03 червня 2020 року справа №200/13820/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Ястребової Л.В., за участю секретаря судового засідання - Ашумова Т.Е., позивача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі № 200/13820/19-а (головуючий суддя І інстанції - Михайлик А.С.), складене у повному обсязі 04 лютого 2020 року у м. Слов'янськ Донецької області за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
28 листопада 2019 року ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про:
- визнання протиправним та скасування рішення № 214 від 06 листопада 2019 року про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, зобов'язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії за вислугу років № 9662 від 25 жовтня 2019 року та зарахування до стажу (вислуги років) - періоду безпосередньої участі в антитерористичній операції з 20 липня 2015 року по 06 жовтня 2015 року та з 09 листопада 2016 року по 30 квітня 2018 року, періоду здійснення заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях з 01 травня 2018 року по 12 вересня 2019 року із розрахунку 1 місяць служби за 3 місяці служби; половину строку навчання у Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого в період з 01 вересня 1998 року по 31 липня 2002 року, періоду проходження військової служби на посаді курсанта військово-юридичного факультету Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого в період з 01 серпня 2002 року по 27 червня 2003 року та періоду перебування на військовій службі у розпорядженні Генерального прокурора України з 28 червня 2003 року по 28 липня 2003 року з розрахунку 1 місяць служби за 1 місяць служби;
- зобов'язання зарахувати до стажу на посадах прокурора період безпосередньої участі в АТО з 20 липня 2015 року по 06 жовтня 2015 року з розрахунку 1 місяць служби за 3 місяці служби; період проходження служби на посадах слідчого та прокурора-криміналіста військової прокуратури Одеського гарнізону з 29 липня 2003 року по 28 липня 2007 року, період проходження служби на посаді старшого слідчого слідчого відділу військової прокуратури Південного регіону України з 28 липня 2007 року по 21 червня 2010 року (а.с. 3-16).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років № 214 від 06 листопада 2019 року. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 25 жовтня 2019 року із врахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 105-110).
Не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив суд змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, а саме:
- виключити з мотивувальної частини висновок щодо відсутності підстав для зарахування відповідачем періоду роботи з 29 липня 2003 року по 31 грудня 2003 року на посаді слідчого військової прокуратури Одеського гарнізону до стажу роботи на прокурорських посадах;
- викласти у мотивувальній частині висновок про необхідність зарахування під час повторного розгляду заяви № 9662 від 25 жовтня 2019 року про призначення пенсії за вислугу років до стажу роботи позивача на посадах прокурорів - періоду проходження служби на посадах слідчого військової прокуратури Одеського гарнізону та прокурора-криміналіста військової прокуратури Одеського гарнізону з 29 липня 2003 року по 28 липня 2007 року, а також періоду проходження служби на посаді старшого слідчого слідчого відділу військової прокуратури Південного регіону України з 28 липня 2007 року по 21 червня 2010 року.
Вказав, що суд першої інстанції не врахував та не застосував положення ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, яка на рівних умовах визначає набуття стажу за спеціальністю наряду із прокурорами - слідчими прокуратури, відтак вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення висновок щодо відсутності підстав для зарахування відповідачем періоду роботи з 29 липня 2003 року по 31 грудня 2003 року на посаді слідчого військової прокуратури Одеського гарнізону до стажу роботи на прокурорських посадах.
Вважає, що неврахування рівності прав слідчих прокуратури та прокурорів щодо набутого спеціального стажу призведе до порушення права на пенсійне забезпечення за вислугою років (а.с. 118-125).
Позивач в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , згідно паспорту серії НОМЕР_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . У наданому позові позивачем зазначено місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 19-22), є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 26 квітня 2016 року (а.с. 17).
25 жовтня 2019 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду у м. Краматорську Донецької області, із заявою про призначення пенсії за вислугою років згідно Закону України «Про прокуратуру» (а.с.. 18, 67).
Відповідно до розписки-повідомлення спеціалістом відповідача разом із заявою про призначення пенсії прийнято наступні документи: військовий квиток, довідку про заробітну плату № 14-213 вих. 19 від 17 жовтня 2019 року; довідку про прийняття на роботу (навчання) № 2323111139 від 18 вересня 2019 року, довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; довідки, що визначають право на призначення пенсії на пільгових умовах № 15-265 вих.19 від 13 вересня 2019 року, документи про місце проживання (реєстрації) № 15-265 вих. 19 від 13 вересня 2019 року; паспорт серії НОМЕР_2 , посвідчення учасника бойових дій, трудову книжку серії НОМЕР_4 (а.с. 68).
06 листопада 2019 року , за наслідком розгляду заяви позивача, відповідачем прийнято рішення № 214, яким відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років. В назві рішення зазначено, що це проект рішення, яке підписано т.в.о. начальника управління. Згідно з проектом рішенням в ньому зазначено , що згідно наданих позивачем документів до заяви про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням індивідуальних відомостей ОСОБА_1 має стаж за вислугу років 6 років 3 місяці 8 днів, у т.ч. період роботи на посадах прокурора 5 років 9 місяців 5 днів (а.с. 60).
