ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 червня 2020 року м. Київ № 640/6342/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доМіністерства оборони України
про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , згідно Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2019 року, виходячи із розміру одноразової грошової допомоги на дату встановлення ІІІ групи інвалідності (09.09.2019 року) з урахуванням раніше виплачених сум.
Також позивач просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов'язати Міністерства оборони України Києві у місячний строк подати звіт про виконання судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач протиправно, на думку позивача, відмовив у призначенні йому одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, оскільки, позивач має право на її отримання, відповідно до ст. 16 Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 1 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі № 640/6342/20 та запропоновано відповідачу в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали надати суду відзив на позовну заяву.
02.04.2020 від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки, між встановленням позивачу ступеня втрати працездатності та встановленням ІІІ групи інвалідності минуло більше 2-х років.
Також, у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання здійснити розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Розглянувши дане клопотання, суд прийшов до висновку, що воно не підлягає задоволенню, оскільки, дослідивши матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи у судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін.
Так, частиною другою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 учасник бойових дій, безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в період з 10.05.2014 по 02.11.2014, що підтверджується довідкою № 1763 від 14.11.2014 року, виданою військовою частиною НОМЕР_1 .
16.06.2015 позивачу встановлено 10% втрати працездатності без встановлення інвалідності, внаслідок поранення, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби та 10% втрати працездатності без встановлення інвалідності, внаслідок захворювання, що пов'язане з проходженням військової служби, що підтверджується Довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 16.06.2015, серія АГ № 0003576.
З 09.09.2019 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується Довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 02.10.2019, серія 12 ААБ № 498193.
У довідці МСЕК причиною інвалідності визначено захворювання, так, пов'язані із захистом Батьківщини.
Відповідно до Витягу з протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтв № 2161 від 06.08.2019 року, встановлено: захворювання, так, пов'язані із захистом Батьківщини; поранення, так, пов'язане із захистом Батьківщини.
Згідно витягу з протоколу засідання комісії Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом № 4 від 15.01.2020 року (абз. 4, 5 пункт 50), відповідно до п. 27 Положення критеріями для встановлення інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності. Ступінь втрати здоров'я визначається в умовних відсотках втрати працездатності (групи інвалідності). Ураховуючи, що між первинною втратою працездатності, яка визначена у відсотках та втратою працездатності у вигляді встановлення ІІІ групи інвалідності, пройшов термін 2 роки, немає підстав для призначення одноразової грошової допомоги.
Допомога у зв'язку з встановленням 10% втрати працездатності виплачена в сумі 8526 грн.
Не погоджуючись з відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до ст.41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон України №2011-XII), який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.
Згідно з ч. 1 ст.3 Закону України №2011-ХІІ дія даного Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Частиною 1 ст. 16 Закону України №2011- ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Тобто, Закон пов'язує право на отримання одноразової допомоги з настанням певних обставин, а саме: у разі загибелі, у разі встановлення інвалідності, у разі встановлення ступеня втрати працездатності.
Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України №2011- ХІІ встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.
Так, згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII, який набрав чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014.
Згодом, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Обидві ці норми пункту 4 статті 16-3 Закону (абз. 1 і 2) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності чи ступеня втрати працездатності.
Правовідносини щодо первинного встановлення втрати працездатності виникли після набрання чинності зазначеним Законом, тому пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовується до позивача.
Згідно п. 8 Порядку № 975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 № 335 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" п.8 Порядку №975 доповнено абзацом такого змісту: «у разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється».
З огляду на викладене, законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Матеріали справи свідчать, що позивачу 16.06.2015 встановлено 10% втрати працездатності без встановлення інвалідності, внаслідок поранення, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби та 10% втрати працездатності без встановлення інвалідності, внаслідок захворювання, що пов'язане з проходженням військової служби. Допомога у зв'язку з встановленням 10% втрати працездатності виплачена в сумі 8526 грн.
Після спливу дворічного терміну, встановленого Законом, а саме, з 09.09.2019 за наслідками первинного огляду позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з захистом Батьківщини.
Тобто, позивачу групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.
Законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, однак право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Суд відхиляє доводи позивача, що він набув відповідне право, оскільки між встановленням 10% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби, та 10% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок захворювання, що пов'язане з проходженням військової служби, та встановленням ІІІ групи інвалідності минуло більше двох років.
Суд зазначає, що дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. При цьому причина інвалідності (ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.
Аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм права у схожих справах Верховний Суд висловлював у постанові від 21.08.2019 у справі №806/2187/18, від 20.02.2020 у справі №806/714/18, від 04.03.2020 у справі №240/5765/18.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи відсутність судових витрат позивача, їх розподіл не здійснюється.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іщук І.О.