Справа № 420/918/20
27 травня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
судді - Бутенка А.В.,
за участю секретаря - Філімоненка А.О.,
сторін:
представник позивача - Ніколава Н.А.
представник відповідача - Палтека В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) про визнання протиправною та скасування вимоги № 4240-54 від 14 листопада 2018 року,
Стислий зміст позовних вимог.
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просить суд:
- Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС в Одеській області № 4240-54 від 14 листопада 2018 року про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) у сумі 15 819,54 грн.
Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування адміністративного позову Позивачем зазначено, що не погоджуюється з Вимогою про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, оскільки покладення на Позивача обов'язку зі сплати мінімального єдиного соціального внеску лише виходячи з наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, враховуючи, що підприємницька діяльність ним не здійснювалась і страхові внески за більшу частину вказаного періоду сплачувались роботодавцями, є надмірним тягарем та не відповідає критерію пропорційності, адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи - в даних правовідносинах досягалася сплатою єдиного внеску роботодавцем.
Таким чином, вважає її протиправною, оскільки суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування Позивачеві нараховано незаконно.
06.03.2020 року, від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Відповідач просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позову зазначає, що фізичні особи підприємці у 2017 році, мали нараховувати єдиний соціальний внесок за себе у розмірі не меншому ніж 704 грн. Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати на весь 2017 рік становить 3200 грн. (тобто 3200 *22/100-704). Тобто за цілий 2017 рік розмір єдиного соціального внеску складає: 704*12=8448грн.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати у 2018 році - 3723 грн., тобто за І квартал 2018 року - визначений розмір ЄСВ складає 3723*22/100*3=2457,18 грн., загальна сума за І, II, III квартали 2018 року - 7371,54 грн.
Відповідно до інтегрованої картки платника податків ФОП ОСОБА_1 з визначенням сум, нарахованого єдиного соціального внеску за 2017 рік та І,II,III квартали 2018 року, загальна сума боргу станом на 20.03.2019 становить 15819,54 грн.
Таким чином, вимога № 4240-54 від 14 листопада 2018 року є законною, вине сеною згідно із вимогами чинного законодавства.
Заяви чи клопотання від сторін.
24.03.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив.
Інших заяв чи клопотань від сторін, до суду не надходило.
Процесуальні дії вчинені судом.
25.03.2020 року, судом зупинено провадження у справі до 27.05.2020 року, в зв'язку з зопровадженням на території України карантину (коронавірус COVID-19).
27.05.2020 року, протокольною ухвалою суду, поновлено провадження у справі.
Процесуальні дії судом не вчинялись.
Представник Позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, зазначених у позові.
Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, з підстав зазначених у відзиві на позов.
Обставини справи.
14 листопада 2018 ГУ ДФС в Одеській області за підписом начальника Южненського управління ГУ ДФС в Одеській області Ярошенко І. було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки). Згідно зазначеної вимоги, контролюючий орган вимагає від ОСОБА_1 сплатити недоїмку з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 15 819,54 грн.
Оскаржену вимогу Позивач отримав особисто від Головного державного виконавця під час ознайомлення 14.02.2020 р. з матеріалами виконавчого провадження, постанову про відкриття якого отримав 13 лютого 2020 року на поштовому відділенні 65088 у якості рекомендованого листа.
З даних електронного кабінету платника податків вбачається, що зазначену у вимозі суму недоїмки нараховано за наступний період:
1-4 квартали 2017 року - 8 448,00 грн. (704,00 грн. * 12 міс.)
1-3 квартали 2018 року - 7 371,54 грн. (819,06 грн. * 9 міс.)
Разом: 8 448,00 грн. + 7 371,54 грн. = 15819,54 грн.
Позивач, вважає вимогу № 4240-54 від 14 листопада 2018 року про сплату боргу (недоїмки) з Єдиного соціального внеску незаконною та такою, що суперечить вимогам діючого законодавства, а тому звернувся із даним позовом до суду.
Джерела права й акти їх застосування.
Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В силу статті 15 Податкового кодексу України, Позивач є платником податків і зборів.
Податковий кодекс України, регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до п.15.1 ст. 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно з п.п. 16.1.3., 16.1.4. п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до п. 36.1 ст. 36 ПК України, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податків обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Крім того, пунктом 36.5. ст.36 ПК України, встановлено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Відповідно до п. п. 14.1.175. п.14.1 ст.14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
П.п. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
П.п. 14.1.226 п.14.1 ст. 14 ПК України визначено, що самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'яз кове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 01.01.2011 року зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2464), визначаються правові та організаційні засади забезпе чення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхуван ня, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 3 цієї ж частини, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або заяку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Відповідно до п. 10 част.1 ст. 1 Закону №2464, страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно пунктів 1 та 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується для платників:
- зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини пертої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої етапі 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2464 встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Висновки суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд частково погоджується із Вимогою Головного Управління ДФС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф№ 4240-54 від 14 листопада 2018р., виходячи з наступного.
