Справа № 640/15477/19 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В.
28 травня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2020 року (повний текст рішення виготовлено 03 лютого 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
У серпні 2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Національного банку України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність при перевірці письмового звернення від 30.05.2019 р. щодо порушень банківського законодавства службовими особами ПАТ "ВЕРНУМ БАНК" та ПАТ "Промінвестбанк", яка виразилась у порушенні прав позивача та захисту інтересів на проведення суб'єктом владних повноважень всебічної, повної та об'єктивної перевірки наведених фактів; у невжитті необхідних і достатніх дій по усуненню порушень чинного законодавства та в отриманні обґрунтованої відповіді;
- зобов'язати провести всебічну та об'єктивну перевірку фактів порушень банківського законодавства службовими особами ПАТ "ВЕРНУМ БАНК" та ПАТ "Промінвестбанк", які викладені у письмовому зверненні від 30.05.2019 р., та вчинити адекватні, негайні та рішучі дії по усуненню порушень чинного законодавства, реального поновлення прав позивача та захисту його законних інтересів та надати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позовних вимог.
Апелянт мотивує свої вимоги тим, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на зібраних доказах, ухвалено без повного і всебічного аналізу обставин, що мають значення у справі та неправильному застосуванні норм матеріального права та суттєвих порушеннях норм процесуального законодавства.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що посилання суду першої інстанції на вимоги Законів України «Про національний банк України», «Про банки і банківську діяльність» та Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.08.2012 № 346 відповідно до яких не передбачено рогляд звернень громадян, не відповідають нормам ст.40 Конституції України, згідно яких усі иають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб цих органів, які зобов'язані розглянути звернення та дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
При цьому, апелянт зазначає, що за змістом вказаних вище Законів компетенція Національного банку України не поширюється на договірні стосунки між банком і клієнтом, але зобов'язує державний орган реагувати на порушення банківського законодавства щодо захисту прав та інтересів вкладників у випадках, передбачених законом.
Однак, у відповіді НБУ на звернення позивача взагалі не йдеться про проведену перевірки доводів скарги стосовно правомірності дій службових осіб ПАТ "Промінвестбанк", а оцінка зроблена лише на підставі інформації наданої банком, тобто зацікавленою особою, дії якої оскаржуються. Тобто, на думку апелянта, відповідач фактично відмовився від проведення перевірки доводів звернення позивача.
Також, апелянт вказує, що суд першої інстанції вийшов за межі п.7 ст.246 КАС України, порушив визначені ст.193 КАС України строки розгляду справи, відступив від правил, визначених п.1 ст.57 КАС України та допустив до участі у справі представника відповідача, який не є адвокатом.
25.05.2020 до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримав позицію суду першої інстанції.
З огляду на те, що учасники справи скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу, до закінчення встановленого судом десятиденного строку, який обраховується з моменту отримання копії даної ухвали, але не раніше, ніж з дня закінчення карантину, запровадженого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої коронавірусом SARS-Co V-2, колегія суддів вважає можливим здійснити апеляційний розгляд справи.
У відповідності до ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 як вкладник ПАТ "ВЕРНУМ БАНК" отримав листа від 03.12.2018 №5617, у якому повідомлено про те, що 26.10.2018 єдиним акціонером ПАТ "ВЕРНУМ БАНК" було прийнято рішення про припинення здійснення банківської діяльності без припинення юридичної особи, а також було затверджено План припинення банківської діяльності ПАТ "ВЕРНУМ БАНК" без припинення юридичної особи.
У зв'язку з цим ОСОБА_1 повідомлено про дострокове припинення зобов'язань, пов'язаних зі здійсненням банківської діяльності та необхідність звернутися до банку з метою отримання грошових коштів і закриття поточних та вкладних (депозитних) рахунків.
26.03.2019 ОСОБА_1 звернувся до в.о. Голови Правління ПАТ "ВЕРНУМ БАНК" зі скаргою на дії та бездіяльність працівників банку при достроковому розірванні банківських правочинів (доповнення від 28.03.2019), у якій просив провести службову перевірку за фактом вимоги підписання угоди про дострокове розірвання договору банківського вкладу, тоді як позивач як вкладник такої згоди не надавав. Також позивач просив виплатити йому процент по вкладах, виходячи з взятих на себе банком зобов'язань по березень 2020 р.
Листом від 16.05.2019 за №893 позивача повідомлено про те, що підстави для проведення службового розслідування відсутні; дії банку відповідають Закону України "Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків", ст. 1061 ЦК України.
27.03.2019 позивач як вкладник ПАТ "Промінвестбанк" телефоном був повідомлений про необхідність звернутися до відділення банку для отримання вкладу у зв'язку з ліквідацією відділення.
При відвідуванні банку позивачу було надано два примірники змін до договорів банківського вкладу, із яких слідувало, що сторони домовилися змінити строк повернення вкладів та встановити новий - до 27.03.2019.
28.03.2019 позивач звернувся зі скаргою до голови Правління ПАТ "Промінвестбанк" на порушення законодавства у сфері банківської діяльності працівниками відділення №45, у якій просив провести службову перевірку стосовно допущених порушень.
Листом від 16.04.2019 за №22-4/1-03468 позивача повідомлено, що банком проводиться оптимізація мережі відділень, зокрема, закриття відділення №45 по вул. Генерала Алмазова, 9, у зв'язку з чим йому та іншим клієнтам банку запропоновано або забрати кошти з депозитних рахунків при умові підписання договорів про внесення змін до договорів банківського вкладу (депозиту), або продовжити обслуговування в іншому відділенні. Оскільки позивачем обрано перший варіант, між ним та банком підписані відповідні договори зі строком повернення коштів - 27.03.2019 р.
30.05.2019 позивач звернувся зі скаргою до голови Національного банку України, у якій виклав вказані обставини, а також просив організувати перевірку наведених фактів, вжити дієвих заходів щодо усунення порушень банківського законодавства в діяльності зазначених банків та захисту законних інтересів вкладник, спрямованих на поновлення його прав на виплату процентів по вкладу згідно з укладеними договорами.
Листом від 13.06.2019 р. №20-0007/31062 позивача повідомлено про те, що незгода з діями банку призводить до виникнення спорів, вирішення яких не входить до повноважень Національного банку України, а здійснюється в судовому порядку.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог та зазначив, що відповідачем після отримання скарги позивача від 30.05.2019 розглянуто її, зокрема, отримано інформацію від банків щодо розгляду ними скарг позивача, і надано відповідь від 13.06.2019 №20-0007/31062. у передбачені ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» строки, а оскільки за результатом розгляду скарги позивача заходи впливу до банківських установ не могли бути вжиті, підстав та необхідності надавати оцінку по суті правовідносинам позивача з банківськими установами щодо виконання умов депозитних договорів не було, і відповідачем надано позивачу єдино можливу відповідь - щодо вирішення конфліктної ситуації у судовому порядку.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року.
Відповідно до ч. 1 ст.1 Закону України "Про звернення громадян", громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно ст. 3 Закону України "Про звернення громадян", під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про звернення громадян", звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Згідно ст.15 Закону України "Про звернення громадян", органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Отже, вказана норма гарантує безумовне право особи на одержання відповіді на своє звернення від будь-якого суб'єкта, до якого звертається особа незалежно від виду та форми власності.
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Статтею 19 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про звернення громадян", звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем після отримання скарги позивача від 30.05.2019 розглянуто її, зокрема, отримано інформацію від банків щодо розгляду ними скарг позивача, і надано відповідь від 13.06.2019 р. №20-0007/31062.
Відтак, відповідь на звернення позивача НБУ надано у строки, визначені Законом України «Про звернення громадян».
Щодо суті відповіді НБУ від 13.06.2019 р. №20-0007/31062 наданої позивачу, колегія суддів зазначає про наступне.
Зі змісту скарги позивача від 30.05.2019 року, надісланої НБУ, вбачається, що позивач просив організувати перевірку та вжити заходів щодо усунення порушень банківського законодавства в діяльності банків ПАТ "ВЕРНУМ БАНК" та ПАТ "Промінвестбанк" з метою захисту інтересів вкладників, спрямованих на виплату процентів по вкладу згідно з умовами договорів.
За наслідками розгляду зазначеного звернення, НБУ листом «Про розгляд звернення» від 13.06.2019 № 20-0007/31062 повідомив позивача, що до переліку функцій НБУ, визначених статтями 6 та 7 Закону України «Про національний банк України» не належить вирішення спорів, що виникають при реалізації договірних відносин банків з клієнтами та роз'яснено, що вирішення таких спорів здійснюється в судовому порядку.
Функції та повноваження НБУ, визначені Законами України "Про Національний банк України" та "Про банки і банківську діяльність" (тут та далі в редакціях, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин».
Статтею 2 Закону України "Про Національний банк України" (далі - Закон № 679-XIV) визначено, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про Національний банк України" банківське регулювання - одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства;
банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку.
Згідно із статтею 55 Закону України "Про Національний банк України" головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.
Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.
Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.
Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначено Законом України "Про банки і банківську діяльність" № 2121-III від 07.12.2000.
Статтею 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах, зокрема, адміністративне регулювання здійснюється щодо реєстрації банків і ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляд за діяльністю банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків.
Відповідно до статті 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність" метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.
Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків, банківські групи, учасників банківських груп на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог цього Закону щодо здійснення банківської діяльності.
Згідно з частиною першої статті 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу.
Аналіз зазначених вище норм вказує, що Національний банк України наділений повноваженнями здійснювати нагляд за банками, а в разі виявлення порушення ними вимог чинного законодавства - застосовувати до них заходи впливу
Разом з тим, чинним законодавством визначено виключний перелік підстав для прийняття рішення про застосування заходів впливу, при цьому даний перелік не містить такої підстави як звернення фізичних осіб щодо невиконання банком договірних зобов'язань.
Згідно статті 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України також здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.
Статтею 71 вказаного Закону, а також Положенням про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 № 276 визначено, що інспекційні перевірки банків можуть бути планові та позапланові. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік.
Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав. Таке рішення має бути підписане Головою Національного банку України або уповноваженою ним особою.
Однак, ані Законом «Про банки і банківську діяльність», ані Положенням про планування та порядок проведення інспекційних перевірок не передбачено проведення НБУ інспекційних перевірок за зверненням фізичних осіб стосовно невиконання банком договірних зобов'язань.
Зі змісту скарги позивача вбачається, що підставою його звернення до НБУ стало, на думку скаржника, невиконанням банками договірних зобов'язань перед позивачем в частині виплати процентів за вкладом.
При цьому, відповідно до статті 4 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.
Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Натомість, до функцій Національного банку України, які передбачені статтями 6, 7 Закону України "Про Національний банк України", не входить вирішення спорів, що виникають з договірних відносин між банком та клієнтом.
Окрім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч.3 ст.76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України не здійснює банківський нагляд за банком, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, здійснюється ліквідація, крім отримання звітності в установленому Національним банком порядку.
Разом з тим, за змістом листа НБУ «Про розгляд звернення» від 13.06.2019 № 20-0007/31062, НБУ рішенням від 09.11.2018 № 752-рш/БТ погодив поданий АТ "ВЕРНУМ БАНК" план припинення діяльності, а рішенням правління НБУ від 14.05.2019 № 335-рш відкликав банківську ліцензію АТ "ВЕРНУМ БАНК".
За частиною першою статті 6 КАС суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Дії або рішення суб'єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб'єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються).
Правомірне очікування виникає у особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб'єкта владних повноважень у особи наявне розумне сподівання, що стосовно до неї суб'єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше.
Наявність «законних очікувань (яку в кожному окремому випадку встановлює Суд) є передумовою для відповідного захисту. В свою чергу, умовою наявності законного очікування в розумінні практики Європейського суду з прав людини є достатні законні підстави (sufficient legal basis) в національному праві або усталена практика публічної адміністрації. Іншими словами, законне очікування - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права.
Позивач, направляючи відповідне звернення до НБУ правомірно очікував, що таке звернення буде розглянуто та надано відповідь.
Колегія суддів зауважує, що в даному випадку, оскільки за результатом розгляду скарги позивача заходи впливу до банківських установ не могли бути вжиті, підстав надавати відповідачем оцінку по суті правовідносинам позивача з банківськими установами щодо виконання умов депозитних договорів не було, і, відповідно, відповідачем надано позивачу єдино можливу відповідь, якою роз'ясненно право звернутися до суду за захистом відповідних прав.
Відтак, колегія суддів вважає, що відсутня бездіяльність відповідача щодо перевірки письмового звернення позивача від 30.05.2019 щодо порушень банківського законодавства службовими особами ПАТ "ВЕРНУМ БАНК" та ПАТ "Промінвестбанк".
А тому, відповідно, право позивача на направлення звернення та отримання обґрунтованої відповіді у встановлений законом строк, не є порушеним.
Щодо тверджень апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, п.1 ст. 57, ст. 193 КАС України, то суд апеляційної інстанції вважає такі безпідставними, оскільки судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті, а відповідно до вимог ч. 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення, лише якщо це призвело до неправильного вирішення справи, а визначені ч.3 вказаної статті КАС України обов'язкові підстави для скасування судового рішення в разі порушення норм процесуального права, в даному випадку відсутні.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії.
Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а обставини справи повністю відповідають висновкам суду.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2020 року - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 28 травня 2020 року.
Головуючий суддя Л.В.Бєлова
Судді В.О.Аліменко,
Н.В.Безименна