В проекті рішення від 06 листопада 2019 року зазначено про ненадання позивачем документів, що підтверджують його навчання у вищому навчальному закладі на денній формі навчання, ненадання довідки про проходження військової служби та нараховані суми грошового забезпечення, сплачені страхові внески, через що до вислуги років не враховано половину строку навчання та періоди служби у військовій прокуратурі позивача з 01 січня 2004 року по 26 липня 2012 року та з 01 лютого 2015 року по 31 травня 2016 року.
В матеріалах справи є розрахунок стажу позивача, відповідно до якого відповідачем у складі вислуги років враховано період роботи позивача з 29 липня 2003 року по 31 грудня 2003 року на посаді слідчого; з 15 серпня 2012 року по 31 січня 2015 року на посаді прокурора; з 01 червня 2016 року по 18 вересня 2019 року на посаді прокурора та період служби з 19 вересня 2019 року по 30 вересня 2019 року, однак зазначені періоди (а.с. 96).
Не погодившись із відмовою у призначенні пенсії позивач звернувся до суду із даним позовом.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років підлягає скасуванню, із зобов'язанням управління повторно розглянути заяву про призначення пенсії за вислугу років від 25 жовтня 2019 року із врахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні.
При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що питання зарахування періоду проходження служби в період на посадах слідчого та прокурора криміналіста військової прокуратурі Одеського гарнізона з 01.01.2004 по 27.07.2007 року не розглядалось відповідачем при розгляді заяви, тому підстави на зарахування відповідачем цього періоду до стажу прокурорської роботи цього періоду у суду відсутні.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що період роботи позивача з 29 липня 2003 року по 31 грудня 2003 року правомірно врахований відповідачем до стажу роботи слідчого та до вислугу років, оскільки відсутні підстави включення зазначеного періоду роботи до стажу роботи на прокурорських посадах.
Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції частково, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійне забезпечення працівників прокуратури станом на час звернення позивача за призначенням пенсії регулюється правилами ст.86 Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 Закону України “Про прокуратуру” прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року вислуги років не менше 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.
Згідно ч. 6 ст. 86 Закону України “Про прокуратуру” до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.
Частиною 4 статті 83 Закону України “Про прокуратуру” передбачено, що на військовослужбовців військової прокуратури поширюються усі передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та іншими законодавчими актами про військову службу соціальні і правові гарантії.
Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися ст. 50-1 Закону України “Про прокуратуру” № 1789-ХІІ від 05 листопада 1991 року.
Частиною 5 ст.50-1 Закону України “Про прокуратуру” в редакції, чинній до 08.07.2011 передбачалося зарахування до вислуги років часу роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі; стажистами в органах прокуратури; слідчими; суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.
Відповідно до ст. 56 Закону України “Про прокуратуру” № 1789-ХІІ під поняттям "прокурор" у статті 8, частині четвертій статті 9, частинах першій, другій, третій статті 12, частині першій статті 20, статтях 34, 35, 36, 44, 45, частинах першій, четвертій і шостій статті 46, частині першій статті 46-1, частині першій статті 47, статтях 48, 49, 50, 50-1, частині п'ятій статті 52 і статті 55 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року N 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за N 1566/11846.
Перелік документів, що додаються до заяви про призначення, перерахунок та поновлення пенсії визначений Розділом 2 цього Порядку.
Пунктом 2.24 Порядку № 22-1 передбачено, що при призначенні (перерахунку) пенсії відповідно до Законів України "Про Кабінет Міністрів України", "Про державну службу", "Про Національний банк України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про судоустрій і статус суддів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", Митного кодексу України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України для визначення розміру пенсії за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для розмежування джерел фінансування особа надає пакет документів, передбачених підпунктами 2 і 3 пункту 2.1 цього розділу.
Відповідно до пунктів 2 та 3 пункту 2.1 Порядку 22-1 до заяви про призначення пенсії надаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Частинами 1, 3 ст. 44 Закону “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з пунктом 4.2. Порядку 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Пунктом 4.3 Порядку передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Пунктом 4.7 Порядку передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Слід також зазначити, що відповідно до п. 7 ч. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління пенсійного фонду України 22 грудня 2014 року за № 28-2 (далі - положення), серед основних завдань управління є, зокрема, завдання призначати (здійснювати перерахунок) і виплату пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.
Відтак, тільки Пенсійний фонд (та його структурні підрозділи) наділені повноваженнями щодо призначення/відмови у призначенні пенсії з прийняттям відповідного рішення з повним мотивуванням періодів зарахування або відмови у зарахуванні стажу роботи до вислуги років.
