Справа №338/267/20
28 травня 2020 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Битківського Л.М.,
з участю секретаря Остапишин І.Р.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
предстваника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Богородчани, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання відповідача таким, що втратив право на користування жилим приміщенням, -
встановив:
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням.
Заявлені вимоги у позові обґрунтувала тим, що відповідач є колишнім зятем і з її згоди був зареєстрований у її житловому будинку у АДРЕСА_1 , який належить їй на праві власності.
Дочка ОСОБА_5 у квітні 2009 року розірвала шлюб з ОСОБА_4 і з 2009 до 2015 року відповідач у с.Старуня не проживав, хоч з реєстрації не знімався. У 2015 році відповідач та її дочка спробували відновити стосунки і до 2017 року ОСОБА_4 знову проживав у її житлі. Однак через постійні конфлікти стосунки не склались і з березня 2017 року відповідач вибрався з її господарства та з того часу там не проживає. Відповідач втратив статус члена сім'ї, в подальшому надавати йому житло вона наміру немає. Факт реєстрації відповідача у належному їй будинку створює незручності та перешкоди у можливості реалізувати своє право на отримання соціального захисту.
В судовому засіданні позивач та представник позивача ОСОБА_2 заявлені вимоги підтримали з викладених у позовній заяві підстав. Пояснили, що ОСОБА_4 зареєстрований у будинку формально, житлом за вказаною адресою не користується. Факт відсутності відповідача у житлі, яке належить позивачу засвідчений кількома актами, що складені комісією сільської ради, яка за зверненням позивача обстежувала домоволодіння. Просили позов задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні заявлений позов не визнав. Вказав, що дійсно у період перебування у шлюбі з ОСОБА_5 його довіритель був зареєстрований у будинку позивачки в с.Старуня. Не заперечував того факту, що з 2017 року відповідач у житловому будинку не проживає. Однак зазначив, що ОСОБА_4 , на даний час постійного житла немає. Намагається завершити будівництво власного будинку, куди би міг зареєструватись. У випадку наявності іншого житла готовий знятись з реєстрації добровільно. Тому на даний час просив у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення сторін, свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , дослідивши письмові докази, подані у розпорядження суду, з'ясувавши фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів серед іншого можуть бути припинення правовідношення.
Згідно із частиною третьою статті 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
За приписами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований у будинку по АДРЕСА_1 , який відповідно до витягу з Реєстру речових прав на нерухоме майно та поданого свідоцтва про право власності належить на праві власності ОСОБА_1 .
Допитані як свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в судовому засіданні підтвердили, що відповідач в селі Старуня з весни 2017 року не проживає.
Згідно актів, складених комісійно за участі депутата сільської ради та жителів с.Старуня, відповідач ОСОБА_4 станом на грудень 2017 року та лютий 2020 року у будинку, що належить позивачці, фактично не проживав.
Даючи оцінку цим правовідносинам, суд виходить з того, що право відповідача на користування житлом є сервітутним правом, у зв'язку з чим припинення цього права повинно відбуватися у відповідності з вимогами статей 405, 406 ЦК України.
Зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до рішення Богородчанського районного суду від 09.04.2009 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 розірвано. Відтак він втратив статус члена сім'ї позивачки.
Відповідно до встановлених даних, відповідач не проживає у господарстві позивачки більше року, а позивачка не погоджується забезпечувати його житлом у власному будинку у майбутньому. Таким чином судом встановлено, що відповідач втратив право користування цим житлом.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право на користування житловим будинком, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в АДРЕСА_1 .
Стягнути з відповідача на користь позивача 840,80 грн. понесених витрат на сплату судового збору.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги
Суддя Битківський Л..М.