01 червня 2020 року справа № 2340/3133/18
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гараня С.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі-позивач) з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області (далі-відповідач), в якому просить:
1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.06.2018 №0454055-1307-2301 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік;
2) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.06.2018 №0454056-1307-2301 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік;
3) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.06.2018 №0454055-1307-2301 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до п. 266.7.2 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, має бути надіслане (вручене) платнику податку контролюючим органом до 01 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Отже, податкове повідомлення-рішення за 2015 рік мало бути надіслано позивачу до 01.07.2016, за 2016 рік - до 01.07.2017, за 2017 рік - до 01.01.2018, однак оскаржувані рішення були надіслані з порушенням встановленого строку. Крім того, висновок про використання нерухомості (житла) з метою одержання доходів (використання у підприємницькій діяльності) є несумісним зі змістом чинних норм законодавства.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12.12.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2019, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
За наслідками часткового задоволення касаційної скарги позивача постановою Верховного Суду від 02.03.2020 рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2019 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Дана справа надійшла до Черкаського окружного адміністративного суду 16.03.2020 та передана шляхом автоматизованого розподілу на розгляд судді Гараню С.М. Ухвалою від 23.03.2020 постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 01.06.2020 здійснено заміну відповідача Головне управління ДФС у Черкаській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Черкаській області.
У відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 66 кв.м. За даними інформаційних баз даних Головного управління ДФС у Черкаській області позивач є засновником двох юридичних осіб: ТОВ "Тепло-Інвест" та ТОВ "Еко-переробка", які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, належна позивачу на правах власності житлова нерухомість використовується з метою отримання прибутку, а тому пільги з податку передбачені пп. 266.4.1 та 266.4.2 Податкового кодексу України для фізичних осіб не застосовуються.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
Як свідчать матеріали справи, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_1 перебуває квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 66 кв. м.
17 квітня 2018 року позивачу винесено податкове повідомлення-рішення №0149808-1307-2301, яким нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік.
Позивач не погоджуючись з вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням, 19.06.2018 надіслав до ГУ ДФС у Черкаській області заяву щодо його скасування.
Внаслідок проведеної за заявою платника звірки встановлено, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 66 кв.м.
За даними інформаційних баз даних ГУ ДФС у Черкаській області позивач є засновником двох юридичних осіб: ТОВ "Тепло-Інвест" та ТОВ "Еко-переробка", у яких юридична адреса: АДРЕСА_1.
У подальшому, податковим органом винесено та надіслано нові податкові повідомлення-рішення від 27.06.2018 №0454055-1307-2301, №0454055-1307-2301, №0454056-1307-2301.
Незгода позивача із податковими повідомленнями-рішеннями від 27.06.2018 №0454055-1307-230, №0454056-1307-2301 та №0454055-1307-2301 зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12.12.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2019, позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.06.2018 №0454055-1307-2301 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
За змістом вказаних судових рішень у даній адміністративній справі суди виходили з того, що застосування податковим органом положень статті 266 ПК України з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, а тому обов'язок його сплати в 2015 році у позивача відсутній. Крім того суд прийшов до висновку про відсутність підстав застосування до позивача пільги, передбаченої підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України, оскільки об'єкт нерухомості (квартира) використовується останнім у підприємницькій діяльності, а відтак податкові повідомлення-рішення від 27.06.2018 від 27.06.2018 №0454056-1307-2301 (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік) та №0454055-1307-2301 (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік) є такими, що прийняті відповідно до норм податкового законодавства.
Не погоджуючись із судовими рішеннями Черкаського окружного адміністративного суду та Шостого апеляційного адміністративного суду у даній справі, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій вказав, що об'єкт нерухомості (квартира) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 66 кв.м., використовується виключно для проживання його сім'ї та не здається в оренду, лізинг, позичку й не використовується ним в підприємницькій діяльність, а відтак висновки податкового органу про наявність підстав для визначення грошового зобов'язанння з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, без застосування пільги, передбаченої підпунктом 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України, є безпідставними.
Постановою Верховного Суду від 02.03.2020, касаційну скаргу позивача задоволено частково, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2019 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалюючи вказану постанову у даній справі, Верховний Суд вказав, що приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суди прийшли до висновку про відсутність підстав для застосування до позивача пільги, передбаченої пунктом 266.4.1 статті 266.4 ПК України, оскільки об'єкт оподаткування (квартира) використовується її власником у підприємницькій діяльності, а саме значиться юридичною адресою двох юридичних осіб, засновниками яких є позивач. Проте з таким висновком Верховний Суд не погодився, та зазначив таке.
Так, згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ГК України) як господарську діяльність у цьому Кодексі розуміють діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Підприємництво це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).
Відповідно до пункту 14.1.54 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді, зокрема, доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.
Пунктом 45.2 статті 45 ПК України передбачено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Водночас, реєстрація місцезнаходження юридичної особи за адресою об'єкта житлової нерухомості не є сама по собі в розумінні приписів підпункту 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України обставиною, що безумовно свідчить як така про фактичне використання цієї нерухомості у підприємницькій діяльності з метою одержання його власником доходу; при цьому будь-яких обгрунтувань з посиланням на відповідні докази в підтвердження такого використання податковий орган не надавав як і не визначав підставою для прийнятих оскаржених податкових повідомлень-рішень. За наведеного, висновок судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до передчасних висновків по суті позовних вимог та як наслідок недослідження податкових повідомлень-рішень як таких з урахуванням правової оцінки визначення обгрунтованості розміру нарахованих позивачу грошових зобов'язань.
Враховуючи, що згідно з ч. 5 ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
У відповідності до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", від 28.12.2014 № 71-VIII, який набув чинності з 01 січня 2015 року, статтю 265 ПК України викладено у новій редакції, якою передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, як різновид податку на майно.
Згідно підпункту 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 01.01.2015) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є складовим елементом податку на майно, який в силу приписів підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 цього Кодексу належить до місцевих податків.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1. п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Згідно підпункту 266.3.1. пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
У відповідності до пп. 266.3.3 п. 266.3 ст. 266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.
За правилами пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України (в редакції станом на 01 січня 2015 року) ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Згідно пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України (в редакції станом на 01 січня 2016 року) ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
У відповідності до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України (в редакції станом на 01 січня 2017 року) ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Суд звертає увагу, що податковим органом не було враховано те, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 ПК України.
У відповідності до п. 8.1 та п. 8.3 ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Відповідно до п. 4.4 ст. 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 частини першої ст. 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.
Так, пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: встановлення місцевих податків і зборів, відповідно до Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України (в редакції, яка діє з 01.01.2015) місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).
Відповідно до п.п. 12.1.2 п. 12.1 ст.12 ПК України Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад.
Пунктом 12.3 статті 12 ПК України визначено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Згідно п. 12.3.3 статті 12 ПК України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.
Зі змісту наведених вище норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить виключно до повноважень сільських, селищних та міських рад, які здійснюють їх у порядку, визначеному Податковим кодексом України.
Положеннями пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті (пункт 12.5 статті 12 Податкового кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси встановлений рішенням Черкаської міської ради від 22.01.2015 № 2-672.
Відповідно до п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України, стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Відтак, 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.
Відповідно до частини третьої статті 27 Бюджетного кодексу України закони України, які впливають на показники бюджету і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного року, що настає за плановим.
Отже, зміни до будь-яких елементів податків і зборів не можуть вноситись пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватись протягом бюджетного року.
Таким чином, рішенням Черкаської міської ради 22.01.2015 № 2-672 щодо встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не підлягає застосуванню впродовж 2015 року.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 по справі №826/6164/17.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 27.06.2018 №0454055-1307-2301 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо податкових повідомлень-рішень від 27.06.2018 №0454056-1307-2301 (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік) та №0454055-1307-2301 (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік) суд зазначає таке.
Пільги із сплати спірного податку установлені спеціальною нормою п. 266.4. ст.266 ПК, зокрема, у вигляді: зменшення бази оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку (підпункт 266.4.1. п. 266.4. ст.266 ПК України).
Відповідно до положень підпункту 266.4.1. п. 266.4. ст.266 ПК України база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.
Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).
Підпунктом 266.4.2. п. 266.4. ст.266 ПК передбачено, що пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
При цьому, підпунктом 266.4.3. п. 266.4. ст.266 ПК України передбачено випадки, коли пільги з податку, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 цього пункту, для фізичних осіб не застосовуються до: об'єкта/об'єктів оподаткування, якщо площа такого/таких об'єкта/об'єктів перевищує п'ятикратний розмір неоподатковуваної площі, встановленої підпунктом 266.4.1 цього пункту; об'єкта/об'єктів оподаткування, що використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності).
Отже, системний аналіз наведених норм податкового законодавства дає підстави для висновку, що при застосуванні податкових пільг враховуються як особливості, пов'язані з платником податку, так із особливості, пов'язані із об'єктом оподаткування податком. При цьому, законодавцем чітко визначено, що для фізичних осіб не застосовуються пільги з цього податку щодо об'єктів оподаткування житлової та нежитлової нерухомості, що використовуються їх власниками у підприємницькій діяльності.
Як свідчать матеріали справи, позивачу належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 66 кв.м. За даними інформаційних баз даних ГУ ДФС у Черкаській області позивач є засновником двох юридичних осіб: ТОВ "Тепло-Інвест" та ТОВ "Еко-переробка", у яких юридична адреса є: м. Черкаси, вул . Хрещатик , 130 , кв . 89.
Тобто, підставою для прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень від 27.06.2018 про нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік та 2017 рік стала та обставина, що позивач є засновником двох юридичних осіб: ТОВ "Тепло-Інвест" та ТОВ "Еко-переробка", у яких юридична адреса: м . Черкаси, вул. Хрещатик, 130, кв . 89, та використовує квартиру за вказаною адресою у підприємницькій діяльності.
А тому, відповідно до п.п. 266.4.3 п. 266.4 ст. 266 ПК України, позивач не має пільг з такого об'єкту оподаткування.
Так, згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ГК України) як господарську діяльність у цьому Кодексі розуміють діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Підприємництво це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).
Відповідно до пункту 14.1.54 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді, зокрема, доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.
Пунктом 45.2 статті 45 ПК України передбачено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Водночас, суд не погоджується, що реєстрація місцезнаходження юридичної особи за адресою об'єкта житлової нерухомості є сама по собі в розумінні приписів підпункту 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України обставиною, що безумовно свідчить як така про фактичне використання цієї нерухомості у підприємницькій діяльності з метою одержання його власником доходу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування у спорі покладається на відповідача-суб'єкта владних повноважень, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій чи законність прийнятих рішень.
Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення, або які мають інше значення для вирішення справи, що їх належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, суд зазначає, контролюючий орган визначаючи позивачу податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік та 2017 рік зробив висновок, що об'єкт оподаткування квартира за адресою: АДРЕСА_1 , використовується у підприємницькій діяльності з метою одержання доходів за відсутності будь-яких доказів даної обставини.
Відповідачем суб'єктом владних повноважень також не надано, а матеріали справи не містять доказів, що об'єкт оподаткування квартира за вказаною адресою, використовується позивачем з метою одержання доходів (здається в оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності).
Доводи позивача на порушення податковим органом терміну встановленого в ст. 266 ПКУ, суд не приймає оскільки відповідно до ст. 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
З матеріалів справи вбачається, що внаслідок проведеної за заявою платника звірки проведено перерахунок суми податку на нерухомість, винесено та надіслано нові податкові повідомлення-рішення від 27.06.2018 №0454055- 1307-2301, №0454056-1307-2301, №0454055-1307-2301, тому відповідачем не порушено строки при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими а вимоги такими, які належить задовольнити.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу адвоката позивачем надано: копію договору про надання правової допомоги від 14.06.2018 №б/н, копію додаткової угоду до договору від 15.12.2018, копію актів приймання-передачі, копію розрахунку витрат від 14.04.2020 на суму 19 173 грн 21 коп., копію прибуткового касового ордеру № 1 від 02.08.2018 грн на суму 1600 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на викладене, з врахуванням того що дана адміністративна справа розглядалась судом в порядку письмового провадження, без участі представників сторін, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу лише в розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн 00 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, Черкаський окружний адміністративний суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.06.2018 №0454055-1307-2301 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.06.2018 №0454056-1307-2301 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.06.2018 №0454055-1307-2301 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Черкаській області (код ЄДРПОУ 43142920) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2 114 (дві тисячі сто чотирнадцять) грн 40 коп. та витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.М. Гарань