Провадження № 22-ц/803/3692/20 Справа № 194/1273/17 Суддя у 1-й інстанції - Корягін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
02 червня 2020 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів - Єлізаренко І.А., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря - Гулієва М.І.о.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08 травня 2018 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до територіальної громади в особі Тернівської міської ради Дніпропетровської області, треті особи: державний нотаріус Тернівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, ОСОБА_1 , про визнання права власності на спадкове майно, -
У листопаді 2017 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08 травня 2018 року з позовною заявою до територіальної громади в особі Тернівської міської ради Дніпропетровської області про визнання права власності на спадкове майно.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 , після смерті якого залишилося спадкове майно квартира АДРЕСА_1 .
У встановлені терміни вона звернулася до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини та про оформлення спадкових прав на нерухоме майно.
03 листопада 2017 року вона отримала відмову у вчинені нотаріальної дії через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, але в постанові було зазначено, що її чоловік ОСОБА_3 прийняв за життя спадщину після своїх померлих батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , інші спадкоємці, які б прийняли спадщину, відсутні. За життя її чоловік не оформив свої спадкові права на нерухоме майно, та згідно інформаційної довідки № 1026699066 від 06 листопада 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, квартира АДРЕСА_1 зареєстрована 27 травня 2008 року на праві приватної спільної часткової власності по 1/3 за кожним: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 . Також зазначила, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті її чоловіка.
Просила визнати за нею право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом.
Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08 травня 2018 рокупозов задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка мешкає за адресою АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 , право приватної власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.
У відзиві ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Першотравенського міського управління юстиції Дніпропетровської області 17 січня 2009 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 17 січня 2009 року, актовий запис №7 (а.с.64).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , про що свідчить витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання від 29 грудня 2016 року ( а.с.8).
В постанові про відмову вчинити нотаріальну дію від 03 листопада 2017 року, яка видана державним нотаріусом Тернівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, зазначено, що ОСОБА_2 звернулася з заявою з питань оформлення спадщини за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і на день смерті проживав в квартирі АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_3 заведена спадкова справа №100/2017 рік та встановлено, що на день його смерті разом з ним ніхто не проживав, відомості про інших спадкоємців відсутні.
ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , та після смерті своєї матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , відомості про інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відсутні.
У спадкоємця ОСОБА_2 відсутні правовстановлюючі документи на спадкову квартиру АДРЕСА_1 (а.с.7).
Відповідно до інформаційної довідки № 102669906 від 06 листопада 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, квартира АДРЕСА_1 зареєстрована 27 травня 2008 року на праві приватної спільної часткової власності по 1/3 частки власності за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 (а.с.11).
Як вбачається з копій спадкових справ № 93/2014 р. щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , № 173/2014 р. щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 , ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4 та після смерті своєї матері ОСОБА_5 шляхом подання заяви про прийняття спадщини, оскільки на день смерті батьків він проживав разом з ними, відомості про інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відсутні (91-106).
Як вбачається з копії спадкової справи № 100/2017 р. щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 шляхом подання заяви про прийняття спадщини, відомості про інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 відсутні. У спадкоємця ОСОБА_2 відсутні правовстановлюючі документи на спадкову квартиру АДРЕСА_1 (ст.107-119).
Відповідно до ст. ст.12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до ст. 1298 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Згідно роз'яснень, викладених в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», при розгляді справ про визнання права власності на спадкове нерухоме майно у випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємцем не було одержано свідоцтво про право на спадщину (ст. 1297 ЦК) або не здійснено державну реєстрацію права на спадщину (ст. 1299 ЦК), слід брати до уваги, що законодавець розмежовує поняття "виникнення права на спадщину" та "виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини", і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Статтею 1297 ЦК встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов'язку у виді втрати права на спадщину. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК). Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).
Пунктом 9 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-ІV, передбачено, що однією із підстав державної реєстрація права власності та інших речових прав є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач ОСОБА_2 прийняла спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , але позбавлена можливості оформити спадкові права, оскільки у неї відсутні документи, що посвідчують право власності спадкодавця на квартиру АДРЕСА_1 , та враховуючи, що інші спадкоємці після смерті ОСОБА_3 , які прийняли спадщину, відсутні, позовні вимоги про визнання права власності на спадкове майно підлягають задоволенню.
Проте, колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції, оскільки, місцевий суд не встановив коло спадкоємців, що порушило права апелянта.
Як вбачається з копій спадкових справ № 93/2014 р. щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , № 173/2014 р. щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 , ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4 та після смерті своєї матері ОСОБА_5 шляхом подання заяви про прийняття спадщини, оскільки на день смерті батьків він проживав разом з ними, відомості про інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відсутні (91-106).
Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальною дії від 06.11.2017 року, ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 99), оскільки на момент смерті ОСОБА_4 разом з ним проживали дружина ОСОБА_5 та син ОСОБА_3 .
Встановлено, ОСОБА_1 було відкликано її позов до ОСОБА_2 про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини по справі № 194/1410/19 та 02 серпня 2019 року ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області даний позов було повернуто позивачу.
Також, 11 грудня 2019 року по справі № 194/1467/19 ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: державний нотаріус Тернівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Надтока З.В., Територіальна громада в особі Тернівської міської ради Дніпропетровської області про визнання права власності на частину квартири та встановлення факту постійного проживання - повернуто позивачу.
Судом першої інстанції не було встановлено, чи прийняла ОСОБА_1 спадщину після смерті її батька ОСОБА_4 , яка за законом має право претендувати на частку у спадщині.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом до ч. 2,3 ст. 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Зазначене підтверджується позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.01.2019 у справі № 2-797/2008.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц (пункт 41); від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49); від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц (пункт 50); від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54); від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4)).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, пункт 31.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц).
Відповідно до роз'яснень, викладених в абз. 5 п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року “Про судове рішення у цивільній справі”, суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.
Пленум Верховного Суду України у п.8 постанови від 12.06.2009 року № 2 “Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції” роз'яснив, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному законом. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Суд вказаними роз'ясненнями не керувався і в порушення вимог ст.ст. 12, 51 ЦПК України, не роз'яснив позивачу наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, у тому числі і щодо залучення до участі у справі належного співвідповідача.
Апеляційний суд позбавлений можливості залучити до участі у справі співвідповідача, оскільки немає передбачених законом повноважень змінювати склад осіб, які беруть участь у справі, крім випадків процесуального правонаступництва, передбаченого ст. 55 ЦПК України.
Оскільки, позовні вимоги заявлені не до всіх осіб, чиїх прав та інтересів стосується предмет спору, вирішення даного спору в цілому без залучення у встановленому процесуальним законом порядку всіх заінтересованих осіб є передчасним.
Суд першої інстанції, розглянув спір по суті без з'ясування того, хто є належним відповідачем у вирішенні такого спору, та помилково вважав територіальну громаду в особі Тернівської міської ради Дніпропетровської області належним відповідачем за заявленими позовними вимогами.
З огляду на те, що позивач пред'явив позов до неналежного відповідача, суд першої інстанції повинен був відмовити в позові саме з цих мотивів.
Колегія наголошує, що позивач не позбавлена права звернення до суду за захистом своїх порушених прав з відповідним позовом, до належного кола відповідачів.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Отже, колегія дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду з ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 08 травня 2018 року - скасувати та ухвалити нове.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до територіальної громади в особі Тернівської міської ради Дніпропетровської області, треті особи: державний нотаріус Тернівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, ОСОБА_1 , про визнання права власності на спадкове майно - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: І.А. Єлізаренко
Т.П. Красвітна