03 червня 2020 р. м. Чернівці справа № 600/592/20-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув матеріали справи за адміністративним позовом товариство з обмеженою відповідальністю “Соковий завод “Сокирянський” до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Соковий завод “Сокирянський” (далі -позивач) звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просить:
- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000800501 від 31.01.2020 р. про завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2017 р. на суму 616000,00 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000810501 від 31.01.2020 р. про завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2018 р. на суму 3629012,00 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000820501 від 31.01.2020 р. про донарахування податку на прибуток підприємств на суму 1773184,00 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000830501 від 31.01.2020 р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 2032672,00 грн.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 15.05.2020 р. позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків, зазначених в мотивувальні частині ухвали, з дати отримання копії ухвали.
Судом встановлено, що подана представником позивача позовна заява містить недоліки, а саме всупереч вимогам ч. 3 ст. 161 КАС України позивачем не сплачено судовий збір та не додано документ про сплату судового збору за 4 окремі вимоги майнового характеру (визнання протиправними та скасування 4 податкових повідомлень - рішень) у сумі 72300,00 грн (9240,00 грн + 21020,00 грн + 21020,00 грн + 21020,00 грн).
Копію ухвали Чернівецького окружного адміністративного суду від 15.05.2020 р. про залишення позовної заяви без руху надіслано на електронну адресу, зазначену в позовній заяві, а також за місцезнаходженням позивача рекомендованим повідомленнями про вручення поштового відправлення, що підтверджується матеріалами справи, та отримано відповідно 15.05.2020 р. та 20.05.2020 р.
Представником позивача подано до суду заяву про усунення недоліків, до якої додав платіжні доручення про сплату судового збору № 1211 від 08.05.2020 р. на суму 21020,00 грн та № 1219 від 18.05.2020 р. на суму 6306,00 грн, всього на загальну суму 27326,00 грн.
В обґрунтування заяви представник позивача вказував, що позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000800501 від 31.01.2020 р. про завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2017 р. на суму 616000,00 грн та № 0000810501 від 31.01.2020 р. про завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2018 р. на суму 3629012,00 грн є двома окремими вимогами немайнового характеру, кожна з яких має оплачуватися судовим збором в розмірі 2102,00 грн.
Крім того, представник позивача зазначав, що оскарження податкових повідомлень-рішень про донарахування податку на прибуток та ПДВ має рахуватися спільно, а не як за дві окремі майнові вимоги.
Враховуючи наведене, представник позивача вважає, що позовна заява містить одну майнову та три немайнові вимоги, відтак підлягає сплаті судовий збір у розмірі 21020,00 грн (майнова вимога) та 6306,00 грн (за три вимоги немайнового характеру).
Стосовно позиції позивача про те, що позовні вимоги містять одну вимогу майнового характеру та 3 вимоги немайнового характеру, суд зазначає наступне.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011 р. № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом (ст. 1, 2 Закону № 3674-VI).
Згідно ст. 9 Закону № 3674-VI суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством. Розміри ставок судового збору визначено ст. 4 цього Закону.
Так, за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою - ставка судового збору становить - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено з 01.01.2020 р. прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 2102,00 грн.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 139 Господарського кодексу України майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.
З аналізу наведених норм видно, що майновий позов (позовна заява майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Натомість, під немайновим позовом необхідно розуміти вимогу про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що не підлягає грошовій оцінці.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.
Згідно п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України під індивідуальним актом необхідно розуміти акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Отже, рішення прийняті суб'єктом владних повноважень можуть породжувати підстави для зміни майнового стану юридичної особи.
Зокрема, реалізація таких рішень може призводити до зменшення або збільшення майна особи. Відповідно, оскарження такого рішення спрямоване на захист порушеного права у публічно-правових відносинах з метою збереження належного особі майна.
Частиною 2 ст. 6, ч. 2 ст. 7 КАС України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 р. кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Зі змісту рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 р. у справі “Щокін проти України” видно, що збільшення податковим органом зобов'язань з податку є втручанням до його майнових прав.
Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими контролюючим органом визначено позивачу грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств, зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість є рішеннями суб'єкта владних повноважень, які породжують підстави для змін майнового стану позивача. Тому, вимоги позивача про визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є вимогами майнового характеру.
Як видно із позовних вимог, зміст та характер заявлених вимог майновий, оскільки позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000800501 від 31.01.2020 р. про завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2017 р. на суму 616000,00 грн, № 0000810501 від 31.01.2020 р. про завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2018 р. на суму 3629012,00 грн, № 0000820501 від 31.01.2020 р. про донарахування податку на прибуток підприємств на суму 1773184,00 грн, № 0000830501 від 31.01.2020 р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 2032672,00 грн, маю вартісне визначення, і ці вимоги пред'явлені про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.
За наведених обставин суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправними і скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень є майновими та містять чотири вимоги майнового характеру. Враховуючи вищенаведене, суд не бере до уваги доводи позивача стосовно того, що заявлені вимоги містять одну вимогу майнового та три вимоги немайнового характеру.
Стосовно позиції представника позивача про те, що для бази нарахування судового збору, необхідно виходити із ціни позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 4 Закону № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду,- у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п.п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З аналізу наведеної норми видно, що майновими є вимоги, для яких визначено ціну позову. КАС України, на відміну від Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, не регулює питання визначення ціни позову для різних видів позовів, що заявляються до адміністративного суду.
У пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» зазначено, що метою законопроекту є запровадження єдиного підходу до визначення ставок судового збору, встановлення обґрунтованих, та відповідно справедливих ставок судового збору, враховуючи соціально-економічну ситуацію в державі, зменшення числа осіб, звільнених від сплати судового збору, а також подвоєння надходжень до Державного бюджету України від його сплати, що значно підвищить рівень гарантованої Конституцією України доступності правосуддя шляхом кращого забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, матеріально-технічного забезпечення судів, та відповідно їх фінансової незалежності.
Так, законопроектом пропонувалося, в т.ч.: запровадження загальної системи диференціації ставок судового збору всього лише за двома критеріями: залежно від виду особи позивача (заявника) - юридичної чи фізичної особи (при цьому, для фізичних осіб встановлюється значно менша ставка судового збору з метою забезпечення доступу до правосуддя); за характером спору (майнового чи немайнового), що встановлює єдині та зрозумілі підходи щодо визначення розміру ставок.
Беручи до уваги вищенаведене, на думку суду, у даному випадку суд виходить із характеру спору, який є майновим.
Частиною 1 ст. 172 КАС України визначено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Таким чином, об'єднання позивачем в позовній заяві чотирьох вимог майнового характеру про визнання протиправними та скасування 4 податкових повідомлень - рішень не є підставою для визначення бази нарахування судового збору, виходячи із ціни позову, яка визначається загальною сумою всіх самостійних вимог.
Такий підхід, який запропонований позивачем, на переконання суду, суперечить меті та завданню Закону № 3674-VI, зокрема встановленню обґрунтованих та, відповідно справедливих ставок судового збору залежно від характеру спору, а також може свідчити про безпідставне звільнення позивача від сплати судового збору за заявлені вимоги майнового характеру.
Крім того, суд зауважує, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення - рішення є окремими рішеннями суб'єкта владних повноважень, які можуть бути окремо оскаржені одне від одного.
Стосовно посилання представника позивача на ухвали суду касаційної інстанції, суд звертає увагу, що за положеннями ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не в ухвалах.
Беручи до уваги вищенаведене, суд відхиляє доводи позивача щодо сплати судового збору у повному розмірі.
Відповідно до ч.2 ст. 122 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи не сплату в повному розмірі позивачем судового збору за звернення до суду із даним позовом, суд продовжує процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали від 15.05.2020 р.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 122, 133, 248 КАС України, суд, -
1. Продовжити позивачу на десять днів строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених в мотивувальній частині ухвали від 15.05.2020 р., з дати отримання копії ухвали, з урахуванням положень п. 3 розділу VІ Прикінцевих положень КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя В.К. Левицький