Головуючий І інстанції: Шевченко О.В.
03 червня 2020 р. Справа № 520/10135/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Бершова Г.Є. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної установи "Качанівська виправна колонія (№54)" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2020, повний текст складено 21.02.20 по справі № 520/10135/19
за позовом Державної установи "Качанівська виправна колонія (№54)"
до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області
про скасування податкової вимоги, рішень про застосування штрафних санкцій та податкового повідомлення-рішення,
Державна установа "Качанівська виправна колонія (№ 54)" звернулась до суду із позовом, у якому просила скасувати вимогу Головного управління ДФС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 12.07.2019 № 10-00000981307; рішення Головного управління ДФС у Харківській області про застосування штрафних санкцій № 00016091307, № 00016101307 від 12.07.2019; податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 12.07.2019 № 00016111307.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2020 позовні вимоги задоволено частково.
Скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 12.07.2019 № 00016111307.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Державна установа "Качанівська виправна колонія (№ 54)", не погодившись із зазначеним рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позову, прийняти в цій частині нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу України, установа зобов'язана залучати до роботи всіх засуджених, які виявили бажання працювати, і не може порушувати право засуджених на працю. Установою на виконання вимог чинного законодавства України укладалися з засудженими трудові договори, проте єдиний соціальний внесок по даним особам не сплачувався, оскільки відсутня можливість надіслати повідомлення до органів фіскальної служби про таких працевлаштованих осіб.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З урахуванням ч. 1ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судовим розглядом, особами Головним управлінням ДФС у Харківській області у період з 14.05.2019 по 10.06.2019 проведено виїзну документальну планову перевірку Державна установа "Качанівська виправна колонія (№54)" з питань дотримання законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2016 по 31.03.2019.
За результатами проведеної перевірки складений акт № 2096/20-40-13-07/08564564 від 18.06.2019, яким зафіксовано наступні порушення: п.п. 176.2 б п.176.2 ст. 176 Податкового кодексу України Державною установою "Качанівська виправна колонія (№54)" невідображення у довідках за формою №1ДФ за перевіряємий період виплати коштів фізичним особам-підприємцям за придбаний товар за ознакою доходу « 157» «Дохід, виплачений самозайнятій особі (пп. 165.1.36 ПКУ, ст. 177 та 178 ПКУ); п.1 п.2 ст.6, абз.1 п.1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в частині заниження бази нарахування єдиного внеску (з причини не включення до неї заробітної плати засуджених) за перевіряємий період на загальну суму 414577,72 грн. (Додаток 1), в т.ч.: за квітень-грудень 2016 року на суму 133343,95 грн., за 2017 рік на суму 203674,15 грн., за 2018 рік на суму 66824,36 грн., за січень-березень 2019 року на суму 10735,26 грн.; п. 1 ч.2 ст. 6 Закону України від 08.07.2010 року №2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями, у зв'язку із заниженням загальної суми нарахованої заробітної плати, на яку нараховується єдина внесок, встановлено заниження єдиного внеску за перевіряємий період в загальній сумі 91207,10 грн. (Додаток 1), в т.ч.: за квітень-грудень 2016 року в сумі 29335,67 грн., за 2017 рік в сумі 44808,31 грн., за 2018 рік в сумі 14701,36 грн., за січень-березень 2019 року в сумі 2361,76 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки Головним управлінням ДФС у Харківській області 12.07.2019 винесено: вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-00000981307 зі сплати недоїмки по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 91207,10 грн.; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №00016091307, яким до Державної установи "Качанівська виправна колонія (№54)" застосовано штрафні санкції в розмірі 54437,51 грн.; рішення про застосування штрафних санкцій за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок № 00016101307, яким до Державної установи "Качанівська виправна колонія (№54)" застосовано штрафні санкції в розмірі 255 грн.; податкове повідомлення-рішення №00016111307, яким до Державної установи "Качанівська виправна колонія (№54)" застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в сумі 510 грн.
Позивач, не погодившись із вказаними рішеннями податкового органу, звернувся до суду із даними позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач укладаючи строкові трудові договори із засудженими та здійснюючи виплату заробітної плати, набув обов'язок сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування як роботодавець та податковий агент.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 162 Податкового кодексу України платниками податку на доходи фізичних осіб є, зокрема податковий агент.
При цьому, пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Згідно з п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Підпунктом 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених" 07.09.2016 № 1492-VIII, який набрав чинності 08.10.2016, доповнено Кримінально-виконавчий кодекс України статтею 60-1, відповідно до частин 1, 2 якої засуджені до обмеження волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Засуджені мають право на загальних підставах на призначення та отримання пенсії за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення.
Відповідно до ч. 1 ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов'язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.
Згідно з ч. 1 ст. 120 Кримінально-виконавчого кодексу України праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 122 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Засуджені мають право на загальних підставах на призначення та отримання пенсії за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення.
У ході судового розгляду встановлено та не заперечувалось позивачем, що між засудженими та позивачем Державною установою "Божковська виправна колонія (№16)" було укладено строкові трудові договори, предметом яких є трудові відносини в межах, визначених цим договором, між засудженим та Установою, на час відбування особою, засудженою до позбавлення полі, покарання в Установі.
Судовим розглядом встановлено та не заперечується сторонами по справі , що між засудженими та Державною установою "Качанівська виправна колонія (№ 54)" укладались строкові трудові договори, предметом яких є трудові відносини в межах, визначених цим договором, між засудженим та Установою, на час відбування особою, засудженою до позбавлення полі, покарання в Установі. У ході виконання засуджений зобов'язаний виконувати роботу, передбачено умовами договору, а Установа виплачувати працівникові заробітну плату згідно з цим договором і забезпечувати необхідні умови праці.
Залучення до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором засуджених осіб у перевіреному періоді позивач також не заперечує.
Так, Державною установою "Качанівська виправна колонія (№54)" перераховано заробітну плату засудженим у загальному розмірі 414577,72 грн., у тому числі за квітень грудень 2016 у розмірі 133343,95 грн., за 2017 у розмірі 203674,15 грн., за 2018 у розмірі 66824,36 грн., за січень-березень 2019 у розмірі 10735,26 грн., з якої утримувався податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, зокрема роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з п. 1, 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з ч. 8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
При цьому, ч. ч. 1-4 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до п. 3 ч. 11 ст. 25 цього ж Закону за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивач є платником єдиного внеску, а отже зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок як податковий агент, при цьому, базою оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід засуджених осіб, які відбувають покарання та залучаються до робіт, за які виплачується заробітна плата.
Колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги стосовно того, що суми виплат, отримані фізичними особами під час відбування покарання в місцях позбавлення волі не є базою нарахування єдиного соціального внеску в силу положень Інструкції про умови праці та заробітну працю засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 №396/5, оскільки Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених", який набрав чинності 08.10.2016, ст. 122 Кримінально-виконавчого кодексу України викладено у новій редакції, відповідно до частини 1 якої засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що позивачем в порушення п. 1, 2 ч. 2 ст. 6, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не включено до Звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування заробітну плату засуджених, внаслідок чого занижено базу нарахування єдиного внеску та відповідно занижено суму нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за перевіряємий період із заробітної плати засуджених.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.07.2019 № Ю-00000981307 та рішення № 00016091307, № 00016101307 від 12.07.2019 про застосування штрафних санкцій Головного управління ДФС у Харківській області прийняті на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що визначені законодавством України, та з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, з огляду на що позовні вимоги щодо їх скасування задоволенню не підлягають.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної установи "Качанівська виправна колонія (№54)" - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2020 по справі № 520/10135/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді Г.Є. Бершов В.В. Катунов