Таким чином, з урахуванням вищезазначених норм, після отримання заяви позивача про призначення пенсії, відповідач повинен був розглянути її та прийняти вмотивоване рішення із наданням оцінки кожному періоду навчання, роботи, служби.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач прийняв рішення № 214 від 06 листопада 2019 року (в матеріалах справи знаходиться тільки його проект), однак, не навів в ньому мотивування зарахування/відмови у зарахуванні до стажу всіх періодів навчання, роботи, служби.
Зокрема, в спірному рішенні відсутній аналіз причин зарахування чи відмови у зарахуванні періоду роботи з 29 липня 2003 року по 31 грудня 2003 року на посаді слідчого військової прокуратури Одеського гарнізону до стажу роботи на прокурорських посадах та зарахування до стажу роботи позивача на посадах прокурорів - періоду проходження служби на посадах слідчого військової прокуратури Одеського гарнізону та прокурора-криміналіста військової прокуратури Одеського гарнізону з 29 липня 2003 року 28 липня 2007 року, а також періоду проходження служби на посаді старшого слідчого слідчого відділу військової прокуратури Південного регіону України з 28 липня 2007 року по 21 червня 2010 року.
Отже проект рішення не містить всіх аргументованих періодів зарахування або відмови у зарахуванні конкретних періодів служби позивача, що позбавляє можливості суд надати аналіз прийнятому проекту рішення № 214 від 06 листопада 2019 року та правомірності відмови в призначені пенсії за вислугу років за нормами Закону України «Про прокуратуру».
Доводи апелянта щодо виключення з мотивувальної частини висновку суду щодо відсутності підстав для зарахування відповідачем періоду роботи з 29 липня 2003 року по 31 грудня 2003 року на посаді слідчого військової прокуратури Одеського гарнізону до стажу роботи на прокурорських посадах не підлягають задоволенню, оскільки зазначений період роботи на посаді слідчого входить до стажу роботи на прокурорських посадах, який дає право зарахування до вислуги років для призначення пенсії відповідно ст.50-1Закону України « Про прокуратуру» № 1789-Х11, яка чинна на час роботи позивача на відповідній посаді, та зазначені норми збереглися в ст. 86 Закону України « Про прокуратуру» № 1697- У11 від 14.10.2014 року, тобто на момент звернення позивача з заявою про призначення пенсії, що відповідно враховано пенсійним органом у довідці про розрахунок стажу( а.с.89) та відображено в спірному проекті рішення № 214 від 06.11.2019 року щодо стажу роботи до вислуги років( а.с.60 зв. бік).
Що стосується доводів апелянта про необхідність викласти у мотивувальній частині висновок про зарахування під час повторного розгляду заяви № 9662 від 25 жовтня 2019 року про призначення пенсії за вислугу років до стажу роботи позивача на посадах прокурорів - періоду проходження служби на посадах слідчого військової прокуратури Одеського гарнізону та прокурора-криміналіста військової прокуратури Одеського гарнізону з 29 липня 2003 року по 28 липня 2007 року, а також періоду проходження служби на посаді старшого слідчого слідчого відділу військової прокуратури Південного регіону України з 28 липня 2007 року по 21 червня 2010 року, суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки судом першої інстанції правильно визначено, що зазначений період пенсійним органом не розглядався та рішення відповідно до зазначеного стажу не приймалось, що позбавляє можливості суду надати аналіз.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону держорган може приймати різні рішення.
Суд апеляційної інстанції ще раз наголошує, що управлінням не прийнято рішення по суті заяви позивача про призначення пенсії, не надано оцінки наявного трудового стажу,не витребуванні документи , підтверджуючи період навчання, а також довідки про проходження військової служби , нараховані суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески, відтак у суду відсутнє права на втручання в дискреційні повноваження управління щодо надання оцінки наявності у позивача права на призначення пенсії за вислугу років, відтак позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача повторно розглянути його заяву урахуванням конкретних періодів зарахування до стажу для призначення пенсії за вислугу років є передчасними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції, враховуючи відсутність у спірному рішенні аналізу причин зарахування чи відмови у зарахуванні спірних періодів роботи позивача (в рамках апеляційної скарги), дійшов висновку про передчасність цих вимог та достатність захисту прав позивача в частині повторного розгляду заяви про призначення пенсії позивачу за вислугу років із наданням вмотивованого рішення зі спірного питання.
Відтак, мотивувальна частина рішення не підлягає зміні з огляду на неможливість надання оцінки правомірності дій управління в частині зарахування чи відмови у зарахуванні спірних періодів роботи, оскільки управління поверхово підійшло до своїх повноважень та не прийняло вмотивоване рішення по всім періодам навчання, роботи, служби позивача відповідно до норм діючого законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення .
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі № 200/13820/19-а - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 03 червня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, та продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України щодо запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).
Повне судове рішення складено 03 червня 2020 року.
Судді Т.Г.Арабей
І.В. Геращенко
Л.В. Ястребова