Номер провадження 22-ц/821/1036/20Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/4191/19 Категорія: 304090000 Гудзенко В.Л.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
03 червня 2020 року м. Черкаси:
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т.Л.
суддіСіренко Ю.В., Новіков О.М.
учасники справи:
позивач (скаржник) - АТ КБ «Приватбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача на заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23.03.2020 (повний текст складено 23.03.2020, суддя в суді першої інстанції Гудзенко В.Л.) у цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
у вересні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь кредитну заборгованість в сумі 26658,31 грн. за кредитним договором б/н від 19.01.2011, що складається з такого: 5619,00 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 18694,46 грн. - пеня за прострочене зобов?язання; 599,22 грн. - пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1245,63 грн. - штраф (процентна складова), мотивуючи про те, що ОСОБА_1 , як позичальник, не виконала належним чином свої зобов'язання по кредитному договору, внаслідок чого у неї перед банком утворилася заборгованість, про стягнення якої разом з нарахованими згідно умов договору платежами (пеня, штрафи) банк порушує питання в даній справі.
Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23.03.2020 позов залишено без задоволення. Суд вказав, що позовні вимоги у справі є такими, що не підтверджуються наданими банком доказами, адже банк не довів, що саме долучені до позову умови надання банківський послуг в Приватбанку були чинними на момент укладення договору та надавалися для ознайомлення та погодження відповідачу.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав 16.04.2020 через відділення поштового зв'язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та новим рішенням задовольнити позовні вимоги банку. В обґрунтування вказано на те, що, підписавши анкету-заяву позичальник погодилася з умовами кредитування та зобов'язалася слідкувати за їх змінами. Позичальник користувалася кредитним коштами, що свідчить про визнання нею наявності правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору. Укладений між сторонами справи договір є чинним, відповідач не просив про визнання його недійсним. Відповідач підписав довідку про умови кредитування (яка регламентує розмір відсотків, пені та штрафів), отже банк має право на стягнення боргу по пені та штрафам. З урахуванням правового висновку ВС від 26.02.2020 у справі №355/1091/17 борг по пені та штрафам за таких обставин має стягуватися у судовому порядку.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення 26658,31 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При розгляді справи встановлено, що 19.01.2011 між ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» - позивач у справі) та ОСОБА_1 (як позичальником - відповідач у справі) укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (а.с.9).
Дана анкета-заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають договір про надання банківських послуг.
В анкеті-заяві вказано, що позичальник отримує платіжну картку кредитка «Універсальна».
У відповідності із цією анкетою-заявою ОСОБА_1 ознайомилася із договором надання банківських послуг до його укладення і погодилася з його умовами.
До кредитного договору банк додав витяг Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку - Архів Умов та правил надання банківських послуг з веб-сайту https://privatbank.ua/terms/.
Також суду надано довідку про умови кредитування з використанням картки «Універсальна 55 днів пільгового періоду» від 07.11.2011, підписану за доводами позивача позичальником у якій вказано відсоткову ставку по кредитному договору, право банку нараховувати пеню та штрафи у разі прострочення позичальником здійснення чергових платежів.
Обов'язок позичальника здійснювати погашення кредиту у строки та на умовах, визначених сторонами, встановлено п.2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг, які позивачем долучено до позовної заяви.
Банк зазначає, що відповідач, одержавши кредитні кошти, не виконала належним чином своїх зобов'язань по їх поверненню та сплаті визначених умовами кредитного договору платежів - простроченого тіла кредиту, пені та штрафів, внаслідок чого в неї перед банком виникла заборгованість в сумі 26658,31 грн., що складається з такого: 5619,00 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 18694,46 грн. - пеня за прострочене зобов?язання; 599,22 грн. - пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1245,63 грн. - штраф (процентна складова).
За доводами позивача, вказана сума має бути стягнута в судовому порядку.
Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються наступними правовими нормами.
Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони мають бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на положення ст.634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві про одержання кредиту від 19.01.2011, підписаній сторонами, відсутні умови договору про визначення розміру та порядку сплати процентів за користування кредитом, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути з позичальника нараховані за умовами договору пеню та штрафи за несвоєчасну сплату коштів по договору та прострочене тіло кредиту.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщені на веб-сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємну частину договору.
Однак у матеріалах справи відсутні підтвердження, що саме цей Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомлювалася і погоджувалася з ними, підписуючи анкету-заяву про одержання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо нарахування відсотків у визначених позивачем порядку та розмірі, сплати неустойки (пені, штрафів) саме у зазначеному в документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Роздруківка із веб-сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Апеляційний суд враховує, що банк систематично змінює зміст Умов та Тарифів надання послуг, отже вести мову про те, що з 2011 року (коли сторони у справі уклали договір) до 2019 року (коли позивач звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості) зміст кредитного договору був незмінним підстав немає.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві про одержання кредиту домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов сам по собі не може розцінюватися як зміст кредитного договору, наявного між сторонами справи.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові ВСУ від 11.03.2015 (провадження №6-16цс15).
