29.05.2020 року м.Дніпро Справа № 904/6089/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач)
суддів: Антоніка С.Г., Іванова О.Г.
Розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Західтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2020 (суддя Мілєва І.В.) у справі №904/6089/19
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ
до Дочірнього підприємства "Західтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради, Дніпропетровська область, м. Дніпро
про стягнення 29 945,07 грн.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Західтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради про стягнення 29 945,07 грн., з яких: 28 033,68 грн. - пеня, 1 911,39 грн. - 3% річних за період з 16.02.2016р. по 23.02.2016р..
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу № 4484/16-БО-4 від 15.12.2015 в частині своєчасної оплати природного газу поставленого за актом приймання-передачі від 31.01.2016р. на суму 3 331 274 грн. 92 коп.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2020 у справі №904/6089/19 позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Західтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 29 945,07 грн., з яких: 28 033,68 грн. - пеня, 1 911,39 грн. - 3% річних, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921,00 грн.
У своєму рішенні суд першої інстанції погоджується з доводами позивача, що відповідач здійснював оплату несвоєчасно, чим порушив умови п.6.1 договору. У зв'язку з чим позивачем правильно нарахувано до стягнення з відповідача 28 033,68 грн. пені та 3% річних у розмірі 1 911,39 грн. за 7 днів за період 16.02.2016 по 22.02.2016.
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
Не погодившись з вказаним рішенням, Дочірнє підприємство "Західтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції.
Узагальнення доводів апеляційної скарги:
Відповідач не погоджується з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2020 у справі №904/6089/19 вважає його прийнятим з порушеннями норм матеріального і процесуального права.
Апелянт вказує, що постачальником в грудні 2019 року нарахував 28 033,68 грн. пені та 1 911,39 грн. - річних за період з 16.02.2016 по 22.02.2016, через порушення споживачем зобов'язання щодо оплати вартості поставленого природного газу.
Однак, як вбачається з наданого позивачем розрахунку та банківських виписок по рахунку, оплату за отриманий газ, відповідач здійснив в період з лютого 2016 по жовтень 2016.
Скаржник вказує, що 30 листопада 2016 року набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».
Споживачем за поставлений природний газ остаточний розрахунок здійснено 25 жовтня 2016 року, тобто до набрання чинності Закону.
Отже, на думку відповідача, з дня набрання чинності Законом не підлягали нарахуванню неустойка та 3% річних на заборгованість, сплачену позивачем до набрання чинності вказаним Законом.
У свої відповіді на відзив Дочірнє підприємство "Західтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради, посилаючись на норми частини 3 статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», вказує, що керуючись вказаною нормою, включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості не потребується.
Також, відповідно до умов договору, укладеного між сторонами, газ, що постачається за цим договором використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам.
Відповідно до актів приймання-передачі природний газ постачається відповідачу виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам, тому вважає не обгрунтованими доводи позивача про те, що Дочірнє підприємство «Західтеплоенерго» Комунального підприємства «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради не є теплопостачальною організацію.
В решті доводи відзиву збігаються з апеляційною скаргою.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
У своєму відзиві на апеляційну скаргу, позивач зазначає, що задовольняючи позовні вимоги Господарськоий суд Дніпропетровської області, прийняв законне та обґрунтоване рішення.
Вважає, що застосування Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» до спірних відносин є неправомірним, оскільки Законом передбачено чітке коло осіб, що мають право на списання заборгованості та нарахувань, передбачений також і певний порядок списання заборгованості.
Посилаючись на норми Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» та Закону України «Про теплопостачання» Позивач, зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів, що відповідач має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання для виробництва теплової енергії та те, що Відповідач є теплопостачальною організацією та відсутні докази включення Відповідача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а відтак застосування частини 3 статті 7 Закону є неправомірним.
Крім цього, вказаний Реєстр є загальнодоступним та не містить інформації про включення Відповідача до Реєстру.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.03.2020 поновлено строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження. Розгляд апеляційної скарги вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження. Зупинено дію оскаржуваного рішення.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:
15.12.2015 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") (постачальник) та Дочірнім підприємством "Західтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради (споживач) було укладено договір постачання природного газу № 4484/16-БО-4 (далі - Договір) (а.с. 16-22).
30.12.2015 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору (а.с. 23-24).
29.01.2016 сторони підписали додаткову угоду № 2 до договору (а.с. 25).
22.02.2016 сторонами укладено додаткову угоду № 3 до договору (а.с. 26).
28.03.2016 сторонами підписано додаткову угоду № 4 до договору (а.с. 27-29).
28.04.2016 сторони уклали додаткову угоду № 5 до договору (а.с. 30).
26.05.2016 сторони підписали додаткову угоду № 6 до договору (а.с. 31).
26.07.2016 сторони уклали додаткову угоду № 7 до договору (а.с. 32).
22.08.2016 сторонами підписано додаткову угоду № 8 до договору (а.с. 33).
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу природний газ у січні-вересні 2016 року, на підтвердження чого надав підписані сторонами та скріплені їх печатками акти приймання-передачі природного газу:
- від 31.01.2016 на суму 3 331 274,92 грн. (а.с. 34);
- від 29.02.2016 на суму 2 360 568,78 грн. (а.с. 35);
- від 31.03.2016 на суму 2 190 624,26 грн. (а.с. 36);
- від 30.04.2016 на суму 702 065,28 грн. (а.с. 37);
- від 31.05.2016 на суму 393 038,62 грн. (а.с. 38);
- від 30.06.2016 на суму 382 205,99 грн. (а.с. 39);
- від 31.07.2016 на суму 360 017,76 грн. (а.с. 40);
- від 31.08.2016 на суму 419 320,03 грн. (а.с. 41);
- від 30.09.2016 на суму 412 348,36 грн. (а.с. 42).
На підтвердження оплати відповідачем поставленого природного газу позивач надав копії виписок по рахунку (а.с.43-59).
Вказані акти приймання-передачі природного газу підписані сторонами без жодних зауважень чи заперечень.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга підлягає задоволенню в силу наступного:
Відповідно до абзацу 4 пункту 3.12. Постанови № 18 від 26.12.2011р. Пленуму ВГСУ " Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача, щодо стягнення з відповідача 28 033 грн. 68 коп пені, нарахованої у відповідності до пункту 8.2. Договору постачання природного газу № 4484/16-БО-4 від 15.12.2015р. та 1 911 грн. 39 коп. - 3% річних, нарахованих у відповідності до положень статті 625 Цивільного кодексу України за прострочення оплати, отриманого відповідачем за актом приймання-передачі від 31.01.2016 (а.с. 34) природного газу на суму 3 331 274 грн. 92 коп. за період з 16.02.2016р. по 23.02.2016р..
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору постачання природного газу, строк дії договору, умови поставки та оплати, факт поставки, загальна вартість поставленого природного газу, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати, наявність підстав для стягнення пені та 3 % річних з відповідача.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 15.12.2015 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") (постачальник) та Дочірнім підприємством "Західтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради (споживач) було укладено договір постачання природного газу № 4484/16-БО-4 (далі - Договір).
Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води бюджетним установам/організаціям та іншим споживачам (п.1.2.договору).
За цим договором постачається газ, ввезений на митну територію України (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, (п.1.3.договору).
Постачальник передає споживачу з 01 січня 2016 року по 31 березня 2016 року (включно) газ обсягом до 1 305,395 тис.куб.м, у тому числі по місяцях (тис.куб.м): січень - 467,690, лютий - 454,488, березень - 383,217; І кв. - 1 305,395 (п.2.1.договору).
30.12.2015 сторони уклали додаткову угоду № 1 до Договору (а.с. 23-24), в якій домовились викласти п.п. 1.2, 1.3 договору у наступній редакції:
« 1.2. Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями та іншими споживачами.
1.3. За цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України)»;
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 розділу ІІІ книги п'ятої Цивільного кодексу України.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для викоання сторонами.
Як зазначалося вище, пунктом 3.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 30.12.2015р. сторони погодили, що Постачальник передає споживачу газ на газорозподільних станціях (ГРС) ПАТ «Укртрансгаз» або у точці балансового розмежування (для об'єктів, які безпосередньо приєднані до магістральних трубопроводів ПАТ «Укртрансгаз»). Право власності на газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.»
У відповідності до пункту 3.4. Договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку газу.
На виконання умов договору позивачем у період з січня по по вересень 2016 року було поставлено споживачу природний газ на загальну суму 10 551 464,00 грн, що підтверджується наступними актами приймання-передачі природного газу:
- від 31.01.2016 на суму 3 331 274,92 грн. (а.с. 34);
- від 29.02.2016 на суму 2 360 568,78 грн. (а.с. 35);
- від 31.03.2016 на суму 2 190 624,26 грн. (а.с. 36);
- від 30.04.2016 на суму 702 065,28 грн. (а.с. 37);
- від 31.05.2016 на суму 393 038,62 грн. (а.с. 38);
- від 30.06.2016 на суму 382 205,99 грн. (а.с. 39);
- від 31.07.2016 на суму 360 017,76 грн. (а.с. 40);
- від 31.08.2016 на суму 419 320,03 грн. (а.с. 41);
- від 30.09.2016 на суму 412 348,36 грн. (а.с. 42).
Вказані акти підписані, зокрема, позивачем та споживачем без будь-яких зауважень щодо обсягів та якості отриманого природного газу, акти підписані представником споживача та скріплені відтиском його печатки.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень споживача стосовно обсягу, строку чи якості поставленого у спірний період позивачем природного газу; з вищезазначених актів приймання-передачі природного газу вбачається, що акти підписані сторонами без заперечень.
Отже, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити природний газ відповідає обов'язок покупця оплатити вартість газу.
У відповідності до частини 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Так, у розділі 5 Договору з урахуванням редакцій додаткових угод до нього сторони узгодили ціни на природний газ.
Згідно з пунктом 6.1. Договору в редакції додаткової угоди, чинної на час поставки і остаточної оплати за отриманий газ, оплата обсягів газу з урахуванням вартості транспортування магістральними трубопроводами ПАТ «Укртрансгаз» проводиться споживачем виключно грошовими коштами відповідно до цін, умов і порядку зарахування коштів, визначених у п. 5.2 цього договору або у відповідних додаткових угодах (п. 5.1 даного договору). Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
В порушення вказаних умов договору, споживач поставлений у період з січні газ на суму 3 331 274 грн. 92 коп. оплатив із порушенням визначеного у пункті 6.1. договору терміну 23.02.2016р.
За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 8.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 16.02.2016р. по 23.02.2016р у розмірі 28 033,68 грн. пені та 3% річних у розмірі 1 911,39 грн..
Матеріалами справи підтверджується, що споживач поставлений за актом приймання-передачі від 31.01.2016 (а.с. 34) природний газ на суму 3 331 274 грн. 92 коп. сплатив 23.02.2016р. у розмірі 3 331 274 грн. 92 коп., що підтверджується банківською випискою за 23.02.2016 (а.с. 44);
Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачем не спростовано правильність обрахунків заявлених до стягення пені та 3% річних.
З урахуванням положень частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів доходить висновку, що заявлені до стягення 28 033,68 грн. пені та 3% річних у розмірі 1 911,39 грн. на загальну суму заборгованості 3 331 274 грн. 92 коп., яку відповідачем оплачено із порушенням визначеного у пункті 6.1. термін за загальний період прострочення з 16.02.2016р. по 23.02.2016р., обраховані позивачем у відповідності до умов п. 8.2 Договору та статті 625 ЦК України обґрунтовано та арифметично вірно.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону є, зокрема, кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Статтею 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Постановою Кабінету Міністрів України № 93 від 21.02.2017 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
За умовами пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії"; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань зі сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.
Разом з цим, відповідно до частини 3 статті 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина 3 статті 7 Закону є нормою прямої дії, її застосування не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності цим Законом; цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань.
Слід відзначити, що реалізація цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Отже, до заборгованості, що виникла і погашена до набрання чинності вказаним Законом, не можуть бути застосовані передбачені Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Аналогічні висновки щодо застосування частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29.01.2018 у справі №904/10745/16, від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16, від 22.02.18 у справі № 922/4355/14, від 06.09.2018 у справі № 925/106/18, від 13.12.2018 у справі № 925/105/18, від 18.12.2018 у справі № 905/301/18, від 20.12.2018 у справі №904/1619/18, від 22.12.2018 у справі № 904/2961/18, від 16.01.2019 у справі № 905/299/18, від 29.05.2019 у справі № 916/2279/18, від 10.06.2019 у справі № 904/4592/18, від 11.06.2019 у справі № 905/1964/18, від 09.09.2019 у справі № 922/82/19, від 17.12.2019 у справі №925/83/19 та ін.
Відтак, не потребує доведення факт включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість не нараховуються, а нараховані підлягають списанню, у зв'язку з припиненням зобов'язань щодо їх сплати, на підставі частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", тому відповідні твердження позивача визнаються необгрунтованими.
При цьому, як встановлено судом вище, 23.02.2016р. відповідач погасив в повному обсязі заборгованість за отриманий ним за актом приймання-передачі від 31.01.2016 на природний газ на суму 3 331 274 грн. 92 коп. (а.с. 34), на яку позивачем нараховані у відповідності до п.6.1 Договору пеня у розмірі 28 033,68 грн та 3% річний у розмірі 1 911,39 грн, які , відповідно становлять предмет позову.
Тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (набрав чинності 30.11.2016) відповідач сплатив заборгованість за отриманий у січні 2016 року природний газ, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи частини 3 статті 7 вказаного Закону.
Судом також враховано, що згідно з частиною 2 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" всі терміни вживаються в цьому Законі у значеннях, наведених у Законах України "Про житлово-комунальні послуги", "Про теплопостачання", "Про питну воду та питне водопостачання", "Про електроенергетику" та інших законах України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію.
Відповідно до пункту 1.2 укладеного між сторонами договору, з урахуванням редакцій додатковий угод до нього, позивач поставляв споживачу у спірний період природний газ виключно для використання останнім для виробництва теплової енергії яка споживається бюджетними організаціями та іншими споживачами, яке без теплогенеруючого обладнання (котельня тощо) неможливе.
Таким чином, маючи у користуванні відповідне обладнання та виробляючи теплову енергію для забезпечення потреб населення, споживач є теплогенеруючою організацією у розумінні положень Закону України "Про теплопостачання". При цьому наявність або відсутність ліцензії не змінює статусу відповідача як теплогенеруючої організації, а лише свідчить про дотримання чи недотримання останнім правил ведення господарської діяльності з виробництва теплової енергії.
Аналогічні висновки містяться також у постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 908/2055/17.
Отже, з огляду на передбачену у пункті 1.2. Договору № 4484/16-БО-4 від 15.12.2015 мету використання природного газу відповідачем, положення частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" поширюються на нарахування, що є предметом цього спору.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для стягнення з відповідача пені та 3% річних за прострочення виконання зобов'язань за договором постачання природного газу № 4484/16-БО-4 від 15.12.2015 у загальному розмірі 29 945 грн. 07 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають у повному обсязі.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення;
Відповідно до пункту 4 частини 1, частини 2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню
Оскільки розглядаючи справу, місцевий господарський суд не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню у спірних правовідносинах, а саме положення Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", "Про житлово-комунальні послуги", "Про теплопостачання", "Про питну воду та питне водопостачання", "Про електроенергетику", рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з ухвалення нового, про відмову в задоволені позовних вимог. Апеляційна скарга, відповідно, підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат:
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подання позовної заяви покладаються на позивача, витрати пов'язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 881,50 грн. (а.с.102) покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Західтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2020 у справі №904/6089/19 - задовольнити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2020 у справі №904/6089/19 - скасувати.
Ухвалити нове:
В задоволені позовних вимог - відмовити.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги Дочірнім підприємством "Західтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.02.2020 у справі №904/6089/19 у сумі 2881,50 грн. покласти на Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6 код ЄДРПОУ 20077720).
Видачу наказу доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 2 п. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя М.О. Дармін
Суддя О.Г. Іванов
Суддя С.Г. Антонік