01 червня 2020 року Чернігів Справа № 825/1330/17
Чернігівський окружний адміністративний суд:
під головуванням судді Соломко І.І.,
за участю секретаря Пархомчука Д.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні , без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку ст. 229 КАС України, в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Чернігівській області про зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Управління поліції охорони в Чернігівській області (далі також - Управління, відповідач) про зобов'язання відповідача виплатити на його користь недоплачену за квітень 2016 року одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 32045,10 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що відповідач при звільненні позивача зі служби не включив до розрахунку всіх складових грошового забезпечення, установлених на день його звільнення, доплати за роботу у нічний час, за понаднормовий час та компенсацію за невикористану відпустку. Вважає такі дії відповідача протиправними.
11.09.2017 постановою Чернігівського окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволенні повністю.
28.11.2017 ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.09.2017 залишено без змін.
06.02.2020 постановою Верховного Суду постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.09.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд. Верховний Суд у цій постанові зазначив, що визначальним є питання встановлення характеру доплат позивачу з метою правильного визначення для їхнього врахування у розмір одноразової допомоги при звільненні зі служби, і до спірних правовідносин слід застосувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час проходження позивачем служби в поліції та на момент його звільнення.
Отже, ці обставини мають буди досліджені судом при новому розгляді справи.
10.03.2020 ухвалою суду справу призначено до розгляду в порядку загального провадження.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву та додаткові пояснення, в яких зазначив, що постановою КМУ від 11.11.2015 №988 установлено складові грошове забезпечення поліцейських. Вказані положення також передбачені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання". Пунктом 3 Наказу № 499 встановлено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення {аналогічні за змістом положення містяться в пункті 3 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799. Звернув увагу суду на те, що у розрахунок до виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні має бути включена сума доплат за роботу у нічний час, за понаднормовий час, тобто розмір грошового забезпечення має бути 8612,58, що встановлено рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.08.2019 у справі № 825/1893/16. Що стосується включення до спірної виплати компенсації за невикористану відпустку, що ця доплата не є складовою грошового забезпечення. До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.02.20202 у справі № 805/5036/15-а. Тому відповідач вважає, що до розрахунку виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби підлягає сума в розмірі 43062,90грн.(8612,58*20*25%).
В судове засідання учасники справи не з'явились, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені, до суду надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Наказом Управління поліції охорони в Чернігівській області від 27.04.2017 № 87о/с, майора поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 30.04.2016 за пунктом 7 частини першої статті 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію» .
Відповідно до довідки-розрахунку відповідача від 08.09.2017, ОСОБА_1 нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 32 550,00 грн. При цьому, її розмір визначено з врахуванням таких складових: посадовий оклад - 2650,00 грн., звання - 2000,00 грн., надбавка за стаж служби в поліції 40% - 1860,00 грн., що разом складає 6510,00 грн. Всього нараховано: 6510,00 грн.*20 років (календарна вислуга) * 25% = 32550,00 грн. (а.с. 22).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду у справі 825/1893/16 встановлено, що розмір місячного грошового забезпечення з урахуванням доплати за роботу у нічний час та за понаднормовий час, право на отримання якого мав позивач відповідно до чинного законодавства, на день звільнення зі служби складає 8612,58 грн, тобто ці обставини не доказуються та мають преюдиційне значення для даної справи відповідно до положень частини четвертої статті 78 КАС України)
Що стосується включення до складу грошового забезпечення компенсації за невикористану відпустку, то суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580), наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання" (Порядок № 260), який набрав чинності 27.05.2016 та почав застосовуватися з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію" з 07.11.2015 ( п.2 Наказу).
Як вже встановив суд, позивача звільнено 30.04.2016, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню Порядок № 260, оскільки пунктом 2 передбачено, що цей наказ застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію", тобто з 07.11.2015.
Так, згідно з положеннями пункту 3 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять:
1) посадовий оклад;
2) оклад за спеціальним званням;
3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер);
4) премії;
5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
При цьому суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13.02.2020 у справі № 805/5036/15-а, в якій Суд дійшов висновку, що компенсація за невикористану відпустку не є складовими грошового забезпечення.
За правилами статті 102 Закону України "Про Національну поліцію" пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Згідно з частиною другою статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Отже, до розрахунку для виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби підлягає сума в розмірі 43062,90грн.(8612,58*20*25%), що також визнається відповідачем.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 2 статті 9 КАС України).
Між тим, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду України від 11.12.2018 року у справі № 740/1538/17.
Суд встановив, що позивачу при звільненні зі служби виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 32550,00 грн, замість 43062,90грн.(8612,58*20*25%), що становить різницю в сумі 10512,90 грн., тобто вчинена протиправна бездіяльність.
Отже суд вважає, що в даному випадку належним способом відновлення порушеного права позивача є саме визнання протиправною бездіяльність Управління поліції охорони Чернігівської області та стягнення з відповідача на користь позивача недоплачену одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 10512,90 грн.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому судом враховуються висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні у справі «Каіч та інші проти Хорватії», в якому ЄСПЛ зазначив, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Водночас, у рішенні від 01.06.2006 по справі «Федоренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).
Згідно зі статтею 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналіз наведених правових положень та обставин справи дає підстави для висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частини перша статті 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у статті 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, то суд вважає, що останнє не підлягає задоволенню, оскільки в розумінні статті 382 КАС України зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком. Крім того, у суду відсутні підстави вважати, що рішення суду виконане не буде.
Щодо негайного виконання рішення суду, слід зазначити таке.
Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Проте суд не вбачає підстав для звернення даного рішення до негайного виконання, оскільки, як слідує зі змісту вказаної статті, негайно виконуються рішення про присудження виплати періодичних платежів у межах суми стягнення за один місяць, тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача саме про стягнення певної суми грошового забезпечення за один місяць, що в даному спірному випадку не узгоджується з положеннями пункту 2 частини першої статті 371 КАС України.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що при поданні позовної заяви судовий збір з огляду на положення статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачем не сплачувався, а тому відповідно у справі відсутні витрати, пов'язані зі сплатою судового збору.
На підтвердження факту понесення позивачем вищевказаних витрат до суду надано договір про надання правової допомоги від 01.01.2017, калькуляцію вартості наданої правової допомоги, акт виконаних робіт від 08.09.2017 та квитанцію від 08.09.2017 № 8 на суму 1500,00 грн. (а.с. 9, 13, 14).
Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.2011 № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Документально підтверджена сума витрат на правову допомогу становить 1500,00 грн., її розмір відповідає наведеним вище вимогам Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
За таких обставин, суд вважає за можливе стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління поліції охорони в Чернігівській області документально підтверджені витрати на правову допомогу у розмірі 1500,00 грн.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління поліції охорони в Чернігівській області щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 10512,90 грн.
Стягнути з Управління поліції охорони в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 недоплачену одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 10512,90 грн (десять тисяч п'ятсот дванадцять грн) 90 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління поліції охорони в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 1500,00 грн (одна тисяча п'ятсот грн) 00 коп., які сплачені відповідно до квитанції № 8 від 08.09.2017.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 .
Відповідач: Управління поліції охорони в Чернігівській області вул. І.Франка, 4-А, м.Чернігів, 14021, код ЄДРПОУ 40109021.
Повний текст рішення виготовлено 03 червня 2020 року.
Суддя І.І. Соломко