ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
19 травня 2020 року м. Київ№ 826/12786/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Григоровича П.О., суддів Смолія І.В., Шрамко Ю.Т., розглядаючи в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до третя особаДержавної архітектурно-будівельної інспекції України Столповський Роман Дмитрович
провизнання дій неправомірними, скасування реєстрації декларації,
На розгляді в Окружному адміністративному суді міста Києва перебуває позов ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, третя особа - ОСОБА_2 , в якому позивач просить суд:
- визнати неправомірними дії Державної архітектурно-будівельної інспекція щодо реєстрації декларації від 25.12.2013 року про готовність об'єкта до експлуатації реконструйованого будинку літ. «Б» з реконструйованою прибудовою літ. «Б2», прибудова літ. «б», прибудова літ. «б-3», прибудова літ. «Б» (II поверх) та сарай «Е» по АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_3 та скасувати реєстрацію декларації від 25.12.2013 року про готовність об'єкта до експлуатації реконструйованого будинку літ. «Б» з реконструйованою прибудовою літ. «Б2», прибудова літ «б», прибудова Літ «б-3», прибудова літ. «Б» (II поверх) та сарай «Е» по АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_3 .
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.08.2016 року (суддя Іщук І.О.) відкрито провадження у справі.
В судовому засіданні 21.09.2016 року судом здійснено заміну первісного відповідача - Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві на належного - Державну архітектурно-будівельну інспекцію України.
В подальшому, відповідно до протоколу повторного автоматичного розподілу справи між суддями, у зв'язку з закінченням повноважень судді Іщука І.О., справу розподілено головуючому судді Григоровичу П.О.
Ухвалою від 30.05.2017 справу прийнято до провадження суддею Григоровичем П.О.
Ухвалою від 23.06.2017 справу призначено до судового розгляду в судовому засіданні.
Протокольною ухвалою, проголошеною в судовому засіданні 08.11.2017, проголошеною без виходу до нарадчої кімнати, виключено зі складу учасників справи ОСОБА_3 в зв'язку зі смертю.
Також за наслідками розгляду справи в судовому засіданні 08.11.2017 суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати в письмовому провадженні.
Під час розгляду справи в письмовому провадженні суд дійшов висновку про те, що даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, з урахуванням наступного.
На час виникнення спірних правовідносин третя особа - ОСОБА_3 була власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.10.2009 року.
27.06.2014 між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, згідно якого ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_2 2/3 частини житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами та частину земельної ділянки за вищевказаною адресою.
Сусідкою третіх осіб по суміжному землекористуванню є позивач - ОСОБА_1 , якій на праві власності належить 1/3 частини житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться в АДРЕСА_1 .
Між позивачем і ОСОБА_3 і ОСОБА_2 склались неприязні стосунки та виникли суперечки стосовно обслуговування стіни належного ОСОБА_2 на праві власності житлового будинку - реконструйованого будинку літ. «Б» з реконструйованою прибудовою літ. «Б2», прибудова літ. «б», прибудова літ. «б-3», прибудова літ. «Б» (II поверх) та сараю « Е » по АДРЕСА_1 , який введений в експлуатацію оскаржуваною декларацією від 25.12.2013 року про готовність об'єкта до експлуатації.
Позивач вважає, що дії відповідача по введенню в експлуатацію належного третій особі будинку є неправомірними, з урахуванням чого звернулась до суду з даним позовом та просить його задовольнити.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановлений законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Завданням адміністративного судочинства, згідно ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1 ч.1 ст.19 КАС України).
Згідно із визначенням, наведеним у п.9 ч.1 ст.4 КАС України відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, що узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
При цьому, відповідно до визначення, наведеного в п.19 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк;
Оскаржувана декларація про готовність об'єкта до експлуатації є актом індивідуальної дії, який стосується нерухомості, що належить виключно третій особі.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає такий спосіб захисту порушених прав та інтересів, як, зокрема, визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Як убачається з матеріалів справи та наведених доводів позивача і третьої особи, позивач оскаржує рішення суб'єкта владних повноважень, яке фактично стосується права власності третьої особи на реконструйований об'єкт нерухомого майна, саме з підстави незгоди з фактом набуття відповідного права третьою особою на реконструкцію такого майна відповідно до наявних у позивача документів.
Спірна реєстрація декларацій про готовність об'єкта до експлуатації, яка здійснена суб'єктом владних повноважень, породжує права та обов'язки тільки для суб'єкта, якому вона адресована, тобто для третьої особи.
За таких обставин цей спір стосується не стільки правомірності дій суб'єкта владних повноважень щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, скільки правомірності здійснення третьою особою перебудови (прибудови) належної їй будівлі (гаража), що створює перешкоди позивачці у користуванні будівлями, якими вона фактично користується.
З урахуванням наведеного суд вважає, що спір у цій справі стосується захисту майнових інтересів, тобто існує спір про право, а тому обраний позивачем спосіб захисту не приведе до відновлення його порушених прав.
Таким чином, спір у цій справі має приватноправовий характер, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
Спір у цій справі стосується захисту майнових інтересів, тому з урахуванням суб'єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 по справі № 821/828/16 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/85174536).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на вищевикладене та враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.
На виконання вимоги, зазначеної у ч. 1 ст. 239 КАС України, є необхідним роз'яснити позивачу, що розгляд таких позовних вимог має здійснюватися у порядку цивільного судочинства, із врахуванням правил територіальної підсудності відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 238, 241, 248, 294 КАС України, суд, -
Закрити провадження в адміністративній справі.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Головуючий суддя П.О. Григорович
Судді І.В. Смолій
Ю.Т. Шрамко