Апеляційний суд зазначає, що наявність у вказаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не має правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Колегія суддів враховує, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, який міститься в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому це не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами справи 19.01.2011 шляхом підписання анкети-заяви, оскільки протилежні висновки суперечили б вищенаведеним вимогам ч.ч.1, 2 ст.207, ст.1055 ЦК України про письмову форму договору.
З цих підстав апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність тверджень позивача про те, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність позичальника у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань, про стягнення яких порушено питання в цій справі, отже відповідні позовні вимоги є необґрунтованими, про що вірно вказав суд першої інстанції.
Такі висновки узгоджуються з практикою ВС у постанові від 04.09.2019 у справі №382/1131/18.
Далі, одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Згідно з п.22 ч.1 ст.1 вказаного закону споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 банк дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові ВП ВС від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.
При цьому відповідно до вимог ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ч.1 ст.264 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже саме до повноважень суду входить оцінка наданих сторонами у справі доказів та встановлення на їх підставі фактичних обставин справи. При цьому суд вправі як погодитися з такими доказами, так і відхилити їх, навівши свої міркування з цього приводу.
У даному випадку позивач стверджує про наявність між ним та відповідачем, як позичальником, кредитних правовідносин саме на умовах, які надані банком. Однак доказів того, що саме такі умови надання банківських послуг існували в момент укладення кредитного договору та були надані для ознайомлення відповідачу (враховуючи їх мінливий характер, що банком не заперечується) позивач не довів, у зв'язку з чим відповідні позовні доводи судом були обґрунтовано відхилені.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Апеляційний суд враховує, що заборгованість по тілу кредиту у позичальника в даному випадку відсутня.
Слід врахувати, що за доводами позивача, які ґрунтуються на положеннях Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, платіж за умовами договору включає плату за користування кредитом, передбаченому тарифами і частину заборгованості по кредиту. При цьому простроченим кредитом є кредитні кошти, які були надані клієнту та не були повернуті у строк, передбачений договором (п.1.1.1.88 - долучених банком до позову Умов).
За змістом ч.1 ст.1054 ЦК України до обов'язків позичальника за кредитним договором входить повернення одержаних коштів та сплата платежів, встановлених як винагорода кредитора за надання цих коштів, зокрема, відсотків за користування кредитом.
З системного аналізу вищенаведених положень Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку та ч.1 ст.1054 ЦК України слідує, що за своєю суттю прострочене тіло кредиту, на яке вказує позивач у своїй позовній заяві, є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти.
Отже за відсутності визначеного договором порядку нарахування відсотків за користування кредитом позовні вимоги банку про стягнення простроченого тіла кредиту (до якого включено відсотки за користування кредитним коштами) зазначені позовні вимоги банку є необґрунтованими.
Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про те, що, підписавши анкету-заяву позичальник погодилася з умовами кредитування та зобов'язалася слідкувати за їх змінами та про те, що обіг коштів по картці свідчить про існування кредитних правовідносин між сторонами, оскільки позивач не довів узгодження сторонами кредитного договору в належній формі порядку нарахування пені та штрафів позичальнику саме на тих умовах, що відображені у позовній заяві.
Крім того, для задоволення позовних вимог банку про стягнення пені та штрафів суду необхідно визначити умови їх нарахування та сплати, що в даному випадку неможливо, так як банк не довів застосовність наданих положень умов кредитування саме до договору сторін від 19.01.2011 у зв'язку з їх мінливістю.
Доводи скаржника про те, що укладений між сторонами справи договір є чинним, відповідач не просив про визнання його недійсним не свідчать про неправильне вирішення спору судом, оскільки в цій справі не стоїть питання про визнання правочину недійсним.
Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на те, що відповідач підписала довідку про умови кредитування (яка регламентує розмір відсотків, пені та штрафів), отже банк має право на стягнення боргу по пені та штрафам, адже з цієї довідки (а.с.10) не вбачається зв'язку з анкетою-заявою, підписаною сторонами 19.01.2011. Вказану довідку невизначеною особою (без вказівки прізвища та ініціалів) було підписано лише 07.11.2011, тобто через майже 11 місяців після укладення кредитного договору. Крім того, вказаний документ взагалі не підписано представником банку. Отже відсутні підстави вважати, що довідка, на яку вказує скаржник, регламентує правовідносини сторін у справі, як кредитний договір, укладений у письмовій формі (ст.1055 ЦК України), що свідчить про необґрунтованість відповідних апеляційних доводів скаржника у справі. З цих же підстав слід відхилити посилання скаржника на правовий висновок ВС від 26.02.2020 у справі №355/1091/17 про те, що борг по пені та штрафам має стягуватися у судовому порядку.
Фактичне використання кредитної картки позичальником свідчить про визнання ним наявності між сторонами справи відповідних правовідносин, про що зазначає скаржник, однак це не дає суду можливість задовольнити позовні вимоги в цій справі в частині стягнення боргу за неустойкою, оскільки відсутні погоджені сторонами умови для нарахування таких платежів. При цьому наявність правовідносин між сторонами під сумнів не ставиться.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23.03.2020 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 23.03.2020 у цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством - п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України.
Повну постанову складено 03.06.2020
Суддя-доповідач
Судді