ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 травня 2020 року м. Київ № 826/5296/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легенйди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «Київськийсуднобудівний-судноремонтний завод»
доГоловного управління ДФС у м. Києві
провизнання протиправними та скасування податковихповідомлень-рішень
представники позивача - Місевра А.І.;
сторін: відповідача - Сірик А.О.,
Публічним акціонерним товариством «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» (далі - позивач або ПАТ «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» або Товариство) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач або ГУ ДФС у м. Києві або Контролюючий орган), у якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.03.2017 № 0474140303, № 0475140303, № 0476140303, № 04774140303, № 0478140303, № 0479140303.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2018 відкрито провадження у адміністративній справі № 826/5294/18, призначено до розгляду в підготовче засідання 01.06.2018 (з урахуванням ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.04.2018 про виправлення описки).
01.06.2018 та 18.07.2018 судом оголошувались перерви, справу призначено до розгляду на 16.08.2018.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.10.2018.
09.10.2018 судом оголошено перерву до 13.11.2018.
13.11.2018 в судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач не заперечує, що він є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, водночас зазначає, що перелік нерухомого майна, зазначеного в акті перевірки є неточним та не відповідає вимогам підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України.
Представник відповідача проти позову заперечував та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
У відзиві на адміністративний позов відповідач наголошує на правомірності прийнятих ним рішень, які оскаржуються у даній справі, зауважуючи при цьому, що відомості про задекларовані та занижені суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2013-2016 роки наведено в акті перевірки.
Суд, враховуючи спільне клопотання представників сторін, ухвалив перейти до стадії письмового провадження на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 30.06.2016, за результатами якої складено акт від 13.03.2017 № 89/26-15-14-01-03/03149949 (в тексті - Акт або Акт перевірки).
Згідно вказаного Акта перевірки, Контролюючим органом було встановлено порушення позивачем, зокрема, підпункту 266.1.1 пункту 266.1, підпункту 266.7.5 пункту 266.7, підпункту 266.9.1 пункту 266.9 статті 266 Податкового кодексу України, в результаті неподання річної декларації по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2013, 2014, 2015, 2016 роки, внаслідок чого занижено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 107202,96 грн., в тому числі за 2013 рік на 750,81 грн., за 2014 рік на 575,51 грн., за 2015 рік на 67623,36 грн., за 2016 рік на 38253,28 грн.
На підставі Акта перевірки Відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 31.03.2017 № 0474140303, № 0475140303, № 0476140303, № 04774140303, № 0478140303, № 0479140303, якими позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 76673,33 грн., 340,00 грн., 18164,17 грн., 340,00 грн., 1985,16 грн. та 510,00 грн. відповідно.
За результатами оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку, рішенням Державної фіскальної служби України від 14.06.2017 № 12689/6/99-99-11-02-01-15 податкові повідомлення-рішення від 31.03.2017 № 0474140303, № 0475140303, № 0476140303, № 04774140303, № 0478140303, № 0479140303 залишено без змін, скаргу - без задоволення.
Незгода з приміченими рішеннями суб'єкта владних повноважень обумовила звернення позивача до суду із відповідним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд наголошує на такому.
Як визначено приписами пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (скорочено - ПК України), останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
У відповідності до підпунктів 4.1.1, 4.1.3 пункту 4.1 статті 4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:
- загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;
- невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства.
Згідно із пунктом 6.1 статті 6 ПК України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
В силу вимог пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зокрема зобов'язаний:
- стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України;
- вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів;
- подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів;
- сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Отже, платник податків зобов'язаний сплатити відповідні податки у встановленому законом розмірі та у встановлений строк, в свою чергу, невиконання наведених обов'язків тягне за собою притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства.
Станом на 01.01.2014 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки була присвячена стаття 265 ПК України, згідно із підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 якої платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 265.2.1 пункту 265.2 статті 265 ПК України), а базою оподаткування є житлова площа об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 265.3.1 пункту 265.3 статті 265 ПК України).
Відповідно до підпункту 265.3.3 пункту 265.3 статті 265 ПК України база оподаткування об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи з житлової площі об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 265.6.1 пункту 265.6 статті 265 ПК України).
За приписами підпункту 265.5.3 пункту 265.5 статті 265 ПК України ставки податку для юридичних осіб встановлюються в таких розмірах: 1 відсоток - для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. метрів; б) 2,7 відсотка - для квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв. метрів, та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв. метрів.
Відповідно до підпункту 265.7.2 пункту 265.7 статті 265 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 265.7.1 пункту 265.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально (підпункт 265.7.5 пункту 265.7 статті 265 ПК України).
Відповідно до підпункту 265.9.1 пункту 265.9 статті 265 ПК України податок сплачується за місцем розташування об'єкта оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.
Податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації (підпункт «б» підпункту 265.10.1 пункту 265.10 статті 265 ПК України).
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII (нижче - Закон № 71-VIII) змінено процедуру оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки.
Зокрема, розширено базу оподаткування для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, шляхом оподаткування як житлової так і нежитлової нерухомості.
Окрім того, Законом № 71-VIII пункт 14.1 статті 14 ПК України доповнено підпунктом 14.1.1291 , згідно із яким до об'єктів нежитлової нерухомості належать будівлі, приміщення, що не віднесені, відповідно до законодавства, до житлового фонду.
Своєю чергою, у нежитловій нерухомості виділяють: будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; будівлі промислові та склади; будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; інші будівлі.
Також, слід звернути увагу на особливості обчислення податку на нерухоме майно з 2015 року, а саме ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування (підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України в редакції Закону № 71-VIII).
Разом з тим, відповідно до пункту 33 підрозділу 10 розділу XX ПК України встановлено, що на 2015 рік ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, визначені пунктом 266.5.1 Кодексу, не можуть перевищувати 1% мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр для об'єктів нежитлової нерухомості.
Згідно з приписами пункту 4 розділу II Прикінцеві положення Закону № 71-VІІІ органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості; установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
При цьому, зміни до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 та підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України щодо строків та порядку внесення змін до податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не вносились.
Пунктом 8.1 статті 8 ПК України встановлюються загальнодержавні та місцеві податки і збори.
Як визначено пунктом 8.3 статті 8 ПК України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Водночас, відповідно до пункту 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а також і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини першої статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.
Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити місцеві податки на відповідних територіях.
Відповідно до положень пункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать: податок на майно; єдиний податок.
Пунктом 10.3 статті 10 ПК України встановлено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Таким чином, місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податок на нерухоме майно, і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Як визначено ПК України (пункти 4.4 статті 4 та 8.3 статті 8), саме рішеннями сільських, селищних, міських рад встановлюються податки, обов'язкові до сплати тільки «на території відповідних територіальних громад». Без відповідних рішень податок на нерухоме майно сплаті не підлягає.
Згідно з положеннями пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом; при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору; рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (підпункти 12.3.1, 12.3.2, 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України).
У відповідності до приписів пункту 12.5 статті 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Рішенням Київської міської державної адміністрації від 28.01.2015 № 58/923 на 2015 рік було встановлено ставку податку на нерухоме майно у розмірі 1% від мінімальної заробітної плати.
Саме на такий розмір ставки посилаються посадові особи ГУ ДФС у м. Києві, що проводили перевірку, розраховуючи суму податку на майно.
Проте, застосування ставки, встановленої рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923, при розрахунку податку на нерухоме майно за 2015 рік є неправомірним, з огляду на наступне.
Податок на майно, складовою якого згідно із пунктом 265.1 статті 265 ПК України є податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків.
Специфіка місцевих податків полягає в тому, що їх встановлюють місцеві ради (сільські, селищні або міські) відповідно до вимог та в межах, визначених ПК України.
Якщо місцева рада приймає рішення про встановлення певного податку або про зміну його елементів, таке рішення набуває чинності відповідно до вимог, передбачених у ПК України.
Відповідно до частини першої статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.
По правовідносинам, зазначеним в Акті перевірки, щодо нарахування за 2015 рік податку на майно 2015 рік є плановим періодом, а 2016 рік - бюджетним періодом.
Вищенаведене рішення Київської міської ради, яким встановлений розмір ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки було прийняте 28.01.2015.
Згідно із підпунктом 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 ПК України норми такого рішення повинні застосовуватись починаючи з 01.01.2016.
Таким чином, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з наведених в Акті об'єктів нерухомості підлягає нарахуванню та сплаті за ставкою 1% лише з 01.01.2016.
Враховуючи викладене, нарахування відповідачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік в розмірі 49104,89 грн. (39176,97 грн. + 9281,16 грн. + 646,76 грн.) основного зобов'язання та 12276,22 грн. (9794,24 грн. + 2320,29 грн. + 161,69 грн.) штрафних санкцій згідно із податковими повідомленнями-рішеннями від 31.03.2017 № 0474140303, № 0476140303, № 0478140303 є протиправним.
Також, суд констатує, що з перелічених в Акті об'єктів нежитлової нерухомості лише частина належить на праві власності позивачу.
Зокрема, будівля заводоуправління «З» загальною площею 1700,6 кв.м., магазин «Госптовари» «В» загальною площею 177,2 кв.м., будівля клубу «К3» загальною площею 524,8 кв.м. є складовими цілісного майнового комплексу за адресою м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 8, набутого позивачем у приватну власність шляхом придбання у Фонду державного майна України на підставі договору купівлі-продажу від 15.09.2005 № 2-5077, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.05.2014 № 21671020, копія якого міститься в матеріалах справи.
Натомість, матеріали справи не містять доказів належності позивачу на праві власності дитячого садка № 57 «А» «Б» загальною площею 1187,5 кв.м. за адресою м. Київ, Оболонський район, вул. Сокальського, 3; їдальні УПМ загальною площею 429,8 кв.м., прохідної УПМ загальною площею 72,1 кв.м., магазину УПМ загальною площею 312,0 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 8; їдальні «З» загальною площею 332,9 кв.м., будівлі заводоуправління «Н» загальною площею 762,0 кв.м. за адресою м. Київ, Голосіївський район, о. Водників; квартири загальною площею 53,10 кв.м., житлова площа 29,70 кв.м. за адресою м. Київ, Оболонський район, вул. Полярна, буд. 8-г, кв. 98.
Позивач також не заперечує відповідні обставини.
У зв'язку із чим, суд дійшов висновку, що будівля заводоуправління «З» загальною площею 1700,6 кв.м., магазин «Госптовари» «В» загальною площею 177,2 кв.м. та будівля клубу «К3» загальною площею 524,8 кв.м. були об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2016 році, а тому, з урахуванням тієї обставини, що до перевіряємого періоду включені тільки 6 місяців 2016 року, податок має розраховуватись за формулою 2402,6 кв.м. (1700,6 кв.м. + 177,2 кв.м. + 524,8 кв.м.) (загальна площа належних на праві власності позивачу об'єктів нерухомості)* 13,78 (1% мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016) / 12 місяців * 6 місяців = 16553,91 грн., що свідчить про правомірність податкового повідомлення-рішення від 31.03.2017 № 0474140303 у відповідній частині основного зобов'язання та штрафних санкцій у розмірі 4138,48 грн.
Окрім того, суд примічає, що в Акті перевірки зазначено про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік на 67623,36 грн., за 2016 рік на 38253,28 грн.
Натомість, оскаржуваними рішеннями (від 31.03.2017 № 0474140303, № 0476140303, № 0478140303) позивачу визначено основне зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 49104,89 грн. (39176,97 грн. + 9281,16 грн. + 646,76 грн.) за 2015 рік та 27777,73 грн. (22161,69 грн. + 5250,18 грн. + 365,86 грн.) за 2016 рік, а також нараховано 25% штрафних санкцій.
При цьому, до податкових повідомлень-рішень від 31.03.2017 № 0474140303, № 0476140303, № 0478140303 долучені розрахунки лише штрафних (фінансових) санкцій, які не містять інформації щодо обґрунтованості розміру основного зобов'язання.
Водночас, висновки відповідача про заниження податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму на 575,51 грн. за 2014 рік мотивовані порушенням позивачем приписів статті 266 ПК України, в той час як в 2014 році статтею 266 ПК України був врегульований порядок нарахування та сплати збору за місця для паркування транспортних засобів, а не податку на нерухоме майно, чим підтверджується протиправність податкового повідомлення-рішення від 31.03.2017 № 0478140303 в частині нарахувань за 2014 рік (575,51 грн. основного зобов'язання та 143,88 грн. штрафних санкцій).
Безпідставність висновків відповідача про заниження податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно спростовує наявність у позивача обов'язку декларувати відповідні зобов'язання, відтак безпідставним є застосування штрафних санкцій, визначених статтею 120.1 статті 120 ПК України за неподання податкових декларацій, згідно із податковими повідомленнями-рішеннями № 04774140303 (170,00 грн. + 170,00 грн.) та № 0479140303 (170,00 грн. + 170,00 грн. + 170,00 грн.),
Водночас, податкове повідомлення-рішення від 31.03.2017 № 0475140303 підлягає скасуванню лише в частині штрафних санкцій у розмірі 170,00 грн., нарахованих за неподання податкової декларації 2015 рік, решту штрафних санкцій (170,00 грн., нарахованих за неподання податкової декларації за 2016 рік) нараховано правомірно, відтак відсутні підстави для їх скасування.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
З огляду на припис наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішень контролюючого органу, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 КАС України).
Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, як то відповідача у справі підлягають відшкодуванню судові витрати у розмірі 1386,95 грн. пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов Публічного акціонерного товариства «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 31.03.2017 № 0474140303 в частині визначення Публічному акціонерному товариству «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 55980,94 грн., з них: 44784,75 грн. за основним платежем та 11196,19 грн. за штрафними санкціями.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 31.03.2017 № 0475140303 в частині визначення Публічному акціонерному товариству «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 170,00 грн. за штрафними санкціями.
4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 31.03.2017 № 0476140303, яким Публічному акціонерному товариству «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 18164,17 грн., з них: 14531,34 грн. за основним платежем та 3632,83 грн. за штрафними санкціями.
5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 31.03.2017 № 04774140303, яким Публічному акціонерному товариству «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 340,00 грн. за штрафними санкціями.
6. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 31.03.2017 № 0478140303, яким Публічному акціонерному товариству «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 1985,16 грн., з них: 1588,13 грн. за основним платежем та 397,03 грн. за штрафними санкціями.
7. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 31.03.2017 № 0479140303, яким Публічному акціонерному товариству «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 510,00 грн. за штрафними санкціями.
8. У позові про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у м. Києві від 31.03.2017 № 0474140303 в частині визначення Публічному акціонерному товариству «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 20692,39 грн., з них: 16553,91 грн. за основним платежем та 4138,48 грн. за штрафними санкціями та № 0475140303 в частині визначення Публічному акціонерному товариству «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 170,00 грн. за штрафними санкціями - відмовити.
9. Cтягнути на користь Публічного акціонерного товариства «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» (04071, м. Київ, Подільський район, вул. Набережно-Лугова, буд. 8, код ЄДРПОУ 03149949), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) понесені Публічним акціонерним товариством «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 386,95 грн. (одна тисяча триста вісімдесят шість гривень 95 копійок).
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко