ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" червня 2020 р. справа № 938/122/20
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Грицюка П.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бистрецької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бистрецької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, в порушення вимог земельного законодавства України та за наявності усіх документів, необхідних для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки «Для ведення садівництва» орієнтовною площею 0,10 га, відмовив у наданні такого дозволу, з підстав перебування вказаної ділянки в користуванні іншого громадянина.
Верховинським районним судом Івано-Франківської області ухвалою від 05.03.2020, відповідно до ст. 20 КАС України, без вирішення питання про відкриття провадження у справі, позов направлено за підсудністю до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2020, справу № 938/122/20 розподілено для розгляду судді Грицюку П.П.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.04.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 19-20).
Відповідач на виконання ухвали суду від 03.04.2020 направив документи, що стосувались прийнятого рішення за заявою гр. ОСОБА_1 (а.с. 38-42).
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено наступне.
Частиною 2 статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. (стаття 35 Земельного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 116 Земельного кодексу України).
Згідно пункту "в" частини 3 статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
У відповідності до пункту "в" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами регламентовано статтею 118 Земельного кодексу України.
Приписами частини 6 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Земельний кодекс України визначає чіткий алгоритм розгляду заяв громадян про відведення у власність земельних ділянок та вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини такої відмови.
Так, абзацом 1 частини 7 статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно пунктів "а", "б" статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;
Статтею 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до частин 1, 2 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради.
Згідно пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
ОСОБА_1 , звернувся із заявою до Бистрецької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області, згідно якої просив надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки «Для ведення садівництва» орієнтовною площею 0,10 га, яка розташована в с. Бистрець Верховинського району Івано-Франківської області.
За наслідком розгляду заяви позивача, рішенням 30 сесії сьомого демократичного скликання Бистрецької сільської ради Івано-Франківської області, відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у приватну власність орієнтовною площею 0,1000 га. для ведення садівництва у зв'язку з тим, що вказана земельна ділянка знаходиться у користуванні іншого громадянина (а.с. 8).
Відповідно до витягу з протоколу засідання 30 сесії сьомого демократичного скликання Бистрецької сільської ради Івано-Франківської області від 20.12.2019, на засіданні виступили секретар сільської ради Тануляк Г.М., яка проінформувала, що вказана земельна ділянка знаходиться в користуванні жителя с. Красник, ОСОБА_3 , яку йому було надано для випасання худоби рішенням сесії від 07.04.1997 і за яку він щороку сплачує. Депутат по в/о №4 ОСОБА_4 , сказав, що дійсно гр. ОСОБА_3 випасає там худобу. Проголосовано: за - 0; проти - 9; утрималось - 1. Вирішено відмовити гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою (а.с. 40-42).
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся із заявою до відповідача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки, яка належить третій особі, а саме, ОСОБА_3 . Інформація про те, що на час спірних правовідносин, припинено право ОСОБА_3 на користування земельною ділянкою відсутня.
При цьому, підставами припинення права користування земельною ділянкою, відповідно до вимог статті 141 Земельного кодексу України є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об'єктом державно-приватного партнерства або об'єктом концесії.
Таким чином, оскільки не припинено право користування вказаною земельною ділянкою, відсутні законні підстави для надання у власність чи в користування такої земельної ділянки іншій особі.
Крім того, в даному випадку, орган місцевого самоврядування не уповноважений був вирішувати питання, у відповідності до вимог частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, щодо надання чи відмови у наданні дозволу позивачу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки, без попереднього припинення права користування цією земельною ділянкою ОСОБА_3 .
Отже, суд констатує, що, приймаючи оскаржуване рішення сільська рада діяла на підставі, в межах повноважень, визначених законом, з урахування усіх обставин, які визначали зміст рішення відповідача.
В даних правовідносинах, суд також вважає необхідним звернути увагу на те, що відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов'язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування (постанова від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16). Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом. Отже, правовідносини, пов'язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватно-правових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов'язань осіб (постанова від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц).
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим і не підлягає задоволенню.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1 ;
Бистрецька сільська рада Верховинського району Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 04357302), с. Бистрець, Верховинський район, Івано-Франківська область, 78707.
Суддя /підпис/ Грицюк П.П.