Суд зазначає, що згідно з нормами Закону № 2464, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Тобто метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб надаються страхувальникам та/або застрахованій особі за формою згідно з додатком 4 (форма ОК-5) або додатком 5 (форма ОК-7) до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 р. N 10-1.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП № НОМЕР_1 ), зареєстрований як фізична особа-підприємець 19.02.2007р. та перебуває на обліку в Южненському управлінні ГУ ДПС в Одеській області.
У період з 09.05.2016 року до 31.10.2017 року Позивач працював на посаді помічника адвоката Фасій В.В., з 21.11.2017 року до 11.01.2018 року - на посаді юрисконсульта у ТОВ «Норма Консалт», що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 12-13).
За цей період роботодавцями сплачувалися усі встановлені законом податки і збори за Позивача як за найманого працівника, що підтверджується Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків в електронному вигляді та довідкою форми ОК-5 (індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного Фонду України) (а.с. 14-15).
Суд зазначає, що Позивач був і залишається на даний момент застрахованою особою і єдиний внесок за нього, у період з 09.05.2016 року до 31.10.2017 року та з 21.11.2017 року до 11.01.2018 року, регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що підтверджується індивідуальною відомістю Пенсійного фонду України про застраховану особу (а.с. 15-18).
А тому, це виключає виникнення обов'язку по сплаті єдиного внеску Позивачем як особою, що має право провадити підприємницьку діяльність, у періодах, коли за нього нараховував та сплачував роботодавець, а саме за 1-4 квартали 2017 року - 8448,00 грн.
Щодо виникнення обов'язку по сплаті єдиного внеску за періоди 1-3 квартали 2018 року у сумі 7371,54 грн., то суд вважає, що оскаржувана Вимога підлягає скасуванню в частині, виходячи з наступного.
Суд зазначає, що з 01.01.2017 до ст. 7 Закону №2464 було внесено зміни, одна із яких стосується порядку нарахування єдиного соціального внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, у разі відсутності у них доходу у звітному році або окремому місяці звітного року.
Так, якщо раніше такі платники ЄСВ мали право самостійно визначати базу нарахування ЄСВ у разі відсутності доходу і сплатити суму єдиного соціального внеску з урахуванням встановленої максимальної величини бази нарахування ЄСВ та розміру мінімального страхового внеску, то з 01.01.2017 таке самостійне визначення бази для нарахування ЄСВ стає їх обов'язком.
За правилами ч.5 ст.8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 % до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Базою нарахування ЄСВ є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню ПДФО. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
З 2017 року якщо такими платниками не отримано дохід у звітному році або окремому місяці звітного року вони зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до ч.4 ст.4 Закону № 2464 особи, зазначені у п.4.ч.1.ст.4 звільняються від сплати за себе ЄСВ, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Тобто, якщо фізична особа - підприємець з 01.01.2017 року застосовує загальну систему оподаткування і не є пенсіонером за віком або інвалідом, то не звільняється від обов'язку нараховувати, обчислювати та сплачувати ЄСВ на загальних підставах.
Як вбачається із Індивідуальної відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб, у періоди 1-3 квартали 2018 року, лише у січні 2018 року, нараховано та сплачено Єдиний соціальний внесок роботодавцем, отже позивачем обов'язок щодо сплати єдиного внеску, нарахованого за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок, не виконаний, що не відповідає вимогам статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Із системного аналізу цих норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової' практики Європейського суду з прав людини.
Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння, майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною ДЛЯ' досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
Отже, з огляду на практику ЄСПЛ, вимога щодо подвійної сплати мінімальної ставки ЄСВ не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску на рівні не менше мінімального розміру.
Також, суд наголошує на тому, що одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості грунтуються на інших документах, недійсність яких встановлена судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги частково обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За приписами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 5-9, 72-73, 77, 139, 159, 241-246, 250-251, 263 КАСУкраїни, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС в Одеській області № 4240-54 від 14 листопада 2018 року в частині на суму 9267 (дев'ять тисяч двісті шістдесят сім) гривень 06 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 43142370) судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 01.06.2020 року.
Суддя Бутенко А.В.
.