 грн. і по день звернення до суду із даним позовом боржник сплатила заборгованість лише частково. На даний час заборгованість становить 80341.92 долари США. Крім того, вважає, що державний виконавець незаконно закрив виконавче провадження. Будь-яких постанов про закриття виконавчого провадження банк не отримував.
З наведених підстав ВАТ КБ «Надра» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову. відмовити.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечує доводи останньої просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Згідно із ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.
Судом встановлено, що 28 квітня 2007 року між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра» укладено кредитний договір №2804/07-3521.
За умовами договору банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 60000 дол. США в порядку у на умовах визначених договором. (п.1.1. договору)
З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором міжВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір №2804/07-3521 від 08.04.2006 р. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 .
У зв'язку з невиконанням умов договору №2804/07-3521 від 28.04.2007 р у позичальника станом на 20 червня 2013 року виникла заборгованість перед банком, в розмірі 69036,40 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить - 551807, 95 грн., яка складалася з тіла кредиту, відсотків та неустойки.
Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 листопада 2013 року в справі №569/12287/13 було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором №2804/07-3521 від 28.04.2007 р. в розмірі 69036,40 дол.США, в гривневому еквіваленті - 551807, 95 грн. , яка складалася з тіла кредиту, відсотків та неустойки. В рахунок погашення заборгованості яка утворилася на 20 червня 2013 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 за початковою ціною в сумі 532400 грн.
В ході примусового виконання вказаного рішення суду ОСОБА_2 було сплачено ПАТ КБ «Надра» кошти в загальній сумі 551807, 95 грн, що підтверджується копіями постанов про закінчення виконавчого провадження ВП №51868243 та ВП №51868175 від 24.01.2019 р.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За положеннями частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання процентів від суми позики у розмірі та порядку встановленому договором або на рівні облікової ставки НБУ, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати достроково повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Таким чином, пред'явлення ПАТ КБ «Надра» позову до позивальника та іпотекодавця про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки свідчить про те, що кредитор використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів.
Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, порядку сплати процентів за користування кредитом, і право кредитодавця нараховувати інші передбачені договором платежі припинилося.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
У випадку пред'явлення вимоги про дострокове повне повернення позики та належних кредитору процентів вважається, що строк договору настав і позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.
Вимога про дострокове повернення позики та належних процентів може бути задоволена шляхом добровільного повернення позичальником заборгованості або її стягнення в судовому порядку за судовим рішенням.
Відповідно до частини третьої статті 1049 ЦК України грошова позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалась, на банківський рахунок позикодавця.
Отже, при зарахуванні грошової суми, стягнутої за рішенням суду, на банківський рахунок позикодавця грошова позика вважається повернутою.
Таким чином з моменту виконання боржником зобов'язань й прийняття виконання кредитором, припиняється існування прав і обов'язків сторін, що складають зміст конкретного зобов'язального правовідношення.
Разом з тим статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому з часу зарахування на банківський рахунок сум, стягнутих за рішенням суду або добровільно сплачених позичальником на вимогу про дострокове повернення позики ці зобов'язання вважаються припиненими.
Встановивши, що банк використав своє право надане йому частиною другою статті 1050 ЦК України та змінив строк виконання основного зобов'язання звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, за наслідками якого Рівненський міський суд Рівненської області від 28 листолпада 2013 року ухвалив рішення, яке позивач виконала в повному обсязі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про припинення зобов'язання ОСОБА_2 за кредитним договором.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
За наведеного, кредитор дійсно має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення грошового зобов'язання, тобто з моменту ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором до його фактичного виконання боржником.
У матеріалах справи відсутні докази про звернення банку з вимогою до позивача про стягнення вказаних сум.
Однак, наявність у банку права на звернення до суду з позовом про стягнення, передбачених статтею 625 цього Кодексу, сум не свідчить про те, що зобов'язання ОСОБА_3 за кредитним договором не припинились.
Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно ст.17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.
За наведеного, за наявності виконаного основного зобов'язання за кредитним договором наявні підстави і для припинення іпотеки, якою він забезпечений.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про іпотеку" основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.
Частиною п'ятою статті 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку", іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, встановивши факт належного виконання боржником основного зобов'язання за кредитним договором, дійшов правильного висновку про настання у зв'язку з цим таких юридичних наслідків, як припинення правовідносин іпотеки за іпотечним договором №2804/07-3521 від 08.04.2006 року.
За приписами частин третьої, четвертої статті 12 ЦПК України (змагальність сторін) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За змістом статті 13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Питання обов'язку доказування і подання доказів розкрито у статті 81 ЦПК України, стосовно того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.
Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» - адвоката Савчука О.Г. залишити без задоволення.
Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2019 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 04 червня 2020 року.
Головуючий :
Судді :