П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 травня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/4200/19
Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Косцової І.П.,
суддів - Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.
за участі секретаря - Стефанцевої Ю.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Державна казначейська служба України, про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоотриманої одноразової грошової допомоги,-
Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати йому одноразової грошової допомоги при звільнення в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (правонаступник Військової частини НОМЕР_2 ) не отриману одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яка становить 3766 грн.
- встановити Військовій частині НОМЕР_1 строк для подання звіту про виконання судового рішення.
В обґрунтування позову зазначено, що у вересні 2016 року його звільнено з військової служби у запас за станом здоров'я, однак до теперішнього часу не виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні, що, на його думку, свідчить про протиправну бездіяльність Військової частини та наявність підстав для зобов'язання відповідача виплати вказані кошти в судовому порядку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов задоволено частково.
Суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини щодо невиплати позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити вказану допомогу, а також стягнув витрати на правничу допомогу у сумі 500 грн. В іншій частині позовних вимог суд відмовив.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позивач не отримав одноразову грошову допомогу при звільненні внаслідок протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 , вимоги позивача про стягнення таких коштів є законними та обґрунтованими
При цьому суд зауважив, що одноразова грошова допомога при звільненні має розраховуватись відповідачем з урахуванням виплачених позивачу сум щомісячної додаткової грошової винагороди.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву (заперечень).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, а також порушення норм процесуального права, апелянти подали апеляційні скарги, в яких ОСОБА_1 просить частково скасувати судове рішення у справі та ухвалити у відповідній частині нове, яким задовольнити його вимоги у повному обсязі. В свою чергу, Військова частина НОМЕР_1 просить скасувати судове рішення у повному обсязі та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті судового рішення у справі не врахував, що він не є спеціалістом у галузі права, у зв'язку із чим вимушено звернувся по правову допомогу до адвоката. Вважає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але й у певному сенсі спонукання суб'єкта владних повноважень своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених права та інтересів фізичних осіб у сфері публічно правових відносин. Зауважив, що суд першої інстанції не вирішив його вимогу щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Військова частина в обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції при прийнятті рішення у справі не врахував, що одноразова грошова допомога не входить до фонду оплати праці, а отже вимоги про її стягнення обмежені процесуальними строками, які позивач пропустив без поважних причин. Вважає, що щомісячна додаткова грошова винагорода встановлюється тимчасово, тобто не має постійного характеру, а отже не може враховуватись у розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив залишити апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Військова частина у відзиві на апеляційну скаргу просить задовольнити її апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні його позову.
Представники сторін у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені.
Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи.
Наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_3 (по особовому складу) від 09.09.2016 року №64-РС матроса вск ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до пп. “б” п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову служб» (за станом здоров'я).
18 жовтня 2019 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_2 із заявою, в якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Листом від 15.11.2019 року №633/3559 Військова частина повідомила заявника, що у зв'язку з відсутністю у неї особової справи, остання позбавлена можливості провести нарахування та виплату вказаної грошової допомоги, однак після надання комісаріатом необхідної інформації вказані кошти будуть нараховані та виплачені йому.
На думку позивача, вказані кошти він мав отримати ще у вересні 2016 року, а отже з боку Військової частини вбачається протиправна бездіяльність, що стало підставою його звернення до суду з відповідним позовом.
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та позиція суду апеляційної інстанції щодо доводів апеляції та висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 40 Закону №2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною другою статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Аналіз наведених вище положень чинного законодавства дає підстави для висновку, щовійськовослужбовці, які звільняються зі служби за станом здоров'я мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Враховуючи, що у вересні 2016 року позивача звільнено з військової служби через стан здоров'я, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що останній набув право на отримання наведеної вище грошової допомоги, а отже бездіяльність Військової частини щодо невиплати позивачу вказаних грошових коштів є протиправною.
Щодо виплат, які мають враховуватись при обчисленні вказаної допомоги, судова колегія вважає необхідним врахувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 06.02.2019 року по справі №522/2738/17, згідно якої щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказана винагорода має враховуватись при обчисленні одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону №2011-XII.
Водночас, судова колегія вважає помилковими доводи військової частини, що позивач пропустив строки звернення до суду з відповідним позовом, оскільки згідно останньої правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 22.05.2020 року по справі №808/3200/17, грошове забезпечення, одноразова грошова допомога при звільненні, та заробітна плата, які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними та охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці», а тому звернення до суду з вимогами про їх стягнення не обмежується будь-яким процесуальним строком.
Також, судова колегія вважає, що стягнута судом першої інстанції сума витрат на правову допомогу відповідає принципу співмірності із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, а отже підстави для її збільшення відсутні.
З приводу доводів позивача про не вирішення судом першої інстанції його вимоги про встановлення контролю за виконанням судового рішення, судова колегія зазначає, що процесуальний закон надає Миколаївському окружному адміністративному суду можливість усунути вказаний недолік шляхом ухвалення додаткового судового рішення, в порядку встановленому ст. 252 КАС України.
Інші наведені апелянтами доводи не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування чи зміни.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Враховуючи, що вказана справа належить до категорії незначної складності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у учасників справи права на касаційне оскарження такого рішення.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 320, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя Косцова І.П.
Судді Осіпов Ю.В. Скрипченко В.О.