ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 травня 2020 року м. Київ № 640/12067/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління Державної
міграційної служби у місті Києві та Київській області
про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) (по тексту - позивач або ОСОБА_1 ), подав на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А) (надалі - відповідач), у якому просить суд:
- скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 від 30 травня 2019 року;
- зобов'язати відповідача надати (провести обмін) позивачу належним чином оформленої посвідки на постійне проживання на території України безстроково відповідно до вимог чинного законодавства України.
Мотивуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що відповідачем прийнято протиправне рішення про відмову у оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання від 30.05.2019 № НОМЕР_2 .
У відзиві на позову відповідачем зазначено, що внаслідок здійснення Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області перевірки встановлено, що надана іноземцем інформація не підтверджена даними, отриманими з баз даних Реєстру, та картотек, що і стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , громадянин Грузії, паспорт НОМЕР_4, постійно проживає на території України, що підтверджується тимчасовою посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 27.04.2005 безстроково та зареєстрований з 06.02.2019 за адресою: АДРЕСА_1 .
Тимчасова посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 27.04.2005 видана ВГІРФО УМВС України в Луганській області.
27.04.2019 позивач звернувся до Броварського районного відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про обмін тимчасової посвідки на постійне проживання відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321.
На підставі звернення органом міграційної служби направлено запит на законність виданої позивачу тимчасової посвідки на постійне проживання до Управління ДМС України у Луганській області.
Листом № 4401.5-5192/44.5-19 від 26.02.2019 Управління ДМС України у Луганській області повідомило відповідача, що територіальні підрозділи УДМС, які знаходяться на території, що не підконтрольна українській владі, виведені зі штатного розпису УДМС та ліквідовані, всі архіви підрозділів знаходяться на території, яка не підконтрольна українській владі, особовий склад звільнений. У листі зазначено, що перевірити підстави щодо оформлення дозволу на імміграцію в Україну та оформлення посвідки на постійне проживання позивача є неможливим. Разом з тим, вказано, що за комп'ютерними обліками УДМС в Луганській області 27.04.2005 позивачу оформлено та видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_3 на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001, рішення щодо скасування зазначеної довідки не приймалось.
Рішенням від 30.05.2019 № 22383000 Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області відмовлено ОСОБА_1 у оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі п.п. 3 п. 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (далі по тексту - Порядок № 321).
Не погоджуючись з даним рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Згідно з абз.6 ст.1 Закону України «Про імміграцію» ( в редакції, чинній на момент видачі посвідки) посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця на постійне проживання в Україні.
Перебування іноземця чи особи без громадянства на території України на законних підставах є визначальним для визначення його правового статусу.
Так відповідно ст.26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обовязки, що і громадяни України.
Згідно законодавства України надання іноземному громадянину дозволу на імміграцію в Україні і отримання їм посвідки на постійне проживання в Україні, є підтвердженням знаходження його на території країни на законних підставах.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 321 визначено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання.
Відповідно п.1 Порядку № 321 посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Згідно п.7 Порядку № 321 обмін посвідки здійснюється у разі:
1) зміни інформації, внесеної до посвідки;
2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки;
3) закінчення строку дії посвідки;
4) непридатності посвідки для подальшого використання;
5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).
Документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений субєкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства ( п.16 Порядку № 321).
Для оформлення у звязку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи:
1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення);
2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства;
3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку;
4) документи, що підтверджують обставини, у зв'язку з якими посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 цього Порядку);
5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником;
6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.
Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, на якого згідно з його службовими обов'язками покладаються функції з оформлення посвідки, вчиняє дії, передбачені пунктами 36 і 37 цього Порядку, і приймає до розгляду заяву-анкету та додані до неї документи ( п.42 Порядку № 321).
Згідно з п. 36 Порядку № 321, після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім'я якої оформляється посвідка, та перевірку поданих нею документів.
Відповідно до п. 37 Порядку № 321, ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру, та відомчої інформаційної системи ДМС.
Чинність дозволу на імміграцію, копія якого надана іноземцем або особою без громадянства, перевіряється шляхом вивчення матеріалів справи про надання такого дозволу.
У разі коли дозвіл на імміграцію виданий одним територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, а документи для оформлення посвідки подані до іншого територіального органу/територіального підрозділу ДМС у зв'язку із зміною іноземцем або особою без громадянства місця проживання, чинність дозволу на імміграцію перевіряється шляхом надсилання відповідних запитів до місця видачі дозволу, відповідь на які надається протягом трьох робочих днів з дня надходження такого запиту.
У разі необхідності підтвердження інших відомостей про іноземця або особу без громадянства або дійсності поданих ними документів надсилаються запити до відповідних державних органів або їх територіальних органів (підрозділів), які надають відповідь протягом трьох робочих днів з дня надходження таких запитів.
Після проведення перевірок, підтвердження факту оформлення та видачі посвідки, ідентифікації іноземця або особи без громадянства керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС приймає рішення про оформлення посвідки або про відмову в її оформленні ( п. 46 Порядку № 321).
Згідно п.п. 3 п. 62 Порядку № 321, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію.
У відповідності до зазначених положень, відповідачем направлено запит № 244-19 від 09.02.2019 до іншого територіального підрозділу ДМС - Управлінню Державної міграційної служби України у Луганській області щодо перевірки підстав щодо оформлення дозволу на імміграцію в Україну та оформлення посвідки на постійне проживання громадянину Грузії ОСОБА_1 .
З листа № 4401.5-5192/44.5-19 від 26.02.2019 Управління ДМС України у Луганській області вбачається, що з огляду на тимчасову окупацію територій у Луганській області та знаходження архівів підрозділів міграційної служби на території, що не підконтрольна українській владі, перевірити підстави щодо оформлення дозволу на постійне проживання громадянина Грузії ОСОБА_1 є неможливим, проте, УДМС в Луганській області з комп'ютерних обліків підтверджується факт оформлення та видачі посвідки серії НОМЕР_3 , а також відсутність прийнятих рішень про її скасування.
Разом з цим, суд відмічає, що особливості оформлення і видачі посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, які проживають на тимчасово окупованій території України передбачено Порядком оформлення документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, громадянам, які проживають на тимчасово окупованій території України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2014 р. № 289 (далі - Порядок № 289).
Згідно з п. 18 Порядку № 289, заява іноземця або особи без громадянства про обмін (втрату) посвідки на постійне проживання приймається за умови пред'явлення документів, які згідно із Законом України "Про імміграцію" підтверджують підстави отримання дозволу на імміграцію (посвідки на постійне проживання), чи їх копій.
Так, у матеріалах справи наявне пояснення, відібране провідним спеціалістом Броварського РВ ЦМУ ДМС в м. Києві Бабунич Юлією Вікторівною , у якому зі слів позивача зазначено, що посвідку на проживання останній отримав у зв'язку наявністю у дітей громадянства України, що підтверджується копіями паспортів громадянина України - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Таким чином, позивачем надано документи, що підтверджують підстави отримання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» поза квотою імміграції як батьку громадянина України, що мали бути враховані при прийнятті рішення про відмову в оформленні посвідки на постійне проживання позивача.
Водночас, відповідачем не зазначено, а судом не встановлено вчинення останнім інших дій спрямованих на перевірку підстав щодо оформлення дозволу на імміграцію в Україну та оформлення посвідки на постійне проживання позивача, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
З урахуванням наведеного суд прийшов до висновку, що відповідачем не встановлено відомостей з баз даних Реєстру, картотек, що суперечать або спростовують інформації, наданій позивачем для оформлення посвідки на постійне проживання у відповідності положенню п.п. 3 п. 62 Порядку № 321.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Приписами ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку, що відповідачем не надано належних та достатніх доказів, що вказували б на обґрунтованість оскаржуваного рішення та його правомірність.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Щодо частини позовних вимог про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, суд зазначає наступне.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Аналогічний висновок викладений в постанові Касаційного адміністративного суд Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №820/1329/17.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача за поданим адміністративним позовом про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів адміністративної справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. (квитанція від 27.06.2019 № РМ-76904). Отже, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн. підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області.
Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області про відмову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 від 30 травня 2019 року.
3. Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А, ідентифікаційний код 42552598) надати (провести обмін) ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) посвідку на постійне проживання на території України безстроково за заявою від 27.04.2019.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А, ідентифікаційний код 42552598